ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
|
"22" серпня 2007 р. |
Справа № 22/279-07-6581 |
За позовом: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1;
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2;
про розірвання договору оренди та визнання права власності
Суддя Торчинська Л.О.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_3 -за довіреністю;
Від відповідача: ОСОБА_4 -за довіреністю;
СУТЬ СПОРУ: позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1(далі -СПД ФО ОСОБА_1), звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до відповідача -Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі -ФО ОСОБА_2), з позовними вимогами про розірвання договору оренди між СПД ФО ОСОБА_1і ФО ОСОБА_2 від 01 березня 2005 р. та визнання права власності на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Позивач -СПД ФО ОСОБА_1 позовну заяву підтримує, на своїх вимогах наполягає.
Відповідач -ФО ОСОБА_2 згідно усних прояснень проти позову заперечує.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у справі, суд встановив:
У 1999 році на замовлення СПД ФО ОСОБА_1 ТОВ «ЕКО МІСТОБУДІВЕЛЬНИК», ліцензія № НОМЕР_1, було розроблено робочій проект шиномонтажного центру по АДРЕСА_2
Вказаний проект було погоджено із: Управлінням державної пожежної охорони (висновок № 16/1/1380 від 29.06.1999 р.); Одеською обласною санітарно-епідеміологічною станцією (висновок № 370 від 06.07.1999 р.); Управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради (висновок № 954/99 від 15.12.1999 р.); Міжвідомчою комісією Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (рішення № 1 від 21.01.2000 р.).
Вищезгаданий шиномонтажний центр було збудовано позивачем за власні кошти та введено до експлуатації, що підтверджується актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об'єкта в експлуатацію, а також позивачем було укладено договір з виконавчим комітетом Одеської міської ради від 04.02.2005 р., щодо дозволу його експлуатації.
Згідно листа заступника міського голови м. Одеси, СПД ФО ОСОБА_1 дозволено замовити розробку проекту відводу земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2
Згідно доданих до позову документів, питання щодо користування СПД ФО ОСОБА_1 земельною ділянкою під шиномонтажним центром, за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться на розгляді у Одеській міській раді на заключному етапі.
01 березня 2005 року між СПД ФО ОСОБА_1 (орендодавець) та ФО ОСОБА_2 (орендатор) було укладено строковий договір оренди нерухомого майна (далі договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання -передачі від 02 березня 2005 року.
Згідно п. 3.1., п. 3.3. договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р., відповідач зобов'язався сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 11000,00 (одинадцять тисяч гривень, 00 копійок) за 11 (одинадцять) календарних місяців, по закінченню 11-го місяця дії цього договору, не пізніше останнього календарного дня цього терміну, за який виконується розрахунок.
Проте, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2на протязі 2-ох термінів дії Договору не вносив орендну плату, в зв'язку з чим позивач направив відповідачу лист від 15.01.2007р. з вимогою погасити заборгованість по орендній платі за період з 01.03.2005р. по 01.01.2007р. згідно договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р.
На свій лист позивач отримав від відповідача лист від 30.01.2007р., в якому останній вказав про свій намір використовувати орендоване майно тривалий строк, здійснити капітальний ремонт з невід'ємними поліпшеннями, а також зазначив, що відповідно до акту прийому-передачі від 02.03.2005р. позивач фактично надав у повне розпорядження відповідача зазначене майно, в зв'язку з чим відповідач запропонував позивачу визнати право власності за відповідачем на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, з наступною оплатою відповідачем грошових коштів позивачу, які позивач витратив на будівництво зазначеного майна з урахуванням суми, яку відповідач затратить на проведення капітального ремонту. При цьому, відповідач у своєму листі від 30.01.2007р. зазначив, що суму орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення він сплатить позивачу у повному обсязі після визнання позивачем право власності на об'єкт оренди за відповідачем.
Позивач вважає, що відповідач порушує не тільки істотні умови договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р., а саме п. п. 3.1., 3.3. цього договору де відповідач не виконав свого зобов'язання перед позивачем по сплаті орендної плати, що суперечить ст. 525 ЦК України, яка не допускає односторонньої відмови від зобов'язання та ст. 526 ЦК України, яка вказує на виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору, але ще порушує і право власності позивача на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить лист відповідача від 30.01.2007р., в зв'язку з чим, позивач на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернувся до господарського суду Одеської області за захистом своїх прав власника та вимогою про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. відповідно до статті 651 ЦК України.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на необґрунтованість та невідповідність позовних вимог позивача діючому законодавству України, оскільки відповідач не порушував умови договору та право власності позивача.
Відповідач вважає, що ним не було порушено ст. 525 ЦК України, так як він не відмовлявся від орендної плати за орендоване у позивача майно за договором оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р., а лише запропонував позивачу погодитися на одноразову орендну плату за весь період оренди.
Також відповідач вважає, що ним не було порушено ст. 526 ЦК України, так як на думку відповідача пропозиція щодо зміни порядку виконання зобов'язання не свідчить про неналежне виконання договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р.
За таких обставин, відповідач вважає, що у господарського суду немає підстав для розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, так як ніякого істотного порушення договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. відповідач не припустив, а навпаки має намір використовувати орендоване у позивача нерухоме майно тривалий строк.
Стосовно позовної вимоги позивача про визнання за ним права власності на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, відповідач у своїх усних поясненнях зазначив, що ним не було порушено право власності позивача, так як відповідач не оспорює факт набуття позивачем права власності на майно.
Також, відповідач посилався на те, що його намір зробити капітальний ремонт орендованого майна не може бути доказом порушення права власності позивача, а листом від 30.01.2007р. відповідач тільки запропонував позивачу здійснити правочин щодо переходу права власності на майно.
Дослідивши матеріали справи, в тому числі наявні докази, що мають значення для справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Способи захисту цивільних прав і інтересів встановлені, зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як було встановлено господарським судом, 01 березня 2005р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого сторони прийняли на себе певні обов'язки та мають відповідні права за цим договором.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п. 3.1., п. 3.3. договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р., відповідач зобов'язався сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 11000,00 (одинадцять тисяч гривень, 00 копійок) за 11 (одинадцять) календарних місяців, по закінченню 11-го місяця дії цього договору, не пізніше останнього календарного дня цього терміну, за який виконується розрахунок.. Однак, відповідач цього обов'язку так і не виконав.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Отже, відповідач зобов'язавшись за договором оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 11000,00 (одинадцять тисяч гривень, 00 копійок) за 11 (одинадцять) календарних місяців, по закінченню 11-го місяця дії цього договору, повинен був виконати своє зобов'язання але не виконав.
Статтею 526 ЦК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.
За таких обставин господарським судом не приймається до уваги твердження відповідача про не порушення ним ст. ст. 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно п. 1.1. розділу 1 договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р., його предметом є передача орендарем орендодавцю у строкове платне володіння та користування певне нерухоме майно. Тобто договір оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. є платним, істотною умовою якого є умова про його ціну, яка визначена п. 3.1. договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р.
Враховуючи те, що відповідач в супереч п. п. 3.1., 3.3. договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. до дійсного часу не сплатив позивачу орендну плату, господарський суд не приймає до уваги ствердження відповідача про не порушення ним істотних умов договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р.
Частиною другою статті 651 ЦК України передбачена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору. Тобто, крім можливих значних додаткових витрат, неотримання прибутку, а також інші наслідки, які істотною мірою впливають на інтереси сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач так і не отримав від відповідача суму орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. відповідно до п. п. 3.1., 3.3. цього договору, на отримання якої він розраховував при укладенні договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р.
Отже, за таких обставин, вимога позивача щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. є правомірною та підлягає задоволенню.
Як вбачається з документів наданих позивачем господарському суду, у 1999 році на замовлення СПД ФО ОСОБА_1 ТОВ «ЕКО МІСТОБУДІВЕЛЬНИК», ліцензія № НОМЕР_1, було розроблено робочій проект шиномонтажного центру по АДРЕСА_2
Вказаний проект було погоджено із: Управлінням державної пожежної охорони (висновок № 16/1/1380 від 29.06.1999 р.); Одеською обласною санітарно-епідеміологічною станцією (висновок № 370 від 06.07.1999 р.); Управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради (висновок № 954/99 від 15.12.1999 р.); Міжвідомчою комісією Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (рішення № 1 від 21.01.2000 р.).
Вищезгаданий шиномонтажний центр було збудовано позивачем за власні кошти та введено до експлуатації, що підтверджується актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об'єкта в експлуатацію, а також позивачем було укладено договір з виконавчим комітетом Одеської міської ради від 04.02.2005 р., щодо дозволу його експлуатації.
Отже, позивач за власні кошти побудував нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Частиною другою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Враховуючи викладені обставини та наданий позивачем акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об'єкта в експлуатацію, господарський суд вважає, що позивач згідно ст. 331 ЦК України набув право власності на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Як було встановлено судом, відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р. та акту прийому-передачі від 02 березня 2005 року відповідач отримав від позивача у володіння і користування нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Згідно листа відповідача від 30.01.2007р., відповідач вважає, що позивач за актом прийому-передачі від 02 березня 2005 року передав у повне розпорядження відповідача нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 Тобто, згідно думки відповідача, він володіє, користується і може розпоряджатися майном отриманим за договором оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2005р.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і відповідно тільки власним може володіти, користуватися і розпоряджатися майном, а не орендар. В зв'язку з чим, господарський суд вважає, що ствердження відповідача про наявність в нього можливості володіти, користуватися і розпоряджатися орендованим майном, свідчить про оспорювання відповідачем права власності позивача на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1
За таких обставин господарський суд не приймає до уваги твердження відповідача про не порушення і не оспорювання ним права власності позивача на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном.
Також ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За таких обставин, господарський суд вважає, що вимога позивача щодо визнання за ним права власності на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є правомірною та підлягає задоволенню.
Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Розірвати договір оренди нерухомого майна від 01 березня 2005 року, укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1(АДРЕСА_3 ідентифікаційний № НОМЕР_2) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2(АДРЕСА_4. ідентифікаційний № НОМЕР_3).
3. Визнати за Суб'єктом підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1(АДРЕСА_3 ідентифікаційний № НОМЕР_2) право власності на нерухоме майно, загальною площею 100,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_4. ідентифікаційний № НОМЕР_3) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1(АДРЕСА_3 ідентифікаційний № НОМЕР_2) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 (вісімдесят п'ять) грн.. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 118,00 (сто вісімнадцять) грн.. 00 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України
Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України
Суддя Торчинська Л.О.