ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 9/15624.06.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІІромбуд"
До Київської міської ради
Про визнання недійсними та виключення абзацу 14 пункту 8.4 договорів оренди
земельних ділянок
Суддя Бондаренко Г.П.
Представники:
Від позивача Пархоменко В.М. (дов. вих. №07/06 від 14.06.2010р.)
Від відповідача не з’явились
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІІромбуд" (далі по тексту –позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі по тексту –відповідач) про:
- визнання недійсним та виключення абзацу 14 пункту 8.4. договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 року №79-6-00680 та №79-6-00681, а також абзац 14 п.8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 року №79-6-00470;
- визнання недійсним п.3.7. рішення відповідача від 27.12.2007 року №1595/4428, п.3.6. рішення відповідача від 28.09.2006 року №76/133 щодо передачі житла Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) як такі, що суперечать нормам Закону України «Про планування і забудову територій».
Ухвалою Господарського суду міста Києва позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 9/156, розгляд справи призначено на 24.06.2010 року.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, згідно ст.207 Господарського кодексу України, може бути визнаним недійсним на вимогу однієї із сторін повністю або в частині. Крім того, відповідач порушив терміни розгляду оспорюваних питань та приведення договорів та рішень у відповідність до Закону України «Про планування та забудову територій», що на думку позивача, призвело до порушень його прав.
Відповідач у судове засідання 24.06.2010 року не з’явився, проте направив до суду відзив в якому заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, оскільки оспорювані правочини відповідають вимогам закону та не порушують права позивача на момент їх укладення, а норми Закону, на які посилається позивач у позові не мають зворотньої дії у часі. У своєму відзиві відповідач просив розглядати справу без участі його представника.
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва –
ВСТАНОВИВ:
На підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1595/4428 між відповідачем та позивачем було укладено договори оренди земельних ділянок на вул. Боженка, 44 та 46 у Голосіївському районі міста Києва, що зареєстровані у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) 28.11.2008 за №79-6-00680 та №79-6-00681 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Пунктом 3.7 вказаного рішення відповідача та абзацом 14 пункту 8.4 вказаних договорів оренди земельних ділянок передбачено, що позивач зобов'язаний передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 20% загальної площі квартир у цьому житловому будинку (крім службового житла) на підставі пункту 36 рішення Київської міської ради від 28.12.2006 N 531/588 «Про бюджет міста Києва на 2007 рік».
Крім цього, на підставі рішення відповідача від 28.09.2006 №76/133 між відповідачем та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки на вул. Ямській, 35 у Голосіївському районі міста Києва, що зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) 29.12.2006 за №79-6-00470 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Пунктом 3.6 рішення відповідача від 28.09.2006 №76/133 та абзацом 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 №79-6-00470 передбачено, що позивач зобов'язаний передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 12 % загальної площі будинку (крім службової) на підставі п.70 рішення Київської міської ради від 27.12.2005 N 621/3082 «Про бюджет міста Києва на 2006 рік».
Як вбачається з матеріалів справи позивач загальну площу будинків (крім службової) передбачену пунктом 3.7 рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1595/4428 та абзацом 14 пункту 8.4 договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 №79-6-00680 та №79-6-00681, а також пунктом 3.6 рішення Київської міської ради від 28.09.2006 №76/133 та абзацом 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 №79-6-00470 Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації не передав
Позивач звернувся до відповідача з листом № 07/12 від 07.12.09р. про визнання незаконними пункту 3.7 рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1595/4428 та пункту 3.6 рішення Київської міської ради від 28.09.2006 №76/133, а також про внесення змін до договорів оренди землі шляхом виключення з них абзацу 14 пункту 8.4 договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 №79-6-00680 та №79-6-00681, а також абзацу 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 №79-6-00470, надіславши на адресу відповідача два примірники договору оренди.
Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), за дорученням заступника міського голови - секретаря Київради від 21.01.2010 №1690, своїм листом повідомило про те, що рішення Київради про скасування пункту 3.7 рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1595/4428 та пункту 3.6 рішення Київської міської ради від 28.09.2006 №76/133, а також визнання недійсним та виключення абзацу 14 пункту 8.4 договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 №79-6-00680 та №79-6-00681, а також абзацу 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 №79-6-00470 не приймалось.
Позивач вважає, що не внесення змін до договорів оренди землі та прийняття рішень суперечить Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", а тому просить визнати частково недійсним рішення відповідача та договори оренди, укладені на виконання вказаних рішень.
Розглянувши заявлені позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вони підлягають частковому задоволенню, а провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішень відповідача підлягає припиненню як таке, що непідвідомче господарським судам, виходячи з науступного.
Заявлені позовні вимоги про визнання недійсним п.3.7. рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1595/4428 та п. 3.6. рішення Київської міської ради від 28.09.2006 року №76/133 щодо передачі житла Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) як такі, що суперечать нормам Закону України «Про планування і забудову територій». є непідвідомчими господарським судам, оскільки рішенням Конституційного суду України від 01.04.10р. у справі № 1-6/2010, яким зокрема встановлено, що
- положення частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування "вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції", слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень;
- положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;
- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо надання права користування земельною ділянкою, належить до компетенції адміністративних судів.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги про визнання недійсним п.3.7. рішення відповідача від 27.12.2007 року №1595/4428 та п.3.6. рішення відповідача від 28.09.2006 року №76/133 щодо передачі житла Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) як такі, що суперечать нормам Закону України «Про планування і забудову територій, не підлягають розгляду в господарських судах, а тому провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі до п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо позовних вимог про визнання визнання недійсними та виключення абзацу 14 п. 8.4 договорів оренди земельних ділянок від 28.11.08р. № 79-6-00680 та № 79-6-00681, а також абзацу 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.06 № 79-6-00470, то дані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходчи за наступного.
Позивач вважає, що вищевказані пункти договорів протирічать ч. 8 ст. 27-1 Закону України "Про планування та забудову територій", зміни до якої були внесені Законом України від 25.12.2008р. "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25.12.08р. (діє з 14.01.09р.), відповідно до якої Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею, а отже вказані норми договорів порушують їх права та охоронювані законом інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Як передбачено частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). В частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України зазначено, що волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Статтею 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Як вказано у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Оскільки оскаржувані договори оренди земельної ділянки укладалися між сторонами улистопад 2008 року та у грудні 2006 року, тобто на той момент, коли редакція ч. 8 ст. 27-1 Закону
України "Про плануванян та забудову територій" ще не діяла (редакція діє з 14.01.09р.), то посилання позивача на те, що договори в частині вказаних пунктів не відповідають вимогам чинного законодавства, яке діяло на момент укладення договорів, суд вважає необгрунтованим.
Отже, позовні вимоги в частині визнання недійсним пунктів договорів оренди землі як такі, що не відповідають вимогам закону не підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд приходить до висновку, що абзац 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 28.11.2008р. № 79-6-00680 та договору оренди земельної ділянки від 28.11.08р. № 79-6-00681, абзац 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006р. за № 79-6-00470 підлягають виключенню з тексту договорів оренди, а позовні вимоги підлягають задоволенню в частині вимоги виключення даних умов договорів з тексту, виходячі з наведеного.
Законом УКраїни від 25.12.08р. "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", що набрав чинності 14.01.2009р. внесено зміни до Закону УКраїни "Про планування і забудову територій", в тому числі доповнено частину 8 статті 27-1 вказаного закону, відповідно до якої органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею.
Частиною 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим законом, діють у частині, що не суперечить зазначеному закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Отже, такі акти мають зворотну дію в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність (ч. 2 ст. 5 ЦК). При цьому, оскільки Конституційний Суд України дійшов висновку про поширення ст. 58 Конституції України лише на фізичних осіб (Рішення КС України від 09.02.99 р., справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), ч. 2 ст. 5 ЦК поширює як на фізичних осіб, так і на юридичних осіб правило про надання зворотної дії в часі актам цивільного законодавства, що пом'якшують або скасовують відповідальність.
За таких обставин, твердження відповідача у відзиві, що Закон України ""Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" зворотньтої сили не має не відповідає встановленим вимогам законодавства.
Судом встановлено, що з метою приведення умов оскаржуваних договорів до вимог законодавства, що діє на теперішній час, позивач звернувся до відповідача з листом про визнання незаконними пункту 3.7 рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1595/4428 та пункту 3.6 рішення Київської міської ради від 28.09.2006 №76/133, а також внесення змін до договорів оренди землі шляхом виключення абзацу 14 пункту 8.4 договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 №79-6-00680 та №79-6-00681, а також абзацу 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 №79-6-00470, направивши при цьому на адресу відповідача два примірники угоди до договорів оренди, який отриманий відповідачем 28.01.10р. (згідно відмітки).
Жодних заперечень до пропозиції позивача щодо визнання незаконними пункту 3.7 рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1595/4428 та пункту 3.6 рішення Київської міської ради від 28.09.2006 №76/133, а також внесення змін до договорів оренди шляхом виключення абзацу 14 пункту 8.4 договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 №79-6-00680 та №79-6-00681, а також абзацу 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 №79-6-00470 відповідачем надано не було.
Відповідно до частини п'ятої ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше, ніж один раз на місяць.
Як вбачається з матеріалів справи Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), за дорученням заступника міського голови - секретаря Київради від 21.01.2010 №1690, своїм листом повідомило про те, що рішення Київради про скасування пункту 3.7 рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1595/4428 та пункту 3.6 рішення Київської міської ради від 28.09.2006 №76/133, а також визнання недійсним та виключення абзацу 14 пункту 8.4 договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 №79-6-00680 та №79-6-00681, а також абзацу 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 №79-6-00470 не приймалось.
Таким чином, Київрада порушила терміни розгляду питання про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок , а саме шляхом виключення абзацу 14 пункту 8.4 договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 №79-6-00680 та №79-6-00681, а також абзацу 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 №79-6-00470, чим порушила права та законні інтереси позивача.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Також в даній статті визначено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Частиною п'ятою статті 188 Господарського кодексу України визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Згідно з ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягай згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Суд зазначає, що Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" прийнятий з метою стабілізації будівництва, підвищення платоспроможності населення, забезпечення реалізації житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, стимулювання розвитку будівельної та суміжних галузей в умовах світової фінансової кризи.
Цей Закон спрямований на подолання кризових явищ у будівельній галузі та регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з будівництвом житла.
Таким чином, законодавець на законодавчому рівні, приймаючи вищевказаний закон визнав, що світова фінансова криза для підприємств, що діють у будівельній галузі на ринку житлового будівництва, є тією істотною зміною обставин, про яку сторони не могли знати, та виходили з того при укладенні договору, що така зміна обставин не настане, укладаючи договори щодо оренди, а тому виконання сторонами у справі умов оскаржуваних договорів у редакції, не приведеній у відповідність до діючого з 14.01.09р. Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" суттєво порушить співвідношення майнових інтересів сторін, та із суті договорів або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе саме позивач, що діє у сфері житлового будівництва.
За таких обставин, суд на підставі ч. 4 статті 652 ЦК України вважає за необхідне внести зміни до оскаржуваних договорів оренди шляхом виключення з їх умов абзаців 14 пунктів 8.4, які на даний момент не відповідають вимогам Закону України "Про планування та забудову територій" та порушують баланс майнових інтересів сторін, в зв'язку з істотною зміною обставин, існування якої підтверджено прийняттям Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", а отже позовні вимоги в частині виключення вказаних абзаців пунктів 8.4 договорів оренди землі підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 6 рішення Київради від 29 травня 2003 року № 433/593 "Про забезпечення ефективного землекористування в місті Києві" Київрада доручила Головному управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) у повному обсязі здійснювати підготовку документів, що посвідчують право власності та право користування, відповідно до пункту "з" статті 9 та пункту "є" статті 184 Земельного кодексу України.
Щодо Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), суд зазначає, що відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.
Відповідно до Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), що затверджене рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2002 року № 182/342, дане управління організовує видачу державних актів на право власності па землю і право користування землею, оформлення та видачу договорів оренди земельних ділянок та здійснює їх реєстрацію.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги позивача в частині виключення абзацу 14 пункту 8.4. договорів оренди земельних ділянок від 28.11.2008 року №79-6-00680 та №79-6-00681, а також абзац 14 п.8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 року №79-6-00470 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись п.1 ст.80, ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити частково.
2. Виключити абзац 14 пункту 8.4. договору оренди земельної ділянки від 28.11.2008 року №79-6-00680 та абзац 14 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 28.11.2008 року №79-6-00681, а також абзац 14 п.8.4 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2006 року №79-6-00470, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промбуд" та Київською міською радою.
3.В решті позовних вимог відмовити.
4. Провадження у справі в частині визнання частково недійсними рішень відповідача провадження у справі припинити.
5. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) з
будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбуд" (01023, м. Київ, вул. Ямська, 35, код 31301476) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
7.Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя Г.П. Бондаренко
Дата підписання рішення: 07.07.2010р.