ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2010 р. Справа № 2-а-2013/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
Суддів: Воробйової Інни Анатоліївни
Загороднюка Андрія Григоровича
розглянувши у порядку письмого провадження матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Апеляційного суду Вінницької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області
про: стягнення заборгованості по заробітній платі, з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати суддів в зв`язку з порушенням термінів їх виплати
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного звернулись ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Апеляційного суду Вінницької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по заробітній платі, з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати суддів в зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є професійними суддями та в даний час працюють суддями Апеляційного суду Вінницької області. Вважають, що на порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі було протиправно допущена заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2006р. по даний час. Так, позивачі в своїй позовній заяві зазначили, що їхні посадові оклади, починаючи з 01.01.2006 року, неправомірно обрахувалися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Свою позицію мотивують тим, що пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", крім того, вищезазначений пункт Постанови було скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., яка на час звернення до суду позивачів набрала законної сили.
23 березня 2010 року судом винесено ухвалу про призначення судової експертизи та зупинення провадження по справі до отримання висновків експертизи (а.с. 23-24).
15.04.2010 року на адресу суду від позивачів надійшла заява (а.с. 33) про відмову від проведення судово-бухгалтерської експертизи, в зв`язку з чим, 26.04.2010 року судом винесено ухвалу про поновлення провадження по справі (а.с. 35).
Ухвалою суду від 18.05.2010 року (а.с. 62) заяву позивачів про роз'єднання справи задоволено, адміністративну справу № 2-а-1001/10/0270 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Апеляційного суду Вінницької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання протиправним дій та стягнення заборгованості по заробітній платі роз'єднано в окремі провадження.
18.05.2010 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшло уточнення до позовної заяви (а.с. 36-38), в яких позивач свої позовні вимоги виклав у наступній редакції:
"Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо недонарахування мені - судді Апеляційного суду Вінницької області Оніщуку В.В. заробітної плати та її не виплати.
Стягнути з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з Державного казначейства України з розрахункових рахунків Державної судової адміністрації України на мою – ОСОБА_2 користь заборгованість по заробітній платі, з урахуванням індексації та компенсації у звязку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.07.2008 року по 01.04.2010 року в сумі -110 090 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України проводити нарахування та виплату заробітної плати мені – ОСОБА_2, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року.
Стягнути з відповідачів на мою – ОСОБА_2 користь всі понесенні мною витрати по розгляду даної справи".
З огляду на права надані позивачу ст. 49, 51 КАС України, вказані зміни до позовної заяви прийняті судом до розгляду.
Відповідач 1 - Міністерство фінансів України вимоги позивачів не визнав. У своїх письмових запереченнях № 31-28030-06-26/6654 від 29.03.2010 року (а.с. 30-31) зазначив, що надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється приорітетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Також Мінфін повідомляє, що видатки, передбачені у Державному бюджеті України на 2006-2009 р.р., на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Крім того, відповідач зазначив, що з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. За даних обставин відповідач в позові до Міністерства фінансів України просить відмовити та розглянути справу у відсутність уповноваженого представника.
Представник відповідачів 2, 5 - Державної судової адміністрації України та територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області надала суду заяву № 01-19/1462 від 16.06.2010 року (а.с. 79), в якій просила провести розгляд даної справи без її участі. У своїх письмових запереченнях № 01-19/1178 від 18.05.2010 року (а.с. 54-55) зазначила, що оскільки посадові оклади суддів могли бути визначені лише постановою Кабінету Міністрів України, а не будь-яким іншим актом, зокрема наказом ДСА України, то і вини Державної судової адміністрації України щодо не донарахування позивачам заробітної плати та грошового утримання в зазначений позивачами період немає. Асигнування для збільшення окладів не були передбачені в Державних бюджетах України на 2006-2009 роки, а тому не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. В запереченнях також повідомляється, що оскільки всупереч п. 11 ст. 171 КАС України постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року по справі №2-а-84/7 офіційно не була оприлюднена Кабінетом Міністрів України, тому бездіяльність Державної судової адміністрації України не може бути визнана протиправною та кошти не можуть бути стягнуті. Враховуючи вищевикладене, просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
До поданих раніше заперечень, Державна судова адміністрація України та територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області 31.05.2010 року подала додаткові заперечення (а.с. 65) проти задоволення позовних вимог викладених в уточненні до позовної заяви. Як вбачається з тексту даних заперечень, предстаник ДСА України та ТУ ДСА України у Вінницькій області посилається на те, що Державна судова адміністрація України та територіальне управління ДСА України у Вінницькій області діяли відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці суддів". На сьогоднішній день Кабінетом Міністрів України не визначено порядку проведення перерахунку окладів суддів за минулий період та нарахування заробітної плати у подальшому, з урахуванням постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, якою було визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року "Про оплату праці суддів", та яка залишена без змін Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року.
Що стосується посилання позивача, на підтвердження позовних вимог, саме на аудиторський висновок то представник відповідачів 2, 5 вважає, що аудиторський висновок з питань правильності нарахування заробітної плати позивачеві не може бути належним доказом у даній справі, так як фізичним особам аудиторські послуги у формі аудиторських перевірок можуть бути надані лише стосовно економіко-правового забезпечення їх підприємницької діяльності.
Відповідач - 3 - Державне казначейство України свого представника в судове засідання не направило, надавши суду письмові заперечення № 18-13/1234-4995 від 19.03.2010 року (а.с. 27) та № 18-13/1245-5010 від 22.03.2010 року (а.с. 28-29) з проханням розглянути справу без його участі та відмови позивачам у задоволенні їх позовних вимог. Із заперечень відповідача 3 слідує, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку, як зазначає Держказначейство України, функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України. ДСА України є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. Відповідно до зазначеного, Державне казначейство України не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Також, у письмових запереченнях (а.с. 27) представник відповідача 3 клопотав про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, передбачений ст. 99 КАС України.
Апеляційний суд Вінницької області, як відповідач 4 згідно поданої заяви № 8-п від 21.06.2010 року (а.с. 80) просив розглянути справу без участі уповноваженого представника. Позиція відповідача 4 щодо позову суду не відома, письмових заперечень від нього не надходило.
Беручи до уваги те, що всі сторони скористались власним правом, передбаченим ч. 3 ст. 122 КАС України та клопотали суд про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи в такому разі здійснено в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши та дослідивши наявні в ній докази у своїй сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом в даній справі встановлено, що позивач – ОСОБА_2 призначений на посаду судді з вересня 2001 року та на даний час працює суддею апеляційного суду Вінницької області.
Як вбачається з позовної заяви, уточнень до позовної заяви та направлених письмових заперечень, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року. Представник ДСА України також не заперечує того, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати позивача проведені не були.
Оцінюючи доводи сторін при встановленні обставин справи суд керується ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив поданий позивачем аудиторський висновок № 17 від 04.05.2010 (а.с. 40-45). Судом також досліджено рішення кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Житомирського апеляційного округу від 31.10.2005 року (а.с. 11) про присвоєння позачергового другого кваліфікаційного класу судді.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну Судову Адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів" визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування
03.09.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 було доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Однак, постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009р. згадані судові рішення залишено без змін.
Зазначені вище судові рішення, відповідно до ч. 1 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", офіційно оприлюднені на офіційному веб-порталі Судова влада України.
Таким чином, суд вважає, що рішеннями вказаних вище судів відновлено в повному обсязі Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт (для суддів - 8,5; для заступника голови суду - 9,5) та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
Так, законами України "Про державний бюджет України" на 2006, 2007, 2008, 2009 роки та Законом України від 20.10.2009р. за № 1646-VІ "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році з 01.01.- 350 грн., з 01.07. - 375 грн., з 01.12. - 400 грн.; у 2007 році з 01.07. - 420 грн., з 01.12. - 450 грн.; у 2008 році з 01.01. - 515 грн., з 01.04. - 525 грн., з 01.10.2008 р. - 545 грн., з 01.12.2008 р. - 605 грн.; у 2009 році: з 01.01.09 р. - 605 грн., з 01.04.09 р. - 625 грн., з 01.07.09 р. - 630 грн., з 01.10.09 р. - 650 грн., з 01.11.09 р. - 744грн.; у 2010 році з 01.01.2010 р. - 869 грн., з 01.04.2010 р. - 884 грн..
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачу проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 01.07.2008р. по 01.04.2010р. включно.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427 компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер
Таким чином, за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Позивачем на підтвердження суми заборгованості по заробітній платі надано аудиторський висновок приватного аудитора ОСОБА_6 № 17 від 04.05.2010 року (а.с. 40-45).
Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність" аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Оскільки при проведенні аудиторської перевірки об'єктом перевірки були бухгалтерські розрахункові дані (особисті листки нарахування та виплати заробітної плати), розмір та підстави нарахування заробітної плати, тобто оклад, клас, вислуга років, премії, щомісячні надбавки, передбачені Постановою КМ України від 03.03.2006р. № 248 "Про внесення змін до деяких постанов КМ України з питань оплати праці суддів", утримання податку з доходів фізичних осіб, утримання до пенсійного фонду, соцстраху, по безробіттю, за період з 01.07.2008 року по 01.04.2010 рік, то даний висновок є належним доказом на підтвердження суми заборгованості перед позивачем.
Відповідно до аудиторського висновку сума заборгованості по оплаті праці перед суддею Оніщуком Віталієм Володимировичем, з урахуванням компенсації, у зв'язку зі скасуванням дії п. 4-1 постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддям", за період з 01.07.2008 року по 01.04.2010 року, становить 101 842 грн.
Сума компенсації, що підлягає виплаті судді Оніщуку Віталію Володимировичу за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 01.07.2008 року по 01.04.2010 року, становить 8 248 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості перед суддею Оніщуком Віталієм Володимировичем по заробітній платі, з урахуванням індексації та компенсації у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.07.2008 року по 01.04.2010 року, складає 110 090 грн.
На думку суду, причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно ч. 2 п. 1 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань і повноважень на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України як державному органу був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізу бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, відповідачем 1 мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Суд відмічає, що ці чинники не були поза межами контролю держави в особі її органів і, отже, визнає відповідальність Міністерства фінансів України за ситуацію, що склалася.
Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.
Оскільки невиплата позивачу заробітної плати пов’язана також із бездіяльністю Міністерства фінансів України, яким при формуванні проектів Державних бюджетів на 2008-2009 роки не було враховано відповідність бюджетних запитів ДСА України вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. з врахуванням постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., суд, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивачів вважає за необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати таку бездіяльність відповідача 1 протиправною.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що права та інтереси позивача слід захистити та стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації за втрату частини заробітної плати ОСОБА_2.
Позовні вимоги в частині зобов’язання ДСА України в подальшому проводити нарахування та виплату заробітної плати позивачу у відповідності до постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. задоволеною бути не може, оскільки не є належним способом захисту порушеного права. Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, воно не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
Згідно ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, необхідною умовою для звернення особи до суду з адміністративним позовом є обов`язкова наявність порушення пра, свобод чи інтересів цієї особи у сфері публічно-правових відносин. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у адміністративного немає правових підстав для задоволення позову. При цьому суд зазначає, що оскільки правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Отже, вирішення даного питання перебуває поза межами компетенції суду.
За даних обставин в задоволені позову в цій частині слід відмовити.
Позивач також просить стягнути витрати пов’язані із проведенням аудиторського висновку в сумі 600 грн. На підтвердження понесених затрат позивач надав розрахункову квитанцію № 763119 від 05.05.2010 року (а.с. 39).
Відповідно до ч. 1 ст. 85 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 цієї ж статті КАС України визначено вичерпний перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи, що входять до складу судових витрат.
Виходячи з вказаних норм КАС України суд прийшов до висновку, що витрати пов’язані з оплатою позасудових послуг, зокрема надання аудиторської допомоги, не належать до витрат, пов'язаних з проведенням необхідних для розгляду справи дій. Крім того, розмір наданих позивачем витрат не підкріплено розрахунком і не відповідає вимогам п. 2 прикінцевих та перехідних положень КАС України і граничним розмірам компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року. За таких обставин, підстав для відшкодування позивачу суми, сплаченої ним за проведення аудиту, суд не вбачає.
Щодо пропущення строку звернення до суду, на якому наполягає представник Державного казначейства України у свої письмових запереченнях (а.с. 27), суд приходить до висновку що позивач не пропустив строк звернення до суду виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлене інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін ( ч. 1 ст. 100 КАС України).
Щодо спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то застосуванню підлягають строки звернення до суду, визначені Кодексом законів про працю України. Відповідно до ч. 2 ст. 233 цього Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Як передбачено ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням вищенаведеного, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не повного нарахування і виплати заробітної плати судді Оніщук Віталію Володимировичу.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо не врахування при розробленні проектів Державного бюджету України на 2006 - 2009 роки вимог постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів".
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати по заробітній платі за період з 01.07.2008р. по 01.04.2010р. з врахуванням компенсації у зв`язку з порушення строків її виплати в загальній сумі на користь ОСОБА_2 - 110 090 грн. (сто десять тисяч дев'яносто гривень).
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Поліщук Ірина Миколаївна
Судді Воробйова Інна Анатоліївна
Загороднюк Андрій Григорович
21.06.2010