ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 "30" серпня 2007 р.                                                           Справа № 2/1761-НМ

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Майора Г.І.

суддів:                                                                        Горшкової Н.Ф.

                                                                                   Філіпової Т.Л.

 

при секретарі                                                            Щепанській Т.П. ,

за участю представників сторін:

від позивача:     ОСОБА_3., довіреність від 12.02.2007 року,

від відповідача: ОСОБА_2. - приватний підприємець,

ОСОБА_4, довіреність від 12.10.2006 року,

                            ОСОБА_5., довіреність від 01.03.2007 року,

 

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Житомир

на рішення господарського суду Житомирської області

від "18" квітня 2007 р.  у справі № 2/1761-НМ (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Житомир

до Приватного підприємцяОСОБА_2, АДРЕСА_1

про витребування майна із чужого незаконного володіння,- 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням господарського суду Житомирської області від 18.04.2007 року у справі №2/1761-НМ відмовлено в задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємцяОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння. Визнано недійсними три договори купівлі-продажу від 12.06.2005 року, за якими приватний підприємець ОСОБА_2. зобов'язується продати, а приватний підприємець ОСОБА_1 купити кіоск НОМЕР_1 розташований за адресою АДРЕСА_1, кіоск НОМЕР_2, розташований за адресою АДРЕСА_2, кіоск НОМЕР_3, розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.87-88).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ПП ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов та стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача з підстав, викладених у скарзі (а.с.92-97).

 

Посилається на те, що у п.17 роз'ясненні Вищого господарського суду України№02-5/111 від 12.03.1999 року зазначено, що укладеною є така угода, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Отже, відповідно до вимог Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу вважається укладеним, оскільки ПП ОСОБА_1 і ПП ОСОБА_2. досягли згоди з усіх істотних умов договору і таку згоду досягнуто в належній формі. Договори купівлі-продажу, квитанції до прибуткових касових ордерів, акти приймання-передачі від 12.06.2005 року та видаткові накладні від 15.06.2005 року були укладені і підписані та скріплені печаткою ПП ОСОБА_2. його представником за дорученням ОСОБА_6, що підтверджується матеріалами справи.

Вказує, що оскільки ОСОБА_6 діяла як комерційний представник, на підставі дійсної на час укладення договорів довіреності, відповідно до наданих їй повноважень, враховуючи, що договори відповідають нормам законодавства, що регулює і породжує право власності за договорами про відчуження майна, а обставини позовних вимог підтверджені певними засобами доказування, вважає доведеними свої позовні вимоги, а висновки і рішення суду першої інстанції такими, що підлягають скасуванню, оскільки були прийнятті без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, викладені в рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а також є недоведеними.

 

Відповідач - Приватний підприємець ОСОБА_2. у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі.

Зазначає, що відповідно до п.3 ст.238 ЦК України передбачає, що представник не може вчинити правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, а також щодо інших осіб, встановлених законом, за винятком комерційного представництва. Враховуючи те, що фактично три кіоски, які були продані представником ОСОБА_6, своєму чоловіку ПП ОСОБА_1, це ті об'єкти через які здійснюється практично вся підприємницька діяльність позивача. Укладаючи договори про продаж кіосків, що належать позивачу своєму чоловіку, а не збільшуючи торгові точки, фактично позбавляючи можливості вести подальшу підприємницьку діяльність, ОСОБА_6 діяла з порушенням вимог розумності та справедливості по відношенні до ПП ОСОБА_2., як власника кіосків.

Просить рішення господарського суду Житомирської області залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП ОСОБА_1 - без задоволення.

 

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з такого.

З трьох договорів купівлі продажу від 12.06.2005 року вбачається, що Приватний підприємець ОСОБА_2 зобов'язується продати, а приватний підприємець ОСОБА_1 купити кіоск НОМЕР_1 розташований за адресою АДРЕСА_1, кіоск НОМЕР_2, розташований за адресою                          АДРЕСА_2, кіоск НОМЕР_3, розташований за адресою АДРЕСА_1 за ціною по 20000 грн. за кожний (а.с.110,114,118).

З  трьох накладних від 15.06.2005 року та трьох актів приймання передачі вбачається, що на виконання зазначених договорів підприємець ОСОБА_2. передав, а підприємець ОСОБА_1 прийняв зазначені кіоски (а.с.109,111,113,115,117,119).

З трьох квитанцій до прибуткового касового ордеру НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 вбачається, що 12.06.2005р. підприємець ОСОБА_2. отримав від підприємця ОСОБА_1 по 20000 грн. за кожен кіоск, всього 60000 грн. (а.с.108,112,116).

З письмових пояснень сторін встановлено, що вищевказані договори, накладні, акти приймання передачі, касові ордери підписувались від імені підприємця ОСОБА_2. громадянкою ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності від 23.09.2004р. (а.с.34).

 

В судовому засіданні ПП ОСОБА_2. не заперечив, що ним видавалась така довіреність, однак довіреність видавалась лише з метою здійснення повіреним ОСОБА_6 підприємницької діяльності від його імені, а не для продажу кіосків.

Продаж кіосків не є підприємницькою діяльністю і своєї згоди на їх продаж він не давав.

З пояснень представників сторін вбачається, що договорів купівлі-продажу від 12.06.2005 року, актів приймання-передачі кіосків від 12.06.2005 року, накладних від 15.06.2005 року та квитанцій до прибуткових касових ордерів ПП ОСОБА_2. не підписував, гроші за продаж кіосків від ОСОБА_6 не отримував. Наведене не заперечується і письмовими поясненнями ОСОБА_6 (а.с.47-48).

Крім того, в жодному з вищевказаних договорів, накладних, актів приймання передачі чи касових ордерах відсутня вказівка, що вони підписані від імені відповідача його представником, відсутнє також посилання на довіреність від 23.09.2004р. на підставі якої діяла ОСОБА_6.

ОСОБА_6, яка укладала договори від імені відповідача та позивач ОСОБА_1 перебувають в шлюбі з 02.07.1998р. (а.с.59).

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що укладаючи зазначені договори та вчиняючи інші дії по їх відчуженню фактично діяла в своїх інтересах, так як набуте за договорами майно (кіоски) перейшло в спільну сумісну власність позивача та представника відповідача           ОСОБА_6

Відповідно до ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Частиною 1 статті 243 ЦК України передбачено, що комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

З довіреності, яка видана відповідачем громадянці ОСОБА_6, вбачається, що вона є комерційним представником ПП ОСОБА_2

Основним видом підприємницької діяльності відповідача станом на 12.06.2005 року була торгівля тютюновими виробами, а не кіосками, що підтверджується аудиторським звітом від 29.12.2006р. (а.с.75-80) та актом перевірки податкової інспекції від 24.05.2006р. (а.с.81-84).

Договори від 12.06.2005 року виходять за межі підприємницької діяльності відповідача. Тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що при відчуженні трьох кіосків ОСОБА_6 діяла не як комерційний представник.

Відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідач згоди на укладення договорів купівлі-продажу кіосків не давав та не схвалив правочин.

Пунктом 6 ст.3 Цивільного кодексу України передбачено такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність

Добросовісність полягає у належному і сумлінному виконання своїх обов'язків. Розумність - це обрання такого способу поведінки, який усуває або мінімізує можливість настання негативних наслідків.

 

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,  інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи, що три кіоски які були продані представником відповідача ОСОБА_6 своєму чоловіку ПП ОСОБА_1, це об'єкти через які здійснювалася вся підприємницька діяльність ПП ОСОБА_2, що фактично позбавляло його можливості здійснювати подальшу підприємницьку діяльність, ОСОБА_6 діяла з порушенням загальних засад цивільного законодавства, а саме з порушенням вимог розумності та справедливості щодо свого довірителя - ПП ОСОБА_2

Висновок місцевого господарського суду, що вищевказані договори купівлі-продажу кіосків укладені з порушенням закону, а саме ч.3 ст.238 ЦК України, що відповідно до ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними є обгрунтованим.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір.

Господарський суд правомірно застосував приписи даної норми, так як зазначені договори пов'язані з предметом спору, по справі зібрано достатньо доказів для вирішення питання про визнання їх недійсними.

Посилання позивача на те, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.216 ЦК України не прийнято рішення щодо повернення позивачу сплачених за кіоски грошей в сумі 60000 грн. є не переконливим.

Так, відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки ПП ОСОБА_2. грошові кошти в оплату за кіоски не отримував, то відсутні правові підстави щодо їх стягнення з відповідача на користь позивача.

З урахуванням наведеного, господарський суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні позову Приватного підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємцяОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння та обгрунтовано визнав недійсними три договори купівлі-продажу від 12.06.2005 року, за якими приватний підприємець ОСОБА_2. зобов'язується продати, а приватний підприємець ОСОБА_1 купити кіоск НОМЕР_1 розташований за адресою АДРЕСА_1, кіоск НОМЕР_2, розташований за адресою АДРЕСА_2, кіоск НОМЕР_3, розташований за АДРЕСА_1.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу спростовуються вищевказаним, матеріалами справи та не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 18.04.2007 року у справі №2/1761-НМ є законним і обгрунтованим, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

           Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Житомирської області від 18 квітня 2007 року у справі № 2/1716-НМ залишити без змін, а апеляційну скаргу  Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Житомир  - без задоволення.

 

2. Справу №2/1716-НМ повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                 Майор Г.І.

судді:

                                                                                           Горшкова Н.Ф. 

                                                                                           Філіпова Т.Л. 

 

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам;

4 - в  наряд