ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 619/4368/18                                                                                                             Головуючий у 1 інстанції – Жорняк О.М.

Провадження № 11-кп/818/209/21                                                                                    Суддя-доповідач – Савченко І.Б.

Категорія: ч. 1 ст. 122 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді                - Савченка І.Б.,

суддів                                        - Люшні А.І., Яковлевої В.С.,

при секретарі                        - Лисенко О.В.,

за участю прокурора                        - Ізотової М.О.,

обвинуваченого                             - ОСОБА_1 ,

захисника                                - Мельника В.О.,

потерпілої                                - ОСОБА_2 ,

представника потерпілого                - Клімова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого  ОСОБА_1 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2019 року стосовно ОСОБА_1 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шелестово Краснокутського району Харківської області, громадянин України, з середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 23.04.2018 вироком Київського районного суду м. Харкова за ч.1 ст.125 КК України до 150 годин громадських робіт які ним відпрацьовані,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.      

Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з  моменту затримання та приведення вироку до виконання.

Цивільний позов ОСОБА_2 – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  моральну шкоду у розмірі 30000 гривень.

Вказаним вироком встановлено, що 10.06.2018 о 10 годині 30 хвилин ОСОБА_1 у власних справах знаходився на території подвір`я домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Перебуваючи на території вказаного домоволодіння між ОСОБА_1 та його донькою ОСОБА_2 на побутовому ґрунті виник конфлікт, в ході якого у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на нанесення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень своїй доньці, ОСОБА_1 діючи умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень взяв у праву руку металевий навісний замок марки «АРІКО», який висів на металевій петлі дверей сараю, після чого підійшов до ОСОБА_3 , став навпроти неї, та діючи з прямим умислом направленим на нанесення тілесних ушкоджень, розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій та наслідків, бажаючи їх настання намагався вказаним металевим замком нанести удар в область голови ОСОБА_3 однак, остання з метою самозахисту підняла свою праву руку вгору, тим самим заблокувала удар ОСОБА_1 , в результаті чого вказаний удар прийшовся в область кисті її правої руки, після чого протиправні дії ОСОБА_1 були припинені ОСОБА_4 .

В результаті злочинних дій ОСОБА_1 , потерпілій ОСОБА_3 були спричинені, тілесні ушкодження у виді закритого перелому 5-ї п`ясткової кістки зі зміщенням, який згідно з висновком судово-медичної експертизи №12-14/663-А/18 від 10.09.2018 відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров`я.

Не погодившись з рішенням районного суду обвинувачений ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 09.07.2019 року, пом`якшивши йому покарання, призначивши покарання, не пов`язане з позбавленням волі, а в частині стягнення відшкодування моральної шкоди з обвинуваченого на користь потерпілої - зменшити суму, що підлягає стягненню, з 30000 грн. до 3000 грн.

Розглянути і задовольнити клопотання щодо призначення по цій справі судово- медичної експертизи щодо тяжкості тілесних ушкоджень обвинуваченого ОСОБА_1 , які він отримав від потерпілої і її чоловіка в ході конфлікту 10.06.2018 року.

Викликати в судове засідання і допитати свідка по справі ОСОБА_5 . щодо номеру її мобільного телефону, який був у неї безпосередньо до конфлікту, під час конфлікту і після конфлікту, тобто за період часу з 08.00 год. 09.06.18 р. по 08.00 год. 11.06.18 р. Після чого, з урахуванням конкретного оператора, скерувати йому запит шодо надання інформації щодо вихідних і вхідних номерів телефонів за період часу з 08.00 год. 09.06.18 р. по 08.00 год. 11.06.18 р. з прив`язкою до місцевості.

Витребувати від Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області протоколи слідчих дій, в яких брала участь свідок ОСОБА_5 , як доказ того, що вона навмисно приховала свій номер мобільного телефону від слідства, - а також протоколи допиту потерпілої ОСОБА_2 та її чоловіка-свідка ОСОБА_6 як доказ того, що ані потерпіла, ані свідок ОСОБА_6 у своїх показаннях ніде не зазначають ОСОБА_5 як очевидця конфлікту.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, обвинувачений зазначає про те, що потерпіла ОСОБА_1 та її чоловік сами спровокували конфліктну ситуацію та вони перші завдали йому тілесні ушкодження; надані ними показання в суді першої інстанції є неправдивими; також виникають сумніви щодо достовірності показань свідка ОСОБА_5 .

Крім того, апелянт зазначає, що призначене покарання є занадто суворим, оскільки він за місце роботи характеризується позитивно; все життя працював та продовжує працювати, незважаючи на свій вік; має поганий стан здоров`я та постійно хворіє; визнав вину в пред`явленому обвинуваченні та щиро розкаявся; судом не наведено обставин, які могли свідчити що його виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Обвинувачений також посилається на те, що стягнення з нього відшкодування матеріальної шкоду у розмірі 30 тис. грн. є несправедливим, незаконним і безпідставним. Потерпіла не обґрунтувала свій позов ані в 60000 грн., ані в 30000 грн. Не зазначила, якими доказами обґрунтовується ціна позову.

Заслухавши доповідь головуючого судді; доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту; думку прокурора, потерпілої та її представника, які вважали оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження, вважає, що подана апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Колегія суддів, дослідивши матеріали провадження і доводи апеляційної скарги обвинуваченого, встановила, що суд першої інстанції  з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 злочину за ч.1 ст. 122 КК України  згідно пред`явленого обвинувачення та обґрунтовано прийшов до висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

На підтвердженнявинуватості ОСОБА_1 та доведеності його вини у вчиненні злочину згідно пред`явленого обвинувачення, суд обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які були ретельно допитані під час судового розгляду за участю сторони захисту та обвинувачення.

Крім того, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: протоколах слідчих експериментів від 05.09.2018 року та 17.09.2018 рокуза участі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ; висновку експерта № 12-14/75-А/18 від 25.09.2018 року.

Так, потерпіла ОСОБА_2 пояснила в суді першої інстанції, що в неї є мати - ОСОБА_7 , яка на даний час мешкає в АДРЕСА_2 . Дану дачу мати просила доглядати. При цьому в неї є батько - ОСОБА_1 , який в 1990-х роках розірвав з матір`ю шлюб , та мешкає разом з нею, її чоловіком та донькою за адресою їх мешкання. Він постійно приїздив до даної дачі, та мешкав там разом з ними та відпочивав. Однак останні три роки її батько почав наполягати, щоб вона не проживала з її чоловіком, намагається силою присвоїти наше майно (одяг, посуд інше...), при цьому її батько ОСОБА_1 провокує між нею та її чоловіком конфлікти, які супроводжуються лайкою в нашу адресу та погрозами фізичною силою, також її батько ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями, та вказані конфлікти він починає в стані алкогольного сп`яніння, коли не вживає алкоголь то практично не спілкується ні з ким.

09.06.2018 рокублизько 21.00 години вона разом зі своїм чоловіком  ОСОБА_6  та донькою  ОСОБА_4  приїхали до вищевказаної дачі, що належить її матері, на відпочинок. 10.06.2018 року близько 10.00 години на вказану дачу  приїхав її батько  ОСОБА_1 , який  знаходився в стані алкогольного сп`яніння, та пішов займатися своїми справами. Близько 10.30 години вона знаходилася на огороді вказаної дачі та займалася земельними справами, в цей час на огород вийшов її батько  ОСОБА_1  зі шлангом, та почав поливати огород , через декілька хвилин вода зі шлангу, який підключений до кубового баку в який завчасно набирається вода, перестала текти. Батько став кричати, що вони викачали воду, після чого  пригрозив, що у них на  дачі взагалі не буде води, при цьому ніяких пояснень взагалі не хотів чути та пішов до дачі. Через декілька хвилин до неї підійшов  чоловік  ОСОБА_6  та повідомив , що  ОСОБА_1  витягує зі скважини водяний насос, який вона  придбала за власні кошти. Потім вони  одразу пішли до дачі та прийшовши туди помітили, що водяний насос вже знаходиться на землі поруч зі скважиною, металева дверка до скважини була зачинена на навісний замок та її батько ОСОБА_1 в цей час виходив з сараю та намагався його зачинити на навісний металевий замок, який тримав у правій руці. В цей час вона підійшла до сараю та затримала рукою двері, та намагалася пройти до сараю за ключем від скважини, та в цей момент ОСОБА_1 , тримаючи в правій руці металевий навісний замок, замахнувся та намагався нанести їй удар вказаним замком в область обличчя, але вона закрила обличчя правою рукою та ОСОБА_1 наніс їй удар вказаним замком по правій руці в область п`ясткової кисті. Після чого одразу підбіг її чоловік ОСОБА_6 та схопив ОСОБА_1 за праву руку, в якій останній тримав замок, та намагався його відтягнути в сторону від неї, потім вона схопила праву руку ОСОБА_1 та намагалася розжати кисть, щоб забрати замок, та в цей час ОСОБА_1 вкусив за праву руку ОСОБА_6 , в результаті чого ОСОБА_6 відпустив ОСОБА_1 та він наніс замком, який тримав правій руці, удар ОСОБА_6 в область потилиці на голові, після чого ОСОБА_6 двома руками схопив ОСОБА_1 за руки та вони впали на землю. В цей час вона знову схопила кисть правої руки ОСОБА_1 та розжавши долоню забрала у нього вказаний вище замок. Після чого вона та її чоловік ОСОБА_6 , тримаючи ОСОБА_1 , так як останній продовжував агресивно поводити та намагався нанести удари, як їй так і ОСОБА_6 , зв`язали його та викликали поліцію. Потім вона звернулася до 4-ї лікарні ім. Мєщанінова, де їй надали медичну допомогу та поставили діагноз отриманих тілесних ушкоджень.

Свідок ОСОБА_6 , будучи допитаним в суді першої інстанції, повністю підтвердив показання потерпілої ОСОБА_2 та дав аналогічні пояснення.

Допитана в судому засіданні від 10.06.2019 року в суді першої інстанції свідок  ОСОБА_5  підтвердила факт нанесення обвинуваченимОСОБА_1 тілесних ушкоджень навісним замком потерпілій ОСОБА_2 (арк.61-63, 100 т.1).

Клопотання обвинуваченого про повторний допит свідка ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, оскільки, відповідно до ч.3 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Вказаних підстав для повторного дослідження доказів обвинувачений в своїй апеляційній скарзі та в судовому засіданні не навів.

Крім того, потерпіла ОСОБА_2 , свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були попереджені судом про кримінальну відповідальність за надання завідома неправдивих показань і стороною захисту не надано будь-яких об`єктивних доказів, що вони мають особисту зацікавленість щодо розгляду цього кримінального провадження чи мають намір обмовити обвинуваченого.

Будь-яких доказів про те, що потерпіла чи свідки не могли пам`ятати події, які мали місце згідно формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обвинуваченим та його захисником суду апеляційної інстанції не надано, у зв`язку з чим апеляційна скарга обвинуваченого в цій частині є безпідставною, а клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про встановлення номеру мобільного телефону свідка ОСОБА_5 чи витребування матеріалів досудового розслідування, проведених за її участю, не підлягає задоволенню.

Під час проведення слідчих експериментів від 05.09.2018 року та 17.09.2018 року, потерпіла ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_6 повідомили та показали, де саме і як обвинувачений ОСОБА_1 завдав потерпілій тілесні ушкодження.

Згідно висновку експерта № 12-14/75-А/18 від 25.09.2018 року, згідно якого, у зв`язку з подією 10.06.2018 року у ОСОБА_2 , мав місце закритий перелом 5-ї п`ясткової кістки правої кисті зі зміщенням. Вказане ушкодження, утворилося від одноразової травматичної дії тупого твердого предмета з обмеженою площею травмуючої поверхні, індивідуальні особливості якого в ушкодженні не вилися, не виключено, що при обставинах та в строк відомих з ухвали. Закритий перелом 5-ї п`ясткової кістки правої кисті зі зміщенням відповідно до п. 2.2.1. «а, б, в, ї». «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року належить до категорії ушкоджень середнього ступеня за критерієм тривалості розладу здоров`я. Механізм тілесних ушкоджень, які встановлені у ОСОБА_2 не суперечать способу їх спричинення на які вказує потерпіла в ході проведення слідчого експерименту за її участі від 05.09.2018 року.

Твердження сторони захисту про те, що судом першої інстанції безпідставно залишено без задоволення клопотання сторони захисту про призначення судово-медичної експертизи щодо встановлення тілесних ушкоджень у обвинуваченого ОСОБА_1 , на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки судом розглядалося зазначене клопотання в ході судового розгляду та ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 10.06.2019 року відмовлено в його задоволенні (арк. 64 т.1). В цьому судовому рішенні суд першої інстанції навів обґрунтовані мотиви прийнятого рішення, з якими суд апеляційної інстанції також погоджується.

Крім того, судом апеляційної інстанції також було розглянуте вищезазначене клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та ухвалено судове рішення про відмову в його задоволенні, в якому наведені відповідні мотиви прийнятого рішення.

Окрім цього, апеляційні доводи про наявність чи відсутність тілесних ушкоджень у обвинуваченого не спростовують показання потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та відомості письмових доказів за цим кримінальним провадженням, яким надана належна та обґрунтована оцінка судом першої інстанції в оскаржуваному обвинувальному вироку.

Посилання сторони захисту на те, що потерпіла та свідки за цим кримінальним провадження вводять суд в оману, стосовно фактичних обставин справи, оскільки мають намір обмовити обвинуваченого, є суб`єктивним. Окрім того колегія суддів враховує , що потерпіла ОСОБА_2 з самого початку досудового розслідування і в ході судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанції надавала послідовні і аналогічні показання, у зв`язку з чим у колегії суддів немає підстав ставити їх під сумнів.

Колегія суддів також критично відноситься до доводів обвинуваченого, що судом не перевірено версію сторони захисту спричинення йому тілесних ушкоджень потерпілою та свідком ОСОБА_6 , оскільки вони суперечать та виходять за межі вимог ст.337 КПК України, відповідно до яких суд розглядає кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення.

Суд апеляційної інстанції розцінює невизнання обвинуваченим своєї провини у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, як обраний засіб захисту від пред`явленого обвинувачення і бажання уникнути відповідальності за скоєне.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості   ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки. Місцевим судом повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Стороною захисту не доведено наявність підстав для виправдання обвинуваченого за пред`явленим обвинуваченням чи скасування оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, наведених в апеляційних скаргах.

Версія і доводи обвинуваченого про незгоду з оскаржуваним вироком суду першої інстанції, а також щодо суперечливості та відсутності достовірних доказів на підтвердження його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, мають суто суб`єктивний та безпідставний характер, пов`язаний з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту.

Переглядаючи апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_1 щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням в частині вирішення цивільного позову, колегія суддів вважає, що ці апеляційні доводи також є суб`єктивними та безпідставними.

Як вбачається з обвинувального акту, діями обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження у виді закритого перелому 5-ї п`ясткової кістки зі зміщенням, який згідно з висновком судово-медичної експертизи №12-14/663-А/18 від 10.09.2018 року відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров`я. При цьому потерпіла ОСОБА_2 подала до початку судового розгляду цивільний позов, в порядку ст. 128 КПК України, про стягнення з ОСОБА_1 на її користь 60 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно положень ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Статтею 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому чи залишення його буз розгляду.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції всебічно, повно і неупереджено досліджені матеріали кримінального провадження щодо цивільного позову, що пред`явлений потерпілою, та обґрунтовано визнано можливим частково задовольнити позов, з наведенням відповідних мотивів прийнятого ним рішення.

Згідно роз`яснень, що містяться в п.п.3 та 5 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В суді апеляційної інстанції потерпіла наполягала, що вона до цього часу іноді не може належним чином користуватись травмованою рукою , оскільки не в повному обсязі може рухати пальцями.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано частково задовольнив цивільний позов потерпілого про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок злочинних дій обвинуваченого, на суму 30 000 грн., оскільки, як пояснила потерпіла, внаслідок тілесних ушкоджень вона відчувала сильну фізичний біль та страждання в ході лікування, а також зазнала певних душевних страждань та має душевну травму.

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину; відсутність пом`якшуючих покарання обставин, наявність обставини, що обтяжує покарання, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий вироком Київського районного суду м. Харкова від 23.04.2018 за ч.1 ст.125 КК України до 150 годин громадських робіт, які на даний час ним відпрацьовані, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання характеризується негативно.

Так, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, при обранні міри покарання, недостатньо врахував фактичні обставини кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого, що є підставою для суду апеляційної інстанції для пом`якшення призначеного судом першої інстанції покарання, на підставі п.1 ч. 1 ст. 408 КПК України.

Як вбачається з наданих суду апеляційної інстанції відомостей, що характеризуються особу обвинуваченого, ОСОБА_1 є пенсіонером; працює водієм транспортних засобів на комплексі «Харківводовідведення» КП «Харківводоканал» з 22.05.2018 року по теперішній час; перебуває під наглядом в КНП «Міська поліклініка №10» Харківської міської ради з приводу: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцева недостатність І ст., розповсюжєений остеохондроз, вертеброгенна люмбоїшеалгія, деофрмуючий спондільоз, кили білої лінії живота.

Належить врахувати те, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За таких обставин, з урахуванням віку обвинуваченого, позитивних даних про його особу та стану здоров`я обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку про необхідність пом`якшення ОСОБА_1 призначеного покарання за ч.1 ст.122 КК України.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами обвинуваченого про необхідність призначення йому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, з наступних підстав.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності, вироком вироком Київського районного суду м. Харкова від 23.04.2018 року засуджений за ч.1 ст.125 КК України, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив нетяжкий злочин стосовно потерпілої ОСОБА_2 , пов`язаний із спричиненням їй тілесних ушкоджень.

Обставин, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 , судом не встановлено.

Відповідно до ст.67 КК України, обставиною, що обтяжує покарання, є рецидив злочинів.

Крім того, колегія суддів враховує позицію потерпілої ОСОБА_2 , яка зазначила під час апеляційного розгляду, що обвинувачений, який є її батьком, не розкаявся у вчиненому, вибачення не попросив та продовжує конфліктувати з нею, у зв`язку з чим вважала вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

На думку колегії суддів, враховуючи вищенаведені обставини, а саме ступінь тяжкості вчиненого злочину, фактичні обставини справи, дані про особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого злочину, наявність обставини, що обтяжує покарання, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, позицію потерпілої, суд першої інстанції вірно визначив вид покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , а саме у виді позбавлення волі, оскільки системний характер вчинення ним злочинів свідчить, що обвинувачений не бає ставати на шлях виправлення та робити належні для себе висновки.

Крім того, матеріали кримінального провадження не містять відомостей про компенсацію потерпілій завданої моральної шкоди.

Колегією суддів не встановлено правових підстав для звільнення обвинувачення від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення більш м`якого покарання, ніж позбавлення волі, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_1 .

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2019 року стосовно ОСОБА_1 змінити.

Пом`якшити ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КК України, призначивши його виді 1 (одного) року позбавлення волі.

В решті вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий –

Судді –