ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2010 року Справа № К30/269-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
головуючого Логвиненко А.О. (доповідач)
суддів: Стрелець Т.Г., Головко В.Г.
при секретарі судового засідання Ревковій Г.О.
з участю представників :
позивача-1: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
позивача-2, 3, 4, 5, 6, 7: ОСОБА_3,
відповідача-1: Амбразевич О.С.
відповідача-2: Лямець М.Г.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2009р. у справі
за позовом
Позивача-1 ОСОБА_1, м. Дніпродзержинськ
Позивача-2 ОСОБА_6, м. Дніпродзержинськ
Позивача-3 ОСОБА_7, м. Дніпродзержинськ
Позивача-4 ОСОБА_8, м. Дніпродзержинськ
Позивача-5 ОСОБА_10, м. Дніпродзержинськ
Позивача-6 ОСОБА_9, м. Дніпродзержинськ
Позивача-7 ОСОБА_3, м. Дніпродзержинськ
до відповідача-1 Закритого акціонерного товариства “Фірма "Меблі", м. Дніпродзержинськ
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Норма", м. Дніпродзержинськ
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В :
20.10.2009р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору №1 укладеного 1.04.2004р. між закритим акціонерним товариством “Фірма "Меблі" (далі ЗАТ “Меблі”) та товариством з обмеженою відповідальністю "Норма" (далі ТОВ “Норма”). Свої вимоги позивачі обґрунтували тим, що спірний договір порушує їх корпоративні права щодо ЗАТ “Меблі”. Підписуючи договір, голова правління ЗАТ “Меблі” ОСОБА_1 діяла за межами повноважень, визначених Статутом товариства, та вчиняла дії всупереч інтересів ЗАТ “Меблі”. Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 господарським судом було прийнято рішення № 31/62 про стягнення заборгованості з ЗАТ “Меблі”, а в подальшому порушено справу про банкрутство ЗАТ “Меблі” №Б15/258-08.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2009р. (суддя Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням, позивачі звернулись з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати та задовольнити позов. При цьому апелянти послались на те, що в матеріалах справи містяться дві копії спірного договору з розбіжностями у тексті, але суд не дав оцінку вказаній обставині. Висновок суду про те, що голова правління ЗАТ “Меблі” ОСОБА_1 при укладенні спірного договору діяла в межах своїх повноважень та про пропуск позивачами строків позовної давності не відповідає обставинам справи. Крім того, судом не враховано, що договір порушує корпоративні права позивачів та що при його укладенні ОСОБА_1 діяла не в інтересах товариства.
Відповідачі у своїх відзивах на апеляційну скаргу зазначили, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга такою, що не підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав :
З матеріалів справи вбачається, що 01.04.2004р. між відповідачами укладено договір №1 (т1 а.с.24,130), який від імені ЗАТ “Меблі” підписано ОСОБА_1 Пунктом 2 вказаного договору обумовлено, що Боржник (в преамбулі договору ТОВ “Норма”) зобов’язується в строк до 1.05.2004р. сплатити Кредиторові (в преамбулі договору ЗАТ “Меблі”) 70112,84гр.
До справи залучено дві копії спірного договору, в одній з яких ОСОБА_1 фігурує в якості голови правління товариства, в іншому –в якості директора цього ж підприємства. Під час апеляційного перегляду справи представники відповідачів пояснили, що оригінали договору від 01.04.2004р. у ЗАТ “Меблі” та у ТОВ “Норма” відсутні.
Ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, відповідачі не надали оригінал спірного договору. При цьому, з пояснень представників сторін вбачається, що у відповідачів оригінали договору відсутні.
З огляду на це, враховуючи приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумності строку розгляду справи, та з огляду на те, що позивачами не було заявлено в межах справи №К30/269-09 позову про визнання спірного договору недійсним з причин його фальсифікації, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, без отримання оригіналу спірного договору.
Як на час укладення договору, так і на час розгляду справи в суді, всі позивачі є акціонерами ЗАТ “Меблі” (т1 а.с.74-80).
Заявивши позов про визнання спірного договору недійсним позивачі обґрунтували свої вимоги, крім іншого, тим, що особа, яка уклала договір від імені ЗАТ “Меблі” діяла з перевищенням своїх повноважень, що порушує корпоративні права позивачів.
Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що позивачами пропущено строк позовної давності та на те, що позивачі не мають права звертатися до суду с позовом про визнання недійсним господарського договору.
Висновок суду про те, що позивачів не наділено правом вимагати в судовому порядку розірвання господарського договору є правильним з огляду на таке.
В п.51 Пленуму Верховного суду України “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” роз’яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.
Аналогічні вказівки містяться у п.2.2.1 роз’яснень Вищого господарського суду України від 28.12.2007р. N04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин”, якими обумовлено, що суди у вирішенні спорів за позовами акціонерів про захист прав акціонерного товариства, в тому числі про визнання недійсними угод, укладених товариством, повинні досліджувати, чи уповноважений акціонер на представництво інтересів акціонерного товариства. Відсутність такого уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Оскільки позивачів у встановленому законом порядку не вповноважено на представництво інтересів ЗАТ “Меблі” шляхом пред’явлення позову про визнання недійсним господарського договору, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.
З огляду на те, що позивачами обрано не передбачений законом спосіб захисту їх інтересів, що унеможливлює задоволення позову, колегія суддів вважає можливим не входити в обговорення питання щодо пропуску строків позовної давності та наявності підстав для його поновлення.
В той же час, судом першої інстанції не в повній мірі використано права, надані суду при винесенні рішення.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до п1 ч1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
В п.7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004р. №01-8/1270 зазначено, що згідно з вимогами пункту 1 статті 83 ГПК, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.
Відповідно до Статуту ЗАТ “Меблі”, в редакції, що діяла на час укладення договору (т1 а.с.81-89), виконавчим органом товариства є правління, до компетенції якого віднесено всі питання господарської діяльності.
Вказані положення Статуту щодо колегіальності виконавчого органу товариства не суперечили приписам ст.161 ЦК України та ст.47 Закону України “Про господарські товариства”.
В п.40 Пленуму Верховного суду України “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” роз’яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних з розмежуванням компетенції голови та членів колегіального виконавчого органу товариства, господарським судам необхідно враховувати нижченаведене. У разі, якщо в статуті товариства передбачено, що його виконавчий орган діє у складі кількох осіб, а отже, голова правління не є самостійним органом управління, тому для набуття товариством цивільних прав і обов'язків він на підставі частини другої статті 99 та статті 161 ЦК повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління чи загальних зборів акціонерів.
З огляду на це, колегія суддів доходить висновку, що голова правління ЗАТ “Меблі” ОСОБА_1 не вправі була діяти одноособово при укладенні спірного договору, а повинна була виконувати рішення колегіального виконавчого органу щодо укладення договору. При цьому зазначені в п.8.2.6 Статуту застереження, що голова правління в змозі діяти від імені товариства без доручення, не надає право голові правління самостійно, без рішення колегіального органу, укладати господарські договори, а лише надає йому право реалізовувати рішення правління без відповідних доручень.
Оскільки з матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що правління ЗАТ “Меблі” не приймало рішення про укладання спірного договору, голова правління ЗАТ “Меблі” ОСОБА_1 при укладенні спірного договору не мала повноважень на його укладання.
З огляду на те, що про обмеження повноважень голови правління ЗАТ “Меблі” прямо зазначено у Статуті товариства, ТОВ “Норма” не могло не знати про такі обмеження, оскільки при укладенні договору відповідач-2 повинен був пересвідчитися у повноваженнях представника відповідача-1. Отже, відповідно до ч3 ст.92 ЦК України, обмеження повноважень представника відповідача-1 мають юридичну силу і у відносинах з відповідачем-2.
На цій підставі, у відповідності до приписів ч2 ст.203, ч1 ст.215 ЦК України договір від 1.04.2004р. слід визнати недійсним.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачами укладено договір в такому вигляді, який взагалі унеможливлює його застосування у відносинах між ЗАТ “Меблі” та ТОВ “Норма” через суперечності його змісту.
Так, відповідно до преамбули договору та його пункту 2 слідує, що ТОВ “Норма” є боржником і саме воно повинно сплатити ЗАТ “Меблі” 70112,84гр. В той же час, дії сторін договору свідчать, що на підставі укладеного договору обумовлена в ньому сума стягується з ЗАТ “Меблі”.
Колегію суддів позбавлено можливості з’ясувати обставини виготовлення примірника договору, в якому ОСОБА_1 зазначено як директора товариства. Проте, оскільки на час укладення спірного договору такої посади як директор товариства не існувало, суд вважає неможливим застосовувати до спірних правовідносин вказану редакцію договору.
Що стосується клопотання про зупинення розгляду справи, то колегія суддів вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи №К30/269-09 дозволяють визначитися у питанні дійсності спірного договору.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду повинно бути змінено на підставі п4 ч1 ст.104 ГПК України через неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Оскільки позивачі не ставили питання про повернення понесених ними під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час апеляційного перегляду справи витрат, колегія суддів не входить в обговорення цього питання.
Керуючись ст. 101, 103 –105 ГПК України суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2009р. змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції :
В задоволенні позову відмовити.
Визнати недійсним договір №1 укладений 1.04.2004р. між закритим акціонерним товариством “Фірма "Меблі" та товариством з обмеженою відповідальністю "Норма".
Головуючий А.О. Логвиненко
Суддя В.Г. Головко
Суддя Т.Г. Стрелець