Справа 22ц-11154/2007 Головуючий в 1 інстанції- Лиходєдов А.В.
Категорія 41(4) Доповідач Братіщева Л.А.
РІШЕННЯ
Іменем України
2007 року липня 17 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого судді: - Михайлів Л.В.
суддів: - Братіщевої Л.А., Карнаух В.В. при секретарі : - Юровській О.Ю.
за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку, за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2003 року позивачка ОСОБА_1. (дошлюбне прізвище позивачки -ІНФОРМАЦІЯ_1) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
У позові зазначила, що між нею та відповідачем - приватним підприємцем 01 лютого 2003 року було укладено трудовий договір до 30 червня 2003 року. Фактично пропрацювала вона до 07 липня 2003 року і була звільнена за п.2 ст. 36 КЗпП України. Трудова книжка була видана їй лише 10 липня 2003р. її заробітна плата згідно договору складала 185грн. на місяць. Відповідач не виплатила їй заробітну плату за квітень-червень та 10 днів липня 2003 року.
Після неодноразових уточнень позивачка просила суд стягнути:
596, 72грн заборгованості із заробітної плати за квітень-червень 2003р. та по
07.07.2003р. вважаючи вказану дату днем звільнення;
2642, 76грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з
07.07.2003р. по 03.09.2004р., дату коли вона працевлаштувалась;
3000грн. моральної шкоди»
300грн. судові витрати на правову допомогу.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 грудня 2006 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення з тих підстав, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, а саме: суд порушив вимоги трудового законодавства - ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, справа розглядалась більше 3 років.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати згідно п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, тому що висновки суду не відповідають обставинам справи та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач та її представник не надали доказів тому, що відповідач мав на час звільнення позивача 07.07.2003р. перед ним заборгованості із заробітної плати та не виплати суми, що належить позивачу за відпрацьований час з 01.02.2003р., а позивач мала борг перед відповідачем за нестачу товару в сумі 764, 98грн. і із заробітної плати позивача за червень 2003р. було проведена утримання 239, 49грн. на відшкодування шкоди, але з таким висновком суду погодитися не можна.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом між сторонами у справі 01.02.2003р. було укладено строковий трудовий договір по 03.06.2003р., який зареєстровано 04.02.2003р. згідно до ст. 24-1 КЗпП України у державній службі зайнятості відповідно до якого позивач зобов'язувався виконувати згідно графіку торгівлю продуктами харчування, а відповідач оплачувати працю у розмірі 185грн. на місяць. 07.07.2003р. позивачка звільнилася на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України і трудовий договір був знятий з реєстрації.
Згідно вимог ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.
Як вважає колегія суддів, відповідач не надала суду доказів своїм доводам про те, що вона виплатила заробітну плату позивачу за квітень та травень 2003 року. Відомості не мають підпису позивачки про отримання нею заробітної плати за квітень та травень 2003 року (а.с. 89), а акти від 30.04.2003р., 31.05.2003р. складені ПП. ОСОБА_3, ПП. ОСОБА_5 та барменом ОСОБА_6не мають відомостей про те, що позивачкою отримана заробітна плата за квітень і травень 2003р. (а.с. 93, 94), тому доводи відповідачки про те, що позивачка отримала заробітну плату за квітень та травень 2003р. на думку колегії суддів безпідставна.
Відмовляючи в позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за червень 2003р., суд послався на те, що із заробітної плати позивача за червень 2003р. було проведено утримання 239, 49грн. на відшкодування шкоди в сумі 764, 98грн. завданою нестачею товарно-матеріальних коштів, при цьому суд послався на акти від 13.06.2003р. та 01.07.20023р., які були складені вищезазначеними особами, не звернув увагу на те, що відповідач утримуючи 239, 49грн. на відшкодування нестачі із заробітної плати позивачки за червень 2003р., порушив вимоги ст. 135-3 КЗпП України, яка передбачає, що «розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
У разі розкрадення, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей, розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній ^місцевості на день відшкодування шкоди», але визначений розмір недостачі відповідач, як того вимагає ст. 135-3 КЗпП України, відповідач доказами не підтвердив, проігнорував також вимоги ст. 136 КЗпП України про порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, а саме «покриття шкоди працівниками в розмір, що не перевищує середнього місячного заробітку проводиться за розпорядженням власника, або уповноваженого ним органом, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу, шляхом відрахування із заробітної плати працівника».
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за квітень (185грн.), травень (185грн.), червень (185грн.), 7 днів липня 2003 року (41, 72грн. = 185 : 31 х 7) в сумі 596, 72грн., а також відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України за час затримки виплати середнього заробітку позивачу з 07.07.2003р. по 03.09.2004р. до працевлаштування, як просила позивачка, відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 2642, 76грн., але відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», які вказує, що при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку необхідно враховувати розмір спірної суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи, - колегія суддів вважає, що вищевказана сума підлягає зменшенню до 1000грн.
Колегія суддів вважає доведеним вимоги позивача відповідно до ст. 237 КЗпП України про те, що невиплатою відповідачем заробітної плати і затримкою її виплати при звільненні, порушено її законні права, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, але беручи до уваги п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» колегія суддів вважає, що моральна шкоди з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в розмірі 100грн., а не 3000грн., як того просила позивачка.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду згідно п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України за невідповідністю висновків суду обставинам справи та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та стягнення на її користь з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 596, 80грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1000грн., відшкодування моральної шкоди 100грн., а також судових витрат 300грн. (а.с. 50).
Керуючись ст. ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, 313- 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 грудня 2006 року -скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 596, 80грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1000грн., відшкодування моральної шкоди 100грн., а також судові витрати 300грн.
В іншій частині позову відмовити.
Суми стягнути без урахування прибуткового податку.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.