АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-11635/10 Категорія № 52
Суддя першої інстанції –Мельничук Н.І.
Суддя-доповідач Сидоренко І.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів – Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі – Пугачової Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30березня 2010р. по справі за позовом ОСОБА_2 до Авіакомпанії «Південні авіалінії» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди,
встановила:
10.03.2009р. позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ, в обґрунтування якого послався на те, що він працював у відповідача на посаді другого пілота та 20.02.2009р. він був звільнений на підставі ч.3 ст.40 КЗпП України згідно наказу за № 38 від 20.02.2009р. Даний наказ був скасований наказом за №72 від 21.04.2009р. та наказом за №73 від 21.04.2009р. його було звільнено з 04 березня 2009р. за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач, остаточно уточнивши свої позовні вимоги, просив суд скасувати вищезазначені накази, поновити його на роботі в Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ на посаді другого пілота повітряного судна «SAAB–340», стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період січень-лютий 2009р. у розмірі 11100грн., грошову суму у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку місячної заробітної плати у розмірі 5550грн., грошову компенсацію за невикористані щорічні відпуски у розмірі 23000грн. та моральну шкоду в розмірі 10000грн.(а.с.2-3,18-19,83-87).
Представник відповідача позов не визнала, посилаючись на те, що він є безпідставним, оскільки звільнення позивача було проведено у відповідності з вимогами трудового законодавства.
Рішенням суду від 30 березня 2010р. позовна заява ОСОБА_2 задоволена частково. Суд скасував накази Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю за № 38 від 20.02.2009р., за № 72 от 21.04.2009 р. та за № 73 від 21.04.2009р., поновив ОСОБА_2 на роботі в Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ на посаду другого пілота судна «SAAB–340». Суд стягнув з Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ на користь ОСОБА_2 заробітну плату за січень-лютий 2009року у розмірі 11100грн ., грошову суму у виді середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку місячної плати в розмірі 5550грн ., грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки у розмірі 23000грн. та моральну шкоду у сумі 2000грн. (а.с.94-97).
Ухвалою апеляційного суду від 21 червня 2010р. апелянту поновлений строк на апеляційне оскарження рішення суду.
В апеляційній скарзі Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ ставиться питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, при цьому апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним, оскільки позивач був звільнений на підставі його власноруч написаної заяви про звільнення з займаної посади за власним бажанням, середній заробіток за весь час затримки позивачу був повністю виплачений (а.с.99-100).
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта скаргу підтримала, просила у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, прийняти до уваги, що відповідач добровільно сплатив позивачу заробітну плату за січень 2009р. в сумі 1743грн.20коп., за лютий 2009р. – 1150грн., за три дні у березні 2009р. – 83грн.18коп., компенсацію за невикористану відпустку за період з 16 травня 2007р. до 04 березня 2009р. в сумі 11406грн.69коп., моральну шкоду в сумі 1157грн.28коп., а також прийняти до уваги той факт, що позивач з 29липня 2009р. працевлаштувався на іншій роботі, де він отримує заробітну плату більш ніж на підприємстві відповідача.
Позивач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав, хоча не заперечував, що він дійсно отримав сплачену відповідачем добровільно заробітну плату за січень, лютий, за три дні березня 2009р, компенсацію за невикористану відпустку, моральну шкоду, однак, наполягає на виплаті йому заробітку за час вимушеного прогулу, за невикористану відпустку з розрахунку його середнього заробітку в сумі 5550грн.
Колегія суддів, заслухав суддю–доповідача, сторони, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача були допущені порушення норм КЗпП України.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.05.2007р. ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в Авіакомпанію «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ на посаду другого пілота «Л-410» на підставі наказу за № 84 від 14.05.2007р. За наказом №86 від 03.06.2008р. позивач 05.06.2008р. був переведений підприємством на посаду другого пілота повітряного судна «SAAB–340». Згідно наказу за №38 від 20.02.2009р. позивач був звільнений з Авіакомпанії «Південні авіалінії» на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України. Наказом відповідача за №72 від 21.04.2009р. вищезазначений наказ за №38 був скасований, як вказано в наказі у зв’язку з тим, що було знайдено заяву ОСОБА_2 про звільнення його з займаної посади за власним бажанням з 04.03.2009р. (а.с.50).
21.04.2009р. наказом відповідача за №73 позивач ОСОБА_2 був звільнений з посади другого пілота повітряного судна «SAAB–340» з 04 березня 2009року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, відповідно до його заяви від 17 лютого 2009 року (а.с.49, 51).
Суд вказав, що за час роботи на підприємстві позивач свої трудові обов'язки виконував згідно до трудового договору, трудову дисципліну не порушував, правила внутрішнього трудового розпорядку виконував згідно до вимог роботодавця, до дисциплінарної відповідальності власником підприємства не притягувався. Жодних доказів, які підтверджують систематичні не виконання без поважних причин обов'язків, покладених на позивача трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідачем не представлено. Крім того, відповідач добровільно наказом за №72 від 21.04.2009р. скасував наказ за №38 від 20.02.2009р. про звільнення позивача ОСОБА_2 з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України. Тому взагалі немає підстав для обговорення обґрунтованості чи необґрунтованості звільнення ОСОБА_2 за п.3 ст.40 КЗпП України.
Після звільнення ОСОБА_2 з підприємства згідно до наказу № 38 від 20.02.2009р. відповідач не попереджав його про звільнення з підприємства та не вимагав розірвання трудового договору за власним бажанням, а ОСОБА_2 навпаки звернувся до суду за захистом порушених прав з позовними вимогами про поновлення на роботі.
Згідно до ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. Судова колегія вважає, що при встановлених обставинах було відсутнє будь-яке волевиявлення ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Тому суду першої інстанції прийшов до правильного висновку про поновлення ОСОБА_2 на роботі.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що суд необґрунтовано скасував накази за №38 від 20.02.2009р., за №72 от 21.04.2009р., які вже були скасовані відповідачем, так як суд першої інстанції скасував вказані накази з тих підстав, що вони є такими що не відповідають нормам трудового законодавства та повинні бути скасовані, а позивач поновлений на роботі, в той час як відповідач скасував наказ за №38 від 20.02.2009р. наказом за №72 від 21.04.2009р. з тих підстав, як вказано в наказі у зв’язку з тим, що було знайдено заяву ОСОБА_2 про звільнення його за власним бажанням.
Згідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
В мотивувальній частині рішення суду суд вказав, що середній заробіток позивача за час роботи в Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ складав 3160грн. , однак, суд не вказав з яких саме джерел він зробив вказаний висновок. Далі суд вказав, що з часу звільнення відповідач виплатив ОСОБА_2 грошові суми на період квітень включно 2009р., що після звільнення із підприємства відповідача з 29.07.2009р. позивач ОСОБА_2 був тимчасово на період хвороби основаного працівника працевлаштований на Комунальному підприємстві «Міжнародний аеропорт Одеса», на посаді штурмана чергового служби аеронавігаційної інформації (САІ) диспетчерської служби аеропорту (ДСА), на підставі наказу №138/п від 27.07.2009р., що середній заробіток ОСОБА_2 за період роботи в КП «Міжнародний аеропорт Одеса» складає грошову суму у розмірі 1800грн. , також не вказавши з яких підстав зроблений вказаний висновок. Далі суд зробив висновок проте, що позивачу слід сплатити всього 20360грн.
В резолютивній частині рішення суду, не зважаючи на викладені обставини в мотивувальної частині рішення, суд стягнув з Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ на користь ОСОБА_2 заробітну плату за січень-лютий 2009року у розмірі 11100грн ., грошову суму у виді середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку місячної плати в розмірі 5550грн ., грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки у розмірі 23000грн. та моральну шкоду у сумі 2000грн.
Проте повністю з таким висновком поголитись не можна, так як він не відповідає обставинам по справі. У зв’язку з цим рішення суду підлягає зміни з ухваленням нового рішення.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плат, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995р. за №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац третій пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1266 (1266-2001-п) від 26.09.2001).
Не підлягають задоволенню вимоги позивача ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заробітної плати за січень, лютий 2009р., так як судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач добровільно сплатив позивачу ОСОБА_2 повністю заробітну плату за січень 2009р. в сумі 1743грн.20коп., за лютий 2009р. – 1150грн., за три дні березня 2009р. – 83грн.18коп., проти чого не заперечував позивач ОСОБА_2
З урахуванням звільнення ОСОБА_2 з 04 березня 2009р., його середня місячна заробітна плата складає за два місяці передуючих звільненню, а саме в сумі 1446грн.60коп.
Позивач ОСОБА_2 з 29 липня 2009р. працевлаштувався на нову роботу, де його середній заробіток складав – 2488грн.09коп. , що підтверджується довідкою на а.с.91, тобто більш ніж він отримував на підприємстві відповідача, тому на його користь не підлягає стягненню різниця в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
Судова колегія приймає до уваги, що позивач ОСОБА_2 працевлаштувався на нову роботу з 29 липня 2009р., тому йому слід сплатити за час вимушеного прогулу за період з 04 березня 2009р. до 29 липня 2009р. – 7088грн.34коп.
Не підлягають задоволенню вимоги позивача ОСОБА_2 про стягнення на його користь компенсації за невикористану відпустку в сумі 23000грн., та як судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач добровільно сплатив позивачу компенсацію за невикористану відпустку за період з 16 травня 2007р. до 04 березня 2009р. в сумі 11406грн.69коп.
Судова колегія не погоджується з доводами ОСОБА_2 про те, що його середня місячна заробітна плата повинна складати 5550грн., як він вважає з розрахунку за 12 календарних місяців, так як в ідповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плат, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995р. за №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи , що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки(Абзац перший пункту 2 в редакції Постанови КМ N185 (185-97-п)від 24.02.97).
Крім матеріальної шкоди у наслідку неправомірного звільнення з роботи позивач зазнав втрати нематеріального стану, які виразилися в порушені нормального ритму його життя для поновлення якого позивачу потрібен час та додаткові зусилля.
Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
З урахуванням характеру та об’єму заподіяної позивачу моральної шкоди, суд вважав у порядку компенсації моральних страждань стягнути з відповідача на користь позивача 2000грн. Позивач ОСОБА_2 погодився з рішенням суду в частині стягнення моральної шкоди в сумі 2000грн. Судова колегія з урахуванням того, що відповідач добровільно сплатив позивачу моральну шкоду в сумі 1157грн.28коп., вважає, за необхідне рішення суду змінити та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 842грн.72коп. (2000грн. – 1157грн.28коп.= 842грн.72коп.).
Суд першої інстанції помилково вказав в рішенні суду про стягнення з відповідача на користь позивача грошову суму у виді середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку місячної плати в розмірі 5550грн ., про що погодилися в судовому засіданні апеляційної інстанції як позивач, так і відповідач.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.304,307,309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила :
Апеляційну скаргу Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ – задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 березня 2010року в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди – скасувати , ухвалити в цієї частині нове рішення.
Стягнути з Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ на користь ОСОБА_2 у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 березня 2009р. до 29 липня 2009р. – 7088грн.34коп., моральну шкоду в сумі 842грн.72коп. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 березня 2010р. в частині задоволення вимог ОСОБА_2 до Авіакомпанії «Південні авіалінії» у вигляді ТОВ про поновлення на роботі - залишити без змін.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня його проголошення.
Судді апеляційного суду Одеської області І.П.Сидоренко
С.О.Погорєлова
Т.В.Цюра