ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" липня 2010 р. Справа № 2a-2357/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Панікара І.В.
при секретарі Богусевич А.С.
за участю сторін:
представника позивача - Маланюк О.В.,
представника відповідача - Гундяк Т.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ,
до відповідача: підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби головного управління юстиції в Івано-Франківській області, вул. Грюнвальдська, 8, м. Івано-Франківськ,
про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.06.2010р.,-
ВСТАНОВИВ:
29.06.2010 року головне управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області (далі–позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі –відповідач) про касування постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.06.2010 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що головним державним виконавцем Гундяком Т.Д. 15.06.2010 року протиправно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №19767572. Вищезазначена постанова про примусове виконання постанови Івано-Франківського міського суду щодо стягнення з Державного бюджету на користь позивача ОСОБА_3 18,50 гривень судових витрат по справі №2а-788, де відповідачем визначено управління Державного казначейства в місті Івано-Франківську, яке є відокремленим структурним підрозділом Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області без статусу юридичної особи у відповідності до Положення про управління Державного казначейства в місті Івано-Франківську, затвердженого 03.11.2006 року. Відповідно до наказів Державного казначейства України від 12.07.2006 року №343-к "Про реорганізацію територіальних органів Державного казначейства України " із змінами та доповненнями внесеними наказом ДКУ від 01.08.2006 року №191 та наказів УДК в Івано-Франківській області від 24.07.2006 року №101, від 02.08.2006 року №106 та від 10.08.2006 року №109, відбулося припинення відділення Державного казначейства в місті Івано-Франківську, шляхом приєднання до Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області, яке стало його правонаступником. Враховуючи вищенаведене, з винесеною постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №19767572 позивач не погоджується та вважає її протиправною.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з вказаних у позовній заяві підстав, просив його задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №19767572, ОСОБА_2 (він) керувався Законом України "Про виконавче провадження" та чинним Законодавством Ураїни. Окрім цього, виконавчий лист по постанові Івано-Франківського міського суду щодо стягнення з Державного бюджету на користь позивача ОСОБА_3 18,50 гривень судових витрат по справі №2а-788 складений належним чином з дотриманням вимог чинного Законодавства України, а тому підлягає до виконання. Враховуючи вищевикладене, просив в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши подані докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних мотивів.
У відповідності до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що законом не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, при здійсненні такими особами, примусового виконання, по виконавчому провадженню, рішень, ухвал та постанов, винесених судами адміністративної юрисдикції, ніж це передбаченого частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження»та розроблена на його виконання "Інструкція про проведення виконавчих дій" № 74/5 від 15.12.1999 року.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про виконавче провадження"гапримусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом та підлягають виконанню, рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу.
Пунктом 2 частини 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, такі виконавчі документи як ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах.
Згідно пункту 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону;
Статтею 19 виконавчому документі повинні бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ та дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ, а також найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо, резолютивна частина рішення, дата набрання чинності рішенням, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У відповідності до статті 24 державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 10.06.2010 звернулася до відповідача з письмовою заявою про примусове виконання виконавчого листа №2а-788 від 15.06.2010 року по постанові Івано-Франківського міського суду щодо стягнення з Державного бюджету на користь ОСОБА_3 18,50 гривень судових витрат. На підставі наведеного, державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_2, керуючись статтями 3,18 та 24 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.06.2010 року.
Суд критично сприймає твердження відповідача про те, що відповідно до Положення про управління Державного казначейства у місті Івано-Франківську Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області, останнє не має статусу юридичної особи, внаслідок чого не може виступати боржником, а тому, постанова про відкриття виконавчого провадження є незаконною та підлягає скасуванню, з тих мотивів, що статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено вичепний перелік підстав для винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка повинна виноситися державним виконавцем у 3-денний строк після надходження до нього виконавчого документа. Як встановлено в судовому засіданні, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №1976757 винесена з дотриманням вимог передбачених статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", а підстави встановлені статтею 26 відсутні.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням вищенаведеного, за умов коли державний виконавець в трьоденний термін, наданий йому для прийнятя рішення про відкриття або відмову у відкритті виконавчого провадження не наділений повноваженнями вчиняти виконавчі дії, зокрема дії спрямовані на з"ясування наявності чи відсутності статусу юридичної особи у боржника, а може здійснювати тільки правовий аналіз наданих йому виконавчих документів, на переконання суду, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови про відкритяя виконавчого провадженння, враховано вищевказані положення статтей Закону України «Про виконавче провадження»чим прав свобод та інтересів боржника не порушено, окрім того вимоги статт 41-1 Закону України «Про виконавче провадження»надають право такому державному виконавцю повернути такий виконавчий документ суду або іншій посадовій особі. За таких обставин, суд вважає вимоги позивача не обґрунтованими, а позов, відповідно, таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: /підпис/ Панікар І.В.
Постанова складена в повному обсязі 13.07.2010 року.