ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

  вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.07.10 Справа №2а-5202/10/15/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л. , при секретарі Налбандян Р.В. за участю:

представника позивача  - ОСОБА_1,  

представника відповідача – Маслюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом  фізичної особи - підприємця ОСОБА_3         

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим 

про визнання протиправними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій

 Суть спору: фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі – позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим (далі – відповідач) від 10.03.2010 року № 0003672303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 22,86 гривень, про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим від 10.03.2010 року № 0003662303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 6870,00 гривень.

Ухвалами суду від 20.04.09 р. було відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем при проведенні перевірки за дотриманням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги),  вимог з регулювання обліку готівки, наявності торгових патентів і ліцензій об’єкту, розташованому за адресою: м. Сімферополь, пер. Лавандовий 2/13, діяльність в якому здійснює позивач, порушено вимоги ст. 11, 11-1, 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, а саме: позивачу не було надано направлення та наказ на перевірку, порушена процедура проведення перевірки, нормами діючого законодавства не передбачено права податкового органа на здійснення контрольної закупки. Позивач також зазначає, що він ні є платником обов’язкового платежу за торговий патент відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99, та дії п. 7 цього Указу ні розповсюджуються на нього.

В судовому засідання представники позивача підтримав позивні вимоги з підстав зазначених у позові.

Відповідач проти позову заперечував за мотивами, викладеними у письмових запереченнях, та зазначив, що перевірка позивача здійснювалася працівниками податкового органу на підставі плану-графіку перевірок на лютий 2010 року, затвердженого заступником голови Державної податкової адміністрації в АР Крим та направлення на перевірку №310/233 від 22.02.2010 року, з яким позивач був ознайомленій, про що свідчить його підпис у направленні. Також представник відповідача зазначає, що у зв’язку з тим, що позивачем здійснюється торгівля пально-мастильними матеріалами, на нього, відповідно до пункту 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99, не поширюються дії Указу. Таким чином, позивач повинен придбати торговий патент та застосовувати реєстратор розрахункових операцій при здійсненні господарської діяльності, тому  рішення про застосування фінансових санкцій є правомірними та не підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні 08.07.2010 року наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засідання 08.07.2010 року заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1  статті 3 КАС України  дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює  владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що відповідачем по справі є Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим.

Частиною 1,3  статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Суд зазначає, що відповідно до статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст.2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ головним завданням державних податкових інспекцій є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів (далі - податків, інших платежів) і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Таким чином, судом встановлено, що  ДПІ в м. Сімферополі АР Крим  уповноважена здійснювати контроль за додержанням податкового законодавства, за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач є суб’єктом владних повноважень, а спір, який виник с приводу правомірності рішення суб’єкту владних повноважень, відноситься до публічно-правових спорів, яки підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, перевіряючи законність та обґрунтованість дій відповідача щодо нарахування штрафних санкцій позивачу, суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрованій Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 29.07.2004 року у якості юридичної особи, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії В00 № 300127 (а.с.14) та відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку від 01.01.2010 року, серії Ж 3804924 (а.с. 15) знаходиться на спрощеної системі оподаткування.

Таким чином, судом встановлено, що позивач являється суб’єктом господарювання, зобов’язаний  виконувати обов’язки, покладені на нього законами у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що 19.06.2009 року  посадовими особами ДПА в  АРК головними державними податковими ревізорами-інспекторами Моніч О.П., Муратовим Р.С. на підставі направлення № 310/23-3 проведено  перевірку з питань дотримання позивачем вимог Законів України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, шляхом перевірки господарського об’єкту позивача, розташованого за адресою м. Сімферопол, пер Лавандовий 2/13.

За результатами перевірки був складений акт перевірки за дотриманням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги),  вимог з регулювання обліку готівки, наявності торгових патентів і ліцензій № 003354 від 23 лютого 2010 року  (далі –Акт). Акт перевірки був підписаний ОСОБА_3 23.02.2010 року, про що свідчить підпис вказаної особи на акті перевірки.

Під час проведення перевірки позивача відповідачем були встановлені наступні факти, які відображені в акті перевірці.

Так, згідно акту перевірки на об’єкті відсутні зареєстрований та опломбований у встановленому порядку реєстратор розрахункових операцій та торговий патент.

В ході проведення перевірки посадовими особами податкового органу було встановлено порушення п.1,2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” № 265/95-ВР від 06.07.1995 року та п.1. ст. 3 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 року №98/96, що зафіксовано в висновку до акту, а саме:   здійснення торговою діяльністю при реалізації масла мінерального дизельного (М10Г2К) без торгового патенту; проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій, розрахункової книжки та книги обліку розрахункових операцій на суму 1374,00 гривень, у тому числі суми покупки; не видача розрахункового документа.

Згідно акту встановлено проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій при продажу масла мінерального дизельного (М10Г2К) ГОСТ 8581-78 моторне масло 20 літрів на суму 235,00 форсунок 8 штук по 119,20 гривень на суму 953,60 гривень на загальну суму 1188,60 гривень, на момент перевірки було складено опис наявних грошових коштів на місті проведення розрахунків, відповідно до якої сума грошевих коштів складала 1374,00 гривень.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі винесено рішення від 10.03.2010 року № 0003672303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 22,86 гривень на підставі п.1 ст.8 Закону України про патентування деяких видів підприємницької діяльності ” від 23.03.1996 року №98/96, рішення від 10.03.2010 року №0003662303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 6870,00 гривень на підставі п. 1 ст. 17 Закону України про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ”.

Перевіряючи правомірність повноважень посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки за дотриманням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги),  вимог з регулювання обліку готівки, наявністю торгових патентів та ліцензій магазину, розташованому за адресою: м. Сімферополь, пер Лавандовий 2/13, діяльність в якому здійснює позивач, суд зазначає наступне.

Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) визначені у статті 11-1 Закону № 509.

Відповідно до частини 1 статті 11-1 Закону № 509 плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік (ч.2 ст.11-1 Закону № 509).

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами (ч.3 ст.11-1 Закону № 509).

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення (ч.4 ст.11-1 Закону № 509).

Відповідно до частини 6 статті 11-1 Закону № 509  позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, встановлених цією статтею Закону.

У відповідності до частини 7 статті 11-1 Закону №509 позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а в інших випадках - за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ” від 06.07.1995 №265/95-ВР (зі змінами і доповненнями) (далі Закон № 265) контролюючі  органи  мають  право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону.

Згідно ч.4 ст.16 Закону №265, планові та позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій,  розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

Приймаючи до уваги бланкетний характер вказаної норми, суд прийшов до висновку про те, що єдиним нормативним актом, який встановлює види, підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних та невиїзних перевірок  регулює Закон України "Про державну податкову службу в Україні".

Умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок визначені статтею 11-2 Закону № 509.

Так, відповідно до частини 1 статті 11-2 Закону №509 посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки (ч.2 ст.11-2 Закону №509).

Відповідачем в направлені на перевірку від 22.02.2010 року № 310/233 строком дії з 22.02.2010 року по 28.02.2010 року  зазначений вид перевірки - планова (а.с.13).

За характером перевірки, яку провели посадові особи ДПА  в АРК, ця перевірка не є плановою виїзною перевіркою у розумінні частин 1, 6 ст.11-1 Закону №509, оскільки проведена перевірка не є перевіркою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати позивачем податків та зборів (обов'язкових платежів), у ході якої не досліджувалися сукупні показники фінансово-господарської діяльності позивача.

Перевірка, яку провели посадові особи ДПА в АРК, за своїм характером та результатами оформлення є позаплановою, проведення якої передбачено частиною 7 статті 11-1 Закону №509.

Отже посадові особи органу державної податкової служби вправі були приступити до проведення позапланової виїзної перевірки позивача за умови надання йому під розписку оригіналу направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Доказів видання та направлення позивачу наказу про проведення позапланової перевірки відповідачем не надано.

Судом встановлено, що на підставі плану-графіку проведення перевірок об’єктів торгівлі, громадського харчування та послуг на лютий 2010 року, затвердженого заступником голови ДПА в АРК (а.с. 25-26) передбачено проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 за адресою м. Сімферополь, пер. Лавандовий 2/13.         

Судом встановлено, що відповідно до наказу ДПА України від 28.03.2008 № 201 "Про затвердження нової редакції Методичних рекомендацій щодо складання плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання" складання зазначених планів-графіків передбачено в органах державної податкової служби лише щодо проведення планових виїзних перевірок, які проводяться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків згідно з письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

При цьому суд вважає необхідним зазначити, що складання планів роботи органів державної податкової служби на місяць в цілому хоча і відповідає чинному законодавству щодо планування роботи державних органів та направленості роботи органів державної податкової служби при формуванні дохідної частини бюджету, однак органи державної податкової служби не наділені правом самостійно визначати назву чи вид перевірки (планова перевірка, як похідне від словосполучення “план на місяць”, а не планова в розумінні ч.1 ст. 11-1 Закону№509), оскільки в спірних правовідносинах це призвело до підміни поняття “планової перевірки”, різного тлумачення змісту цього поняття та наслідків.

Суд, аналізуючи положення статті 11 Закону № 509  прийшов до висновків про те, що поняття “позапланова перевірка” та “позапланова виїзна перевірка” не тотожні, що відповідає нормам Закону №509, який розрізнює такі поняття і визначає поняття “позапланової виїзної перевірки” у частині 6 статті 11-1 Закону №509 та “позапланової перевірки” відповідно до частини 7 статті 11-1 Закону №509, яка визначена як перевірка в межах повноважень податкових органів, визначених законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а в інших випадках - за рішенням суду.

Суд звертає увагу на те, що частина 7 статті 11-1 Закону №509 застосовує поняття саме “позапланової перевірки”, а не “позапланової виїзної перевірки”, що є цілком правильним, оскільки в ході позапланових виїзних перевірок перевіряється своєчасність, достовірність, повнота нарахування і сплати податків і зборів, в той час як при проведенні позапланових перевірок додержання Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" перевіряється правильність готівкових розрахунків на місці їх проведення.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 11-2 Закону №509 ненадання платнику податків під розписку копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки, тоді як позивач не зміг скористатися своїм правом не допуску працівників податкового органу до позапланової перевірки у зв’язку з ненаданням ними копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової  перевірки, що не може бути окремою та єдиною підставою неправомірності прийнятого за результатами перевірки рішення.

Також суд зазначає, що аналіз норм Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"  та Закон України «Про державну податкову службу України» дає підстави стверджувати про відсутність повноважень у органів податкової служби здійснювати контрольну закупку товарів з метою перевірки дотримання суб’єктом господарювання  Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в межах цих нормативно-правових актів. Але суд також зазначає, що доказів здійснення саме контрольної закупки під час проведення перевірки позивачем не надано. Крім того, суд погоджується з думкою представника відповідача про відсутність іншого способу здійснення перевірки дотримання суб’єктом господарювання Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Що стосується правомірності застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій на підставі рішень від 10.03.2010 року № 0003672303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 22,86 гривень, від 10.03.2010 року № 0003662303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 6870,00 гривень суд зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Відповідно до ст. 1 цього Закону реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Статтею 9 цього Закону передбачені винятки, при наявності яких реєстратори розрахункових операцій суб’єкти господарювання, яки знаходяться на спрощеної системи оподаткування, не застосовують. Пунктом 6 статті 9 Закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.

Відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як плата за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Судом встановлено, що позивач відноситься до суб'єктів підприємницької діяльності, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом про сплату єдиного податку від 01.01.2010 року серії Ж №804924 (а.с.15)

Суд зазначає, що позивач здійснював продаж масла мінерального дизельного (М10Г2К), що встановлено актом перевірки від 23.02.2010 року, яке відповідно до Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» від 11.07.1996 року № 313/96-ВР не відноситься до підакцизних товарів, що також не заперечував представник відповідача.   

Під час судового засідання судом була досліджена книга обліку доходів і витрат, яка прошнурована, пронумерована відповідно до вимог діючого законодавства.

Таким чином, суд вважає, що позивач згідно норм Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99, Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", від 23.03.1996 №98/96, а також встановлених судом фактичних обставин справи, не повинен був застосовувати реєстратор розрахункових операцій при здійсненні торгівлі не підакцизними товарами та отримувати торговий патент.

Що стосуються посилання представника позивача на п. 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99, відповідно до якого дія цього Указу не поширюється на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами, без зазначення якими саме пально-мастильними матеріалами підакцизними чи ні, у зв’язку з чим, на думку представника відповідача, на позивача не поширюються норми ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що, в свою чергу, свідчить про правомірність прийняття рішення про застосування до позивача фінансових санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4  Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 року №2505- ІV встановлено що з 1 липня 2005 року до прийняття Закону України "Про спрощену систему оподаткування" Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"  застосовуються з урахуванням таких особливостей: спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на: суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів.

Таким чином, відповідно до цієї норми права законодавець читко визначив, що норми, яки регулюють спрощену систему оподаткування не поширюються на суб’єктів господарювання, яки здійснюють саме продаж підакцизних пально-мастильних матеріалів.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що цим Законом не скасований п. 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99, суд вважає безпідставними, оскільки з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 року №2505- ІV, прийняти норми права, яки встановлюють правила поведінки для осіб, на яких поширюються дії цього Закону, яки є обов’язковими для застосування, та відповідно до яких спрощена система оподаткування, обліку та звітності не поширюється тільки на суб’єктів підприємницької діяльності, яки здійснюють продаж підакцизних пально-мастильних матеріалів.

Ствердження представника відповідача, що норми Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 року №2505- ІV діють тільки у тому бюджетному періоді, яки відповідає календарному року, у даному випадку - 2005 року, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного. Цій Закон не був ні скасований, ні змінений, та за звичайними правилами дії нормативно-правового акт у часі, він є дійсним до його скасування, або до прийняття іншого нормативно-правового акту, яким будуть по-іншому врегульовані відповідні правовідносини. Більш того, суд вважає, що норми цього Закону встановлює часові рамки дії Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99, а саме, що стосується врегулювання правовідносин, на яки не поширюється спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, оскільки цим Законом чітко визначений строк дій встановлених Законом особливостей застосування норм Указу, а саме: з 1 липня 2005 року до прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування».

Крім того, суд зазначає, що у Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України викладена правова позиція Конституційного Суду України, відповідно до якої конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Таким чином, суд вважає, що у зв’язку з прийняттям  Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 року №2505- ІV,  пункт 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99 не підлягає застосуванню к спірним правовідносинам.

Згідно ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Посилання представника відповідача на ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» від 21.06.1991 року №1251- ХІІ, відповідно до якої ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування, у зв’язку з чим, на думку представника відповідача, Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 року №2505- ІV не можуть бути внесені зміни до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 28.06.1999 року № 746/99, суд вважає необґрунтованими, оскільки п. 7 цього Указу не встановлює ні податки, ні збори (обов’язкові платежі), ні пільги щодо оподаткування, а зазначає ці види діяльності суб’єктів господарювання, на яки не поширюються спрощена система оподаткування.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не правомірно було застосовано до позивача штрафні санкції рішенням про застосування штрафних санкцій  від 10.03.2010 року № 0003672303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 22,86 гривень, рішення від 10.03.2010 року № 0003662303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 6870,00 гривень.

Відповідач не надав суду доказів правомірності прийняття ним рішення про застосування штрафних санкцій  від 10.03.2010 року № 0003672303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 22,86 гривень, рішення від 10.03.2010 року № 0003662303 про застосування фінансових санкцій у розмірі 6870,00 гривень.

Згідно ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Згідно з ч. 1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності винесення  ДПІ в м. Сімферополі рішень про застосування штрафних санкцій на суму 6970,00 гривень та 22,60 гривень відповідачем суду не надано.

Суд враховує, що рішення, дії суб’єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційне через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб’єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб’єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

При таких обставинах суд вважає, що рішення ДПІ в м. Сімферополі АРК про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення п.1,2 ст3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року №265/95-ВР, п. 1 ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", від 23.03.1996 №98/96 слід визнати протиправними, що має наслідком їх скасування.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У зв’язку зі складністю справи судом 08.07.2010 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 13.07.2010 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94,158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити.

2.          Визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим  від 10.03.2010 року № 0003672303 про застосування фінансових санкцій до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 у розмірі 22,86 гривень,

3.           Визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим  від 10.03.2010 року № 0003662303 про застосування фінансових санкцій до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 у розмірі 6870,00 гривень.

4.          Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3     (ідентифікаційний код НОМЕР_3) з Державного бюджету України  судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви  про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

  Суддя                                          Тоскіна Г.Л.