ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-1518/10/2470
Колегія Чернівецького окружного адміністративного суду в складі:
головуючого –судді - Дембіцького П.Д.,
судді - Скакун О.П.
судді - Левицького В.К.
при секретарі судового засідання –Маркуц Х.М.,
за участю - представників позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2 (за довіреністю);
представника відповідача - Швець О.І. (за довіреністю);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової адміністрації України про визнання бездіяльності органу податкової служби протиправною,-
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_4 на бездіяльність Державної податкової адміністрації України по ненаданню по суті податкового роз’яснення, не усунення правових колізій визначених у заяві від 23.11.2009 року № 123/1499 та визнання протиправною, а також щодо зобов’язання відповідача у 30-денний строк з моменту вступу в силу судового рішення прийняти узагальнююче податкове роз’яснення по суті питань, викладених у заяві ОСОБА_4 від 23.11.2009 року № 123/1499 та розробити відповідні письмові правила користування даним узагальнюючим податковим роз’ясненням для працівників податкових органів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення підприємницької діяльності позивач –зіткнувся з неоднозначним трактуванням правил ведення обліку доходів та витрат підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування (сплата єдиного податку). Відсутність єдиного підходу до правил ведення обліку доходів та витрат підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, призводить до множинного тлумачення законодавчих норм Постанови КМУ № 1269 та Наказу № 599 ДПА України. У зв’язку із зазначеними обставинами 23.11.2009 року звернувся до ДПА України із заявою щодо отримання податкового роз’яснення пов’язаного із формою ведення приватним підприємцем книги обліку доходів та витрат, затвердженої, як Наказом ДПА України від 29.10.1999 року № 599 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та порядку його видачі»так і постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 269 «Про затвердження порядку ведення книги обліку доходів і витрат».
На вказану заяву отримав відповідь від 24.12.2009 року № 7068/Б/17-0414. Вважає, що відповідач функції пов’язані із наданням податкового роз’яснення по суті не виконав, відповіді на задані запитання не надав.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити та визнати бездіяльність Державної податкової адміністрації України протиправною.
Представник відповідача позов не визнав, надав заперечення на позов. Водночас представник відповідача зазначив, що податкове роз’яснення – відповідь ДПА України від 24.12.2009 року
№ 7068/Б/17-0414 прийнято в межах компетенції ДПА України, не має сили нормативно-правового акта. Вказану відповідь неможливо вважати дією чи бездіяльністю, що порушує, змінює або припиняє права та обов’язки позивача у сфері публічно-правових відносин.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підставі -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа підприємець ОСОБА_4 згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця зареєстрований виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 19.09.1994 року, ід. н. НОМЕР_1, за адресою АДРЕСА_1.
27 листопада 2009 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 видане свідоцтво - 1176 серії 3 № 966509 про сплату єдиного податку, термін дії якого з 01.01.10 по 31.12.10 року.
23 листопада 2009 року позивач – фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернувся із заявою до Державної податкової адміністрації України № 123/1499 про надання податкового роз'яснення щодо форми ведення приватним підприємцем книги обліку доходів та витрат, затвердженої, як Наказом ДПА України від 29.10.1999 року № 599 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та порядку його видачі» так і постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 269 «Про затвердження порядку ведення книги обліку доходів і витрат».
На вказану заяву позивачу надано відповідь від 24.12.2009 року № 7068/Б/17-0414. Однак представник позивача вважає, що відповідач функції пов’язані із наданням податкового роз’яснення по суті не виконав, відповіді на поставлені запитання, не надав. Разом з тим, представник позивача посилається на те, що оспорюваним податковим роз'ясненням було порушено його право та законні інтереси, і що можливість оскарження до суду такого роз'яснення прямо зазначена в абзаці «г» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-ІП.
Вказані правовідносини регулюються Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року
№ 2181-ПІ, Законом України "Про державну податкову службу в Україні".
Крім того, відповідно до ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.96 року №393/96-ВР (із змінами та доповненнями) (далі Закону), громадяни України мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств установ та організацій незалежно від форм власності із зауваженнями, скаргами пропозиціями, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтями 4, 5 Закону передбачено, що до рішень (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина, створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод, незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або незаконно притягнуто до відповідальності.
Статтею 19 цього Закону передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи організації незалежно від форм власності, посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Отже відповідач - ДПА України діючи в межах компетенції, передбаченого ст. 8 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509 є уповноваженим органом розглядати заяви і скарги громадян, а також здійснювати передбачені законодавством заходи реагування. У відповідності до норм Закону України „Про звернення громадян" відповідач розглянув заяву позивача від 23.11.2009 року N 9123/1499 та надав відповідь.
Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90 року N 509-ХІІ (надалі - Закон N 509-ХІІ) передбачено, що завданнями органів державної податкової служби є прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування. Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України N 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України видає у випадках, передбачених законом нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які підлягають обов'язковому опублікуванню та реєстрації. Відповідно до п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших виконавчої влади, затвердженого Постановою КМ України від 28.12.92 N 731 (надалі - Положення
N 731), державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року "Про державну реєстрацію нормативно-правових міністерств та інших органів виконавчої влади" та цього Положення.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Пунктом 12 Положення N 731 передбачено, що у разі коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у цьому Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта за встановленою Мін'юстом формою, заносить його до державного реєстру та на оригіналі акта робить напис встановленого зразка про дату державної реєстрації і номер акта згідно з державним реєстром.
Порядок N 599-ХІІ був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.11. 1999 року за N 752/4045.
Підпунктом 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 pоку № 2181(iз змінами та доповненнями, далі - Закон №2181) передбачено, що:
а) роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі «Про систему оподаткування», та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається;
г) податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта.
д) при оцінці доказів судом, наданих органом стягнення, податкові роз’яснення не мають приорітету над іншими доказами, або іншими експертними оцінками.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.2008 року N727/98 (надалі Указ N - 727/98) передбачено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Також у судовому засіданні встановлено, що позивач – фізична особа підприємець ОСОБА_4 та його представники не зверталися до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства Юстиції України з питання про надання податкового роз'яснення щодо форми ведення приватним підприємцем книги обліку доходів та витрат, затвердженої, як Наказом ДПА України від 29.10.1999 року
№ 599 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та порядку його видачі» так і постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 269 «Про затвердження порядку ведення книги обліку доходів і витрат».
Представники позивача також визнали, що податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта.
Аналіз вищенаведеного говорить про те, що податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб і питань оподаткування. При цьому, податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта. Платник податків може оскаржити до суду рішення центрального (керівного) органу контролюючого органу або органу стягнення щодо видання інструкцій чи податкових роз'яснень (у тому числі форм обов'язкової податкової звітності), які, за висновком такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу).
Справа в адміністративному суді може бути порушена за наявностї між сторонами публічно-правового спору, оскільки в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод
Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Крім того, з аналізу положень абзацу г) та і) підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181 -III убачається, що надання податкових роз'яснень є похідною від основних функцій податкових органів; податкові роз'яснення не мають сили нормативно-правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативио-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.
Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання.
Отже, роз'яснення, податкових органів не можливо вважати їхніми рішеннями, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а відтак вони не підпадають під дію пункту 1 частини 1 статті 17 КАС.
Роз'яснення, яке надане фізичній особі підприємцю ОСОБА_4 Державною податковою адміністрацією України в листі № 7068/Б/17-0414 від 24 грудня 2009 року не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не є обов'язковим для виконання.
Разом з тим, колегія суддів, звертає увагу, оскільки Закон №2181-ІІІ набрав чинності в 2000 році, тоді як Кодекс адміністративного судочинства України у 2005 році, тобто пізніше ніж перший, а тому з огляду на загальні принципи правозастосування останній має пріоритетне значення при вирішенні цього спору. Таку позицію ж підтримує Верховний Суд України.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта власних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Правомірність дій відповідачем доведена.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття (вчинення дії). В даному випадку відповідачем надана відповідь у встановлені законом строки.
Згідно ст. 8 Кодекс адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 9 ч. 7, 69-71, 86, 87, 94, 122, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя:
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апе ляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає закон ної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п’ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня її складання. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для її подання.
Постанова в повному обсязі виготовлена 07 липня 2010 року.
Головуючий суддя: П.Д. Дембіцький
Суддя: О.П. Скакун
Суддя: В.К. Левицький