ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.08.2021 м. Ужгород Справа № 907/30/21

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріо-Транс", м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс ЛТД", м. Бровари

про стягнення 164695,77 грн

секретар судового засідання - Корольчук М.М.

За участю представників сторін:

від позивача - Фекийшгазі К.С., адвокат;

від відповідача - Іванов А.В., адвокат, ордер АР №1044248 від 16.04.2021;

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ

Позивач заявив позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс ЛТД" - відповідача про стягнення 104213,02 грн, які складаються з 44302,57 грн неоплаченої вартості послуг перевезення, наданих на підставі заявки №207/16/12-1 від 16.12.2020, 59808,51 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 4.2.1 Договору про надання транспортно-експедиційний послуг в міжнародному і внутрішньому сполученні №207/16/12 від 16.12.2020, а також 101,94 грн трьох відсотків річних за період з 30.12.2020 до 26.01.2021. Позов заявлено з посиланням на статті 526, 530, 625, 629, 909 Цивільного кодексу України та ст. ст. 193, 230, 307 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 27.01.2021 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.03.2021 задоволено заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, постановлено здійснити перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 907/30/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 07.07.2021 року закрито підготовче провадження і призначено розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, суд прийняв рішення у справі у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Правова позиція позивача

Позивач стверджує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс» (Виконавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс ЛТД» (Замовник, Відповідач) був укладений Договір на надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному та внутрішньому сполученні № 207/16/12 від 16.12.2020 року.

На виконання даного Договору, сторонами було укладено заявку на перевезення вантажу № 207/16/12-1 від 16.12.2020 року, згідно умов якої Замовник доручив, а Виконавець зобов`язався здійснити перевезення вантажу - цибулі в сітках на палетах, вагою 22 тонни за маршрутом: с. Дудчино Херсонської області (Україна) до Costavillage, 16 ScollіStreet, Vanatoricomune, Galati (Romania) (Румунія).

Позивач зазначає, що повністю виконав замовлене перевезення, що підтверджується CMR накладною № 021890. 23.12.2020 року, Позивач направив Відповідачу на контактну адресу електронної пошти kindi.resurs@gmаі.соm сканкопії документів: Акту надання послуг № 266 від 23.12.2020 року, Рахунку на оплату № 266 від 23.12.2020 року та CMR накладної №021890.

За твердженням позивача, борг відповідача перед позивачем складає 164695,77 грн

Заперечення відповідача

Відповідач заперечив позовні вимоги з тих підстав, що жодного договору, заявки, тощо між позивачем та відповідачем не укладалось. Заболотний В`ячеслав Юрійович , працював у ТОВ «РЕСУРС ЛТД» на посаді комерційного директора з лютого 1998 р. Проте, Наказом № 1-Ку від 04 січня 2016 року Зоболотного В`ячеслава Юрійовича звільнено з посади комерційного директора. Отже, листування електронною поштою між ТОВ «ТРІО-ТРАНС» (triotrans @і.uа) та, представника ТОВ «РЕСУРС ЛТД» (ІНФОРМАЦІЯ_1) в особі, В`ячеслава Заболотного , в якому містяться обговорення щодо Договору про надання транспортно- експедиційних послуг в міжнародному і внутрішньому сполученні №207/16/12 від 16.12.2020 не може вважатися належним доказом укладення договору між сторонами спору.

Також відповідач зазначив, що Договір про надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному і внутрішньому сполученні №207/16/12 від 16.12.2020 р. і відповідна заявка між ТОВ «ТРІО-ТРАНС» та ТОВ «РЕСУРС ЛТД» ніколи не укладались, оскільки хоч Договір, і заявка підписані, від імені директора ТОВ «РЕСУРС ЛТД» Шумунова Г.Б. та скріплений, печаткою ТОВ «РЕСУРС ЛТД», проте, директор Шумунов Г.Б. не укладав та не підписував вищевказаний Договір, а підписи від імені Шумунова Г.Б. в Договорі про надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному і внутрішньому сполученні №207/16/12 від 16.12.2020 р. і заявки на перевезення вантажу №207/16/12-1 від 16.12.2020 р. не відповідають дійсному підпису Шумунова Г.Б .

Крім того, як стверджує відповідач, в Договорі про надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному і внутрішньому сполученні №207/16/12 від 16.12.2020 р. та в заявці на перевезення вантажу №207/16/12-1 від 16.12.2020 р. вказуються банківські реквізити Відповідача ІВАN НОМЕР_1, що не відповідає дійсності, оскільки всі рахунки (валютні і поточний) відкриті у АТ «Приватбанк».

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Позивач стверджує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тріо-Транс» (Виконавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс ЛТД» (Замовник, Відповідач) був укладений Договір на надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному та внутрішньому сполученні № 207/16/12 від 16.12.2020 року.

На виконання даного Договору, сторонами було укладено заявку на перевезення вантажу № 207/16/12-1 від 16.12.2020 року, згідно умов якої Замовник доручив, а Виконавець зобов`язався здійснити перевезення вантажу - цибулі в сітках на палетах, вагою 22 тонни за маршрутом: с. Дудчино Херсонської області (Україна) до Costavillage, 16 ScollіStreet, Vanatoricomune, Galati (Romania) (Румунія).

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано копію Договору на надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному та внутрішньому сполученні № 207/16/12 від 16.12.2020 рок, копію заявки на перевезення вантажу № 207/16/12-1 від 16.12.2020 року, копії Акту надання послуг № 266 від 23.12.2020 року, Рахунку на оплату № 266 від 23.12.2020 року та CMR накладної №021890. Оригіналів вказаних документів суду не пред`явлено.

Долучені позивачем Договір на надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному та внутрішньому сполученні № 207/16/12 від 16.12.2020 рок, та заявки на перевезення вантажу № 207/16/12-1 від 16.12.2020 року з доказами накладення цифрового підпису судом до уваги не беруться, оскільки такий відповідно до протоколу був накладений 07.07.2021 року, а не підчас підписання договору між сторонами.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд зазначає, що на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України від 22.05.2003 № 851-ІV «Про електронні документи та електронний документообіг».

Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, що використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Позивач стверджує що укладення договору на надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному та внутрішньому сполученні № 207/16/12 від 16.12.2020 року відбулося шляхом листування електронною поштою між ТОВ «ТРІО-ТРАНС» (triotrans @і.uа) та ТОВ «РЕСУРС ЛТД» (ІНФОРМАЦІЯ_1) в особі, В`ячеслава Заболотного , в якому містяться обговорення щодо Договору про надання транспортно- експедиційних послуг в міжнародному і внутрішньому сполученні №207/16/12 від 16.12.2020. Однак, роздруківки електронного листування в т.ч. Договору на надання транспортно-експедиційних послуг в міжнародному та внутрішньому сполученні № 207/16/12 від 16.12.2020 року, заявки на перевезення вантажу № 207/16/12-1 від 16.12.2020 року, Акту надання послуг № 266 від 23.12.2020 року, Рахунку на оплату № 266 від 23.12.2020 року та CMR накладної №021890 не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки відсутні докази накладення електронного підпису в момент створення вказаних електронних документів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 15.04.2021 у справі №910/8554/20.

Доказів протилежного суду не надано, відтак у суду відсутні підстави вважати що між позивачем і відповідачем було укладено Договір про надання транспортно- експедиційних послуг в міжнародному і внутрішньому сполученні №207/16/12 від 16.12.2020, невиконання якого відповідачем і стало підставою для звернення з позовом до суду.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведено факт укладення договору про надання транспортно- експедиційних послуг в міжнародному і внутрішньому сполучення, а тому в позові слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 5 частини 3 статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 86 ГПК України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

З огляду на наведене, враховуючи, що ключовим моментом, який лежав в основі позовних вимог та підлягав дослідженню є факти невиконання договору зі сторони відповідача, і такі судом було досліджено, оцінено та надано їм правову оцінку, - решту доводів позивача, з огляду на зроблений судом вище висновок, не потребують детального обґрунтування та спростування в розумінні ст. 238 ГПК України.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у суду відсутні підстави для відшкодування позивачу, понесених ним витрат, відтак, такі покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 80, 129, ст. ст. 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 16.08.2021

Суддя Л.В. Андрейчук