Справа № 2 -2705\10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 червня 2010 року Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого – судді Хардіної О.П.
при секретарі – Шевченко А.С.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, представника відповідача Відкритого акціонерного товариства «Дизельний завод» -Клементьєвої Олени Володимирівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Дизельний завод» про стягнення заробітної плати за час простою, компенсації за невиплату належних сум в день звільнення, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
19.11.2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Протягом розгляду справи позивач уточнював позовні вимоги. Просив стягнути на свою користь заробітну плату за час простою не з вини працівника з 29.01.2009 року по 19.07.2009 року в розмірі 3804 грн. 26 коп., компенсацію за затримку належних сум в день звільнення за відсутності спору про розмір за період з 29.10.2009 року по 11.11.2009 року – 1430 грн. 40 коп. Просив також стягнути моральну шкоду – 5 000 грн., оскільки він вимушений змінити звичний спосіб життя, переживав з приводу невиплати заробітної плати.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог , просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки заробітна плата за фактично виконану роботу була виплачена ОСОБА_1 відповідно до відомості від 11.11.2009 року в повному обсязі та вчасно. Оскільки підприємство призупинило виробничу діяльність 16.01.2009 року через стан простою і доходу підприємство не отримувало, то і не мало можливості виплачувати заробітну плату в період простою. Вимоги в частині відшкодування моральної шкоди вважає необґрунтованими. При цьому в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що табель виходу працівників на роботу у вказаний період підприємством не вівся, працівники на роботу не виходили.
Вислухавши в судовому засіданні пояснення сторін, вивчивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових правовідносинах з відповідачем з 18.04.2008 року по 29.10.2009 року. Працював слюсарем слюсарем механоскладальником третього розряду авторемонтного цеху ВАТ«Дизельний завод». Звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням( а.с. 28-30).
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, відповідно до якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При звільненні 29.10.2009 року трудова книжка позивачу була видана, що сторонами не заперечувалося, проте остаточний розрахунок з ним проведений не був. Нараховані суми при звільненні були виплачені ОСОБА_1 відповідачем лише 11 листопада 2009 року згідно відомості заробітної плати від 11.11.2009року № 47 ( а.с.27,32,38). Таким чином, строки розрахунку, визначені ст. 116 КЗпП України, порушені з вини власника і відповідач не навів суду обставини на підтвердження відсутності вини підприємства щодо порушення строків розрахунків зі звільненим працівником.
За таких обставин суд вважає, що підлягає на підставі ст. 116, 117 КЗпП України стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку з 29.10.2009 року по 11.11.2009 року з наступного розрахунку відповідно до п. п. 4, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 :
14,90 грн.(середньогоодинна заробітна плата) х 8 год. х 12 днів = 1430 грн. 40 коп.
Матеріалами справи також встановлено, що підприємство в період з 26.01.2009 року по 19.07.2009 року простоювало, що вбачається з наказу ВАТ «Дизельний завод» від 26.01.2009 року № 06, відповідно до якого оплату часу простою працівникам визначено проводити згідно ст.ст.24-26 Закону України «Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»( а.с.34 – 37).
Статтею 113 КЗпП України закріплено гарантію оплати часу простою не по вині працівника з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівнику розряду.
Враховуючи, що позивач в період простою по незалежним від працівника причинам не перебував на лікарняному, відпустці, при цьому відповідач в судовому засіданні не навів доказів обліку робочого часу в період простою, обов*язок ведення якого покладено на роботодавця відповідно до закону, на підтвердження тим обставинам, що позивач через простій самовільно не приходив на роботу чи йшов з роботи, суд дійшов висновку, що підлягає стягненню оплата за час простою з 26.01.2009 року по день початку фактичного виконання робіт позивачем 19.07.2009 року (5 місяців 20 днів) з розрахунку 2\3 частини тарифної ставки позивача за професією слюсаря - механоскладальника 3 розряду – 1007,01 грн. ( а.с.31) :
1007,01 грн. х 2\3 = 671 грн.34 коп.
671 грн.34 коп. х 5 міс. = 3356 грн.70 коп. +447 грн.56 коп. ( 2\3 тариф.ставки за 20 днів) = 3804 грн. 26 коп.
Доводи представника відповідача в судовому засіданні про те, що оскільки джерела коштів на заробітну плату в період простою підприємство не мало, то відсутні підстави стягнення частини тарифної ставки за вказаний період, - не ґрунтуються на законі та протирічать матеріалам справи щодо визначення порядку оплати часу простою працівникам відповідно до Наказу по підприємству від 26.01.2009 року № 06 ( а.с.34). Посилання в запереченнях відповідача на вчасність перерахунку коштів при звільненні ОСОБА_1 також спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що заробітна плата та компенсація при звільненні позивача 29.10.2009 року проведена не була.
Судом встановлено, що порушенням трудових прав позивача йому завдано моральної шкоди, він вимушений змінити звичний спосіб життя, позичати кошти на утримання сім*ї з двома неповнолітніми дітьми ( а.с.21-23), що викликало його душевні страждання та переживання, у зв*язку з чим на підставі ст. 237-1 КЗпП України сума моральної шкоди підлягає компенсації підприємством в розмірі, який суд визначає з урахуванням тривалості затримки розрахунку з позивачем, характеру та ступеню спричинених йому моральних страждань, - 250 грн.
На підставі ст. 88 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь держави судовий збір – 52,35 грн. та 8 грн. 50 коп., недоплачену суму витрат на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи – 90 грн., та на користь ОСОБА_1 стягнути понесені витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи – 30грн.
Згідно ст. 367 ч.1 п.2 ЦПК України зазначене рішення суду підлягає негайному виконанню, але не більше, ніж за один місяць.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.113,116,117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10,11,60, 212-215 ЦПК України суд -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1– задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Дизельний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку – 1430 грн.40 коп., оплату за час простою – 3804 грн. 26 коп., а разом – 5234 грн. 66 коп., а також моральну шкоду – 250 грн., понесені витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи – 30грн.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Дизельний завод» на користь держави судовий збір – 52 грн. 35 коп. та 8 грн. 50 коп., витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи – 90 грн.
Рішення суду допустити до негайного виконання, але не більше, ніж за один місяць.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається до суду на протязі десяти днів після проголошення рішення.
Суддя О.П. Хардіна