Справа №22-7395/06                                 Головуючий у 1 інстанції -Безіменна Н.В.

Доповідач - Панченко М.М.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2007 року                                                                                            м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

Головуючого      -       Панченка М.М.

Суддів                         -       Пікуль А.А.,   Антоненко Н.О.

При секретарі      -        Мороз О.М.

вивчивши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, на рішення Солом"янського районного суду м.Києва від 10 липня 2006р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-я особа приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання частково недійсною довіреності та визнання недійсним договору дарування і відшкодування збитків,-

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2005 року позивачка ОСОБА_2. (за шлюбу з відповідачем ОСОБА_3. - ІНФОРМАЦІЯ_1) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3. та ОСОБА_4. і, з урахуванням уточнень до позову, керуючись ст.232 ЦК України,ст.57 ЦК УРСР, просила визнати недійсними довіреність на право відчуження та договір дарування належної їй частини будинку №АДРЕСА_1 в м.Києві, а також просила стягнути солідарно з відповідачів 30.000 грн. упущеної вигоди /а.с. 109-110/.

Зазначила, що довіреність на ім"я ОСОБА_3. на розпорядження частиною будинку видана нею під впливом обману з боку ОСОБА_3. Також зазначила, що вона помилялась щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Також зазначила, що вона доручала ОСОБА_3. продати частину будинку, повернувши їй половину виручених від продажу коштів. При цьому, позивачка не розуміючи української мови, не читала підписану нею довіреність на ім"я ОСОБА_3.

2

Вважала, що відповідачі ОСОБА_3. та ОСОБА_4, діяли у зговорі проти позивачки.

За заявою представника позивачки до участі у справі залучено також Третьою особою ОСОБА_6, яка є власником спірного будинку на час розгляду справи /а.с. 158/.

Рішенням Солом"янського районного суду м.Києва від 10 липня 2006 року в позові відмовлено /а.с. 182-185/.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє за дорученням позивачки ОСОБА_2, просить скасувати рішення, як постановлене на неповно з"ясованих обставинах з порушенням вимог матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов/а.с. 190-192/.

Заслухавши доповідь по справі судді Панченка М.М., пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи і таке встановлено судом, відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою від 13 липня 1990 року за реєстровим №НОМЕР_1 сторони позивачка ОСОБА_2. та відповідач ОСОБА_3. в період шлюбу придбали у власність 46/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 в м.Києві. Покупцем в договорі зазначено позивачку ОСОБА_2. /а.с.24-25/.

28 січня 1997 року шлюб між сторонами розірвано, після чого позивачка обрала своє дошлюбне прізвище - ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 12/.

Відповідно до довіреності, виданої позивачкою ОСОБА_2, на право відчуження 46/100 частин будинку по АДРЕСА_1 в м.Києві, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_5. від 2 листопада 1999 року за реєстровим №НОМЕР_2, відповідач ОСОБА_3. отримав повноваження відчуження частини будинку, в тому числі і шляхом дарування /а.с.101/.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини договору доручення, в силу яких, відповідно до ст. 386 ЦК УРСР, одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

У відповідності з повноваженнями наданими цією довіреністю, згідно договору, посвідченого тим же приватним нотаріусом, 3-ю особою ОСОБА_5., від   1   листопада 2002  року  за реєстровим №НОМЕР_3,  відповідач ОСОБА_3

3

подарував 46/100 частин вище зазначеного будинку відповідачці ОСОБА_4. /а.с.22,23/.

Колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні позову про визнання довіреності та договору дарування недійсними, суд правомірно послався на ст.62 ЦК УРСР, згідно якої угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов"язки особи, яку представляють.

Доводи позивачки відносно того, що відповідач ОСОБА_3. діяв обманним шляхом, оскільки, отримуючи від неї довіреність на право розпорядження частиною будинку, обіцяв повернути їй половину коштів, суд правомірно не взяв до уваги, оскільки указані доводи позивачки щодо застосування до неї обманних дій з боку відповідача нічим не підтверджені.

Колегія суддів вважає, що суд правомірно не взяв до уваги аргументи представника позивачки в тій частині, що вона не володіє українською мовою, а тому, відповідно, не ммала можливості прочитати текст довіреності від 2 листопада 1999 року.

Так, встановлено, що позивачка ОСОБА_2. в Україні проживає з 1987 року, працювала ІНФОРМАЦІЯ_3, має вищу освіту, а тому могла усвідомлювати правове значення виданої нею довіреності на право розпорядження її майном і вживати відповідних дій, щоб оформити указаний документ на бажаних їй умовах.

Підтвердженням того, що позивачка повністю усвідомлювала і без будь-якого стороннього впливу з боку відповідача ОСОБА_3. підписала довіреність, є письмові пояснення 3-ї особи приватного нотаріуса ОСОБА_5., яка зазначила, що позивачка при оформленні довіреності володіла української мовою, проект довіреності був нею прочитаний і підписаний без будь-яких застережень. Правове значення указаної довіреності їй був нотаріусом роз"яснений.

Таким чином, підтверджується висновок суду відносно того, що позивачка та її представник, як того вимагає ст.60 ЦПК України, не довели суду ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому позивачкою не доведені підстави для визнання недійсними довіреності та договору дарування, з підстав, передбачених ст.57 ЦК України.

При цьому, суд обгрунтовано послався на роз'яснення, викладені в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", згідно якого при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 ЦК суди

4

повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, . зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв"язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умов.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судом постановлене на повно з"ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись    ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє за

дорученням    ОСОБА_2,    відхилити,                                                          а    рішення

Солом"янського районного суду м.Києва від 10 липня 2006р. залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили   шляхом подачі касаційної скарги до