18.08.2021                                                                                

Справа № 642/395/20,

Провадження 1-кп/642/118/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Проценко Л.Г. за участю: секретаря Канаєвої К.М., прокурора Шевцова О.М., потерпілого ОСОБА_1 , захисника Галенченко В.М., обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується за ч.2 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.296 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2020 року до Ленінського районного суду м. Харкова від Харківської місцевої прокуратури №1 надійшло кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується за ч.2 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.296 КК України. Кримінальне провадження внесено до ЄРДР 12.09.2019р. за № 12019220510002241.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 05 грудня 2019р. ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв`язку із наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Судом поставлено на обговорення питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Прокурор просив продовжити дію запобіжного заходу, посилаючись на те, що ризики залишилися, обвинувачений може продовжити злочинну діяльність оскільки він неодноразово судимий та обвинувачується у вчиненні, в тому числі        й тяжкого злочину. Більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити його належну процесуальну поведінку.

Потерпілий підтримав думку прокурора, та зазначив, що ОСОБА_2 є соціально небезпечною особою.

Захисник та обвинувачений заперечували проти продовження запобіжного заходу. Захисник зазначив, що ризики не доведені, обвинувачення не обгрунтоване. Просили застосувати більш м`який запобіжний захід, оскільки ОСОБА_2 тривалий час знаходиться під вартою, ніколи не переховувався. ОСОБА_2 необхідно допомагати жінці та утримувати дитину.

Суд враховує, що строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 спливає, але судовий розгляд справи не закінчено, а ризики щодо нього, які було встановлені ухвалою слідчого судді від 05.12.2019р., в повній мірі не зникли.

Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжити злочинну діяльність.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

В попередніх ухвалах суду зазначалося, що на даний час відпав ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого, які вже допитані судом.

Вивченням особи ОСОБА_2 встановлено, що він одружений, зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , проживає за адресою : АДРЕСА_2 , а також, що він раніше неодноразово судимий: 1) 15.06.2000 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 141КК України (в ред.. 1960 року) до 1 року 6 місяців позбавлення волі , звільнений 15.06.2000 року на підставі п. А ст. 1 ЗУ «Про амністію» від 11.05.2000 р.; 2)08.12.2000р. Суворівським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 140 КК України (в ред.. 1960 року) до 1 року позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 22.08.2001 р. по відбуттю строку покарання; 3) 07.08.2002 р. Суворівським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 115 КК України (до 5 років позбавлення волі, звільнений 26.01.2007 р. по відбуттю строку покарання; 4) 05.02.2009 р. Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 187 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном; 5) 28.02.2012 р. Ширяївським районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 186 КК України до 8 років позбавлення волі, звільнений 10.03.2016 р. по відбуттю строку покарання; 6) 14.08.2019 р. Жовтневим районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді штрафу.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений зареєстрований у м. Одесі, а також, ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 вересня 2020р. встановлено, що обвинувачений не з`являвся за викликом до органу досудового розслідування. Ці обставини додатково свідчать про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_2 обвинувачується, серед іншого, у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти власності, передбаченого ч. 2 ст. 15 , ч. 2 ст. 194 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до десяти років, раніше неодноразово судимий, в тому числі за корисливі злочини, що беззаперечно свідчить про стійку антисоціальну поведінку обвинуваченого, який на шлях виправлення не став та продовжує вчиняти злочини.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні закінченого замаху на пошкодження чужого майна шляхом підпалу та хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, даних про його особу – шість не знятих та непогашених судимостей, суд вважає, що у даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.

При цьому слід врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

За таких обставин суд не може погодитись з доводами сторони захисту щодо відсутності або втрати актуальності усіх ризиків, які існували на час продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав.

Об`єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому суд не може погодитись з обґрунтованістю доводів сторони захисту що більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, зможуть забезпечити належну процесуальну та соціальну поведінку обвинуваченого.

Що стосується посилання захисника на відсутність обґрунтованої підозри, а також доказів про вчинення обвинуваченим вказаних кримінальних правопорушень, то слід зазначити наступне.

Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз`ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов`язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред`явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.

Окрім того, на підтвердження обґрунтованості підозри, наявні фактичні обставини кримінального провадження дають можливість об`єктивно пов`язати обвинуваченого із вчиненням кримінальних правопорушень (Рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року).

Доводи захисника в частині недоведеності вини обвинуваченого судом не приймаються, оскільки на даній стадії кримінального провадження суд не наділений повноваженнями надавати оцінку доказам та робити відносно них свої висновки. Зазначені обставини будуть оцінені судом при ухвалені остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, у нього є дружина і син, обвинувачений є єдиним годувальником сім`ї – є тими обставинами, які враховуються при застосуванні, зміні, продовженні запобіжного заходу, вирішенні питання про призначення покарання, однак ці обставини не є безумовною підставою для застосування до ОСОБА_2 іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, суд вважає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків.

       Керуючись ч.3 ст.331 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Продовжити застосування до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується за ч.2 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.296 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Строк дії ухвали закінчується – 16 жовтня 2021 р.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня оголошення, а обвинуваченим – з дня вручення йому копії ухвали.

       Повний текст ухвали виготовлено 18.08.2021р.

       Суддя                         Л.Г. Проценко