Справа № 2-5373
2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2010 року
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого-судді Баранова В.І., при секретарі Сюсель І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м.Мелітополі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання дій протиправними, зобов’язання нарахування та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги „Дітям війни”,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до відповідача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 р. до часу подання позовної заяви, тобто до 10.06.2010 р., просить визнати протиправними дії відповідача про відмову у призначенні їй підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, зобов’язати відповідача прийняти рішення про подальше призначення та виплату їй щомісячної державної соціальної допомоги у вказаному розмірі з 01.01.2010 року . В обґрунтування позову посилається на те що вона , ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно зі ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має соціальний статус “дитина війни” та їй згідно зі ст.6 вказаного Закону з 01 січня 2006 року повинна була щомісячно виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. В 2006-2007 роках позивачеві така допомога не виплачувалась. Законом України від 20.12.2005 року “Про державний бюджет України на 2006 рік” та ст.71 п.12 Закону України від 19.12.2006 року “Про державний бюджет України на 2007 рік” Верховна Рада України призупинила дію ст.6 розділу 2 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Однак, Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007 року визнав такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, якими зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, а також положення ст.71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними. Рішення Конституційного суду по цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Зазначене рішення є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Окрім того, позивач зазначає, що посилання відповідача на відсутність фінансових можливостей держави для обчислення та виплати підвищення до пенсії особам – “дітям війни” не можуть вважатись обґрунтованими, тому що Європейський суд з прав людини при розгляді справи “Кечко проти України” не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього закону, на думку Уряду України, превалювали. Європейський суд не прийняв і аргументи Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Таким чином, позивач вказує, що невиплата йому соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить Конституції та Законам України. Розмір підвищення відповідно до ст.6 вказаного закону становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2006 року 350 грн., з 01 квітня 2006 року – 359 грн., з 01 жовтня 2006 року – 366 грн.. Згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2007 року – 380 грн., з 01 квітня 2007 року – 406 грн., з 01 жовтня 2007 року – 411 грн. Відповідно до ст.58 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність складає: з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн. Таким чином, позивач вказує, що сума невиплаченої ї й соціальної допомоги за 2006-2007 роки становить 2733 грн. 30 коп. Крім того, з початку 2008 року позивач отримувала соціальну допомогу у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, що, на її думку, також є порушенням її прав на отримання соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. У 2008 році позивачу за перший квартал повинні були виплачувати по 141 грн., а виплатили по 47 грн., тобто не доплачено 282 грн.; за другий квартал – по 144,30 грн. за кожний місяць, а виплатили по 48,10 грн., тобто не доплачено 288,60 грн.; за третій квартал – по 144,60 грн. за кожний місяць, а виплатили по 48,20 грн., тобто не доплачено 289,20 грн.; за четвертий квартал 2008 року повинні були виплачувати по 149,40 грн. за кожний місяць, а виплатили по 49,80 грн., тобто не доплачено 298,80 грн. Таким чином, позивач зазначає, що загалом за 2008 рік їй не доплачено соціальну допомогу у розмірі 1158,60 грн. У 2009 та 2010 роках пенсія також виплачувалась без вказаних доплат. Таким чином, позивач зазначає, що загальна сума недоплати за 2006-2009 роки та три місяці 2010 року складає 5385,90 грн.
Позивач зазначає, що про належні їй як дитині війни виплати її повідомлено не було, про факт порушення своїх прав вона дізналася лише після висвітлення зазначених подій у ЗМІ у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09.07.2007 року, тому просить поновити їй пропущений строк звернення до суду з позовом за період з 01.01.2006 р. до часу подання позовної заяви, тобто по 10 .06.2010 р., визнати протиправними дії відповідача про відмову у призначенні їй підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 р. по 01.04.2010 р., обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та зобов’язати відповідача прийняти рішення про подальше призначення та виплату їй такої допомоги у вказаному розмірі з 01.01.2010 року .
Позивач у судове засідання не з’явилася, але від неї надійшла заява з проханням слухати справу за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, надала до суду свої заперечення, згідно яких позов не визнала повністю. В запереченні також пояснила, що позивач ОСОБА_1 має право отримувати надбавку до пенсії або як дитина війни, або як учасник війни, але отримує надбавку як учасник війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», про що їй було повідомлено. Отримувати два підвищення і як «дитині війни», і як учасник війни законодавством не передбачено, у зв’язку з чим представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка дійсно, відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус «дитини війни», що також підтверджується штампом в копії її пенсійного посвідчення /а.с.8/.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
У відповідності до ч.2 вказаної статті ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Як випливає з матеріалів справи, позивачка отримує надбавку до пенсії як член сім’ї загиблого військовослужбовця у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що також підтверджується наданою до матеріалів справи копією особового рахунку ОСОБА_1 № 110176 /а.с.16/ та копією розпорядження на перерахунок пенсії з 01.01.2010 р. Управління пенсійного фонду України в м.Мелітополі /а.с.15/.
Таким чином, враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 вже отримує за своїм вибором надбавку до пенсії як учасник війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то підстав для нарахування їй підвищення до пенсії як «Дитині війни» немає, оскільки у відповідності до ч.2 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» отримувати два підвищення до пенсії законодавством не передбачено, підвищення провадиться за вибором особи згідно з одним із законів – «Про соціальний захист дітей війни» або «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачки є необґрунтованими та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись Законами України „Про соціальний захист дітей війни”, „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м.Мелітополі Запорізької області про поновлення строку на звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» відмовити повністю.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана апеляційному суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або може бути подана в десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ В.І.БАРАНОВ