Справа № 22- 7170/10 Головуючий у 1-й інстанції –
Лісовська О.В.
Доповідач – Слюсар Т.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 липня 2010р. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.,
суддів:Черненко В.А., Олійник А.С.
при секретарі: Кухленко Д.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.03.2010р. в справі за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма» про стягнення страхового відшкодування, пені та моральної шкоди.
Колегія суддів,-
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2009р. ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом до відповідача про стягнення страхового відшкодування, пені та моральної шкоди.
У подальшому, під час розгляду справи, з причин сплати страховою компанією страхового відшкодування, позивач уточнив свої вимоги та на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів» просив стягнути з відповідача пеню, в сумі 18049грн. та моральну шкоду, в сумі 3 500грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.03.2010р. ОСОБА_4 у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені й ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення 18 049 грн., мотивуючи тим, що районний суд порушив норми матеріального права, не застосував норми Закону України «Про захист прав споживачів» та ухвалив у цій частині незаконне рішення.
Колегія суддів, заслухавши представника апелянта, представника ОСОБА_5, яка просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржено, тому колегія суддів перевіряє законність ухваленого по справі рішення в межах доводів апеляційної скарги.
Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 26.12.2008р. між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Арма» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту – автомобіля «Мітсубісі», номерний знак НОМЕР_1, зі строком дії договору з 27.12.2008р. по 26.12.2009р.
Встановлено, що в період дії договору, 13.05.2009р. відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахований автомобіль отримав механічні ушкодження, а ОСОБА_4 було завдано матеріальних збитків.
Відповідно до п.19.2.1 договору страхування, укладеного між сторонами, у випадку визнання події страховим випадком - протягом 15 робочих днів страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування та протягом 10 робочих днів його сплачує страхувальнику.
Матеріали справи свідчать, що 02.06.2009р. ОСОБА_4 звернувся до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування, надавши для цього всі необхідні документи, проте умови договору відповідачем було виконано лише 16.10.2009р., чим порушено п.19.1.2.1 договору страхування.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, суд першої інстанції керувався тим, що правовідносини, що виникли між сторонами, насамперед належать до договірних, а тому під час вирішення питання про відповідальність за несвоєчасне виконання умов договору страхування, необхідно застосовувати ст.625 ЦК України, а не вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Між тим, з такими висновками суду погодитися неможливо.
Відповідно до роз’яснень, які містяться у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996р. з наступними змінами «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» відносини, які виникають з договорів страхування, регулюються також і положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».
Договором страхування, укладеного між сторонами, передбачена відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування. Зокрема, п.22.5.3 договору, визначено, що страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування згідно діючого законодавства.
Окрім цього, ст..992 ЦК України передбачено, що у разі несплати страховиком страхувальникові страхової виплати страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановлену договором, або законом.
Розмір неустойки договором страхування не встановлений.
Згідно п.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець прострочує надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості послуги.
Таким чином, враховуючи обставини справи, положення п.5 ст.10 згаданого закону, а також керівні роз’яснення п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996р. з наступними змінами «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» колегія суддів вважає такими, що зроблено з порушенням норм матеріального права висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав до визначення відповідальності відповідача за несвоєчасну сплату страхового відшкодування ОСОБА_4 на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів».
За таких обставин, рішення суду в частині вимог про стягнення пені підлягає скасуванню, а по справі в цій частині слід ухвалити нове рішення, враховуючи таке.
Розмір страхового відшкодування, яке виплачено позивачу в порушення п. 19.1.2.1 договору страхування за сплином 71 дня, становить 8474грн.
Звертаючись до суду з вимогами про стягнення пені у розмірі 3% вартості ослуги за 71 день прострочення виконання, ОСОБА_4 такий розмір визначив у сумі 18049грн.
Між тим, ч.3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення для справи.
Враховуючи конкретні обставин справи та вимоги с.3 ст.551 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову й визначає розмір пені, що підлягає стягненню з страхової компанії на користь ОСОБА_4 у сумі 2 000 грн.
Окрім цього, з страхової компанії на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, пов’язані з оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в сумі 120 грн. під час звернення до суду з позовом та 120грн.- під час подачі апеляційної скарги, що становить загальну суму 240 грн., а також в доход держави 51 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.03.2010р. в частині вимог про стягнення пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма» на користь ОСОБА_4 2 000грн. пені та 240 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Арма» в доход держави судовий збір, в сумі 51 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту проголошення.
Головуючий:
Судді: