ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

09 липня 2010 р.           Справа № 2-а-2455/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Дончика В.В.,

при секретарі судового засідання: Ваталінській М.А.,

за участю: представника позивача –Жученко Т.П.., представника відповідача –ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі –ФОП ОСОБА_3) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та  нарахованої пені

в с т а н о в и в :

У червні 2010 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось в суд з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення адміністративно - господарської санкції у сумі 3711,11 грн. та пені у сумі 61,05 грн. за незабезпечення встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2009 рік.

Позов мотивований тим, що відповідачем, всупереч вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»не забезпечено встановленого нормативу 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда, в зв’язку з чим відповідачем самостійно розраховано суму адміністративно-господарської санкції в розмірі 3711,11 грн., за порушення вимог даного Закону відповідачеві нараховано пеню в сумі 61,05 гривень.

Оскільки, підприємцем кошти в добровільному порядку не сплачено, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до суду з зазначеними вимогами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити. Заявлені вимоги мотивувала обставинами, наведеними в адміністративному позові.

Представника відповідача, не погоджуючись з позовними вимогами, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що ФОП ОСОБА_3 вжиті всі заходи для працевлаштування необхідної кількості інвалідів, зокрема надано до Немирівського районного центру зайнятості звіти форми №3 ПН про наявність вакансій інвалідів. Крім того, представник відповідача зазначав, що до його довірительки також не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування необхідної кількості інвалідів, оскільки, інваліди, яких надсилав Немирівський центр зайнятості для працевлаштування, відмовлялися від працевлаштування у ФОП ОСОБА_3

У судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у позові з обставин, вказаних в письмових запереченнях.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача по справі, дослідивши матеріали адміністративної справи, приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення з наступних підстав.  

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі –Закон) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Крім того, статтею 20 цього ж Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним.

Представник позивача підтвердила, що відповідно до ч. 2 Порядку надання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.207 №70, відповідач подала до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42. У даному звіті відповідач  зазначила, що у неї в 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 9 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особи, тоді коли, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону –1 особа. Відповідач у звіті також зазначила фонд оплати праці штатних працівників –66,8 тис. грн., середньорічну заробітну плату штатного працівника –7422,22 грн. Одночасно, відповідач вирахувала суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбачену в рядку 06 Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік, яка становила 3711,11 грн.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів    адміністративно-господарські   санкції.

Частиною 4 статті 20 Закону встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в  якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.  

Тобто, частини 1, 4 статті 20 Закону пов'язують настання відповідальності саме з кількістю працюючих інвалідів, а не лише з кількістю створених для них робочих місць.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. З урахуванням вищенаведеної норми відповідачеві нараховано пеню в розмірі 61,05 гривень.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Поряд з тим, абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 31.01.2007 №70, передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що підприємство повинно виділити і створити робочі місця для інвалідів та повідомити державну службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця. А державна служба зайнятості направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з врахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК та професійних навичок.

В заперечення вказаного відповідач надав до суду підтвердження виконання нею частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема, надання державній службі зайнятості Звіти про наявність вакансій станом на 01.01.2009, 04.02.2009, 26.03.2009, 01.04.2009, 05.05.2009, 01.06.2009, 03.07.2009, 03.08.2009, 01.09.2009 та те, що Немирівським центром зайнятості для працевлаштування до відповідача протягом 2009 року направлено 4 інваліда, з яких двоє особисто відмовились від запропонованої роботи, одному інваліду відмовлено в прийнятті на роботу з причин невідповідності кандидатури вимогам та одна особа була прийнята на посаду двірника з 15.09.2009, пропрацювавши лише місяць. Дане підтверджується корінцями направлення на працевлаштування.

Немирівський районний центр зайнятості своїм листом № 05-19/1175 від 29.06.2010 року також повідомив. Що за період з 08.01.2009 року по 31.07.2009 рік вакансію підсобний робітник до ФОП ОСОБА_3 запропоновано 12 особам. Які мають інвалідність, з яких у 9 безробітних зареєстровано прийняття рішення «відмова особи»без видачі направлення та 2 –з відміткою роботодавця, 1 направлення з відміткою «кандидатура не відповідає вимогам». Одна особа-інвалід працевлаштована.

Проте, суд вважає, що відповідач не вжив достатніх умов для працевлаштування інвалідів.

Так, згідно з пункту 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування  інвалідів.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що вакансії для працевлаштування інвалідів існували протягом всього року. Проте обґрунтованих пояснень щодо неподання щомісячних звітів до центру зайнятості суду не надано.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно наданих до суду копій направлень Немирівського районного центру зайнятості інвалідів на працевлаштування до ФОП ОСОБА_3, безробітні відмовилися від запропонованих посад у зв'язку з тим, що запропоновані умови праці не відповідають вимогам за станом здоров'я згідно програми реабілітації.

Інших документів, підтверджуючих працевлаштування ФОП ОСОБА_3 інвалідів протягом 2009 року, до суду не надано.

Суд погоджується з позивачем, що за таких умов відповідачем в порушення ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не виділялися і не створювалися робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, в порушення п. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" щомісячно не подавалась інформація до Немирівського районного центру зайнятості та відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" самостійно розраховано, проте не сплачено у встановлені строки адміністративно-господарські санкції в сумі 3711,11 грн., що зумовило нарахування пені у сумі 61,05 гривень.

Згідно ст. 238 ГК України за  порушення  встановлених  законодавчими  актами  правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

В силу ч.1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 4 п.п. 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1434 передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ч.2 ст. 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" сплату адміністративно-господарських санкцій  і пені підприємства, установи,  організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У відповідності зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів  поширюється  на всі правовідносини, що виникають  у  державі, водночас ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за свої внутрішнім переконання, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

На підставі викладеного та з урахуванням того, що на день розгляду справи відповідач адміністративно-господарські санкції та пеню, які підтверджується матеріалами справи не сплатив, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а  відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р 26008032402600, АТ АКІБ «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 351005) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Держбюджет Немирівського району, р/р 31215230700380, код ЄДРПОУ 34701214, ГУДКУ у Вінницькій області, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: «платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2009 рік») адміністративно-господарську санкцію в розмірі 3711 (три тисячі сімсот одинадцять) гривень 11 (одинадцять) копійок та пеню в розмірі 61 (шістдесят одна) гривня 5 (п’ять) копійок.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється  з  дня  отримання  нею  копії  постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено:   14.07.10  року.

Суддя/підпис/          Дончик Віталій Володимирович

Копія вірна:

Суддя:

Секретар:

09.07.2010