ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2010 р. № 10/314-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Воліка І.М.
суддів :Грека Б.М.,
Капацин Н.В. –доповідача у справі
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.03.2010
у справі№ 10/314-09
господарського судуСумської області
за позовомСпільного українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез"
доСуб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4
простягнення 47 124 грн.
за участю представників від:
позивача Геращенко Ю.І. (довір. від 27.10.09р.)
відповідача ОСОБА_6 (довір. від 26.10.09р.)
В С Т А Н О В И В :
Спільне українсько-білоруське підприємство "Укртехносинтез" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_4 (Відповідач) про стягнення неустойки за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення в розмірі 47 124 грн. згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.02.2010р. у справі № 10/314-09 відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог з посиланням на статтю 258 Цивільного кодексу України, якою встановлено строк позовної давності для стягнення неустойки один рік, а оскільки позивачем пропущено цей строк, відповідно до частини 4 статті 265 Цивільного кодексу України судом позовні вимоги залишені без задоволення.
Суд першої інстанції також вказав на те, що укладений між Позивачем і Відповідачем договір оренди приміщення № 103-2007/ТЦ від 01.03.2007р. розірвано за рішенням Господарського суду Сумської області від 18.09.2008р. у справі № 5/353-08, відповідно до пункту 6.1 договору у разі дострокового припинення дії договору з вини орендаря, останній зобов"язаний звільнити приміщення протягом 3-х календарних днів з дати закінчення терміну оренди або отримання повідомлення про припинення договору, акт приймання-передачі орендованого приміщення після розірвання договору оренди за рішенням суду в установленому порядку підписано не було, звертаючись до суду 30.11.09р. з позовом про стягнення неустойки позивач пропустив строк позовної давності.
Харківський апеляційний господарський суд постановою від 09.03.2010р. по даній справі скасував рішення місцевого господарського суду, прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги, стягнув з Відповідача на користь Позивача неустойку у розмірі 47 124 грн. та судові витрати.
Постанова апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що згідно частини 2 статті 786 Цивільного кодексу України, яка регулює застосування позовної давності до вимог, які випливають з договору найму, перебіг строку позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, орендоване відповідачем майно на час розгляду даної справи позивачеві за актом приймання-передачі не повернуто відповідно до пункту 6.3 договору оренди, а отже перебіг позовної давності за вимогами позивача у даній справі не розпочався.
За рішенням Господарського суду Сумської області від 18.09.2008р. у справі № 5/353-08 розірвано договір оренди № 103-2007/ТЦ від 01.03.2007р., цим рішенням встановлено факт припинення дії договору з вини орендаря, а тому в силу частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов"язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, СПД-фізична особа ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 у даній справі, рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2010р. залишити без змін.
В касаційній скарзі заявник вказує на те, що судом апеляційної інстанції невірно вирахувано строк позовної давності, згідно статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, спір виник між суб'єктами господарювання, а тому необхідно застосовувати положення Господарського кодексу, а не Цивільного кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, за договором № 103-2007/ТЦ від 01.03.207р. Спільне українсько-білоруське підприємство "Укртехносинтез" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю передало Приватному підприємцю ОСОБА_4 в орендне користування приміщення на п"ятому поверсі Торгівельного центру "Універмаг "Київ" площею 35,7 кв.м., розташоване за адресою: м. Суми, вул. Кооперативна, 1.
Термін договору оренди сторони визначили до 29.02.2008р. Додатковою угодою до договору оренди від 15.02.2008р. сторони продовжили строк оренди приміщення до 28.02.2009р.
30.11.2009р. СП "Укренергосинтез" звернулося з позовом до ПП ОСОБА_4 про стягнення неустойки в розмірі 47 124 грн. за несвоєчасне виконання обов"язку по звільненню орендованого приміщення.
Пунктом 6.1 договору оренди передбачено, що після закінчення терміну оренди, та в разі дострокового припинення дії договору з вини орендаря останній зобов"язаний передати за актом здачі-приймання орендодавцю приміщення, що орендувалось, протягом 3 календарних днів з дати закінчення терміну оренди.
Тобто, за умовами договору Відповідач мав звільнити приміщення до 03.03.09р.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка передбачає, якщо наймач не виконує обов"язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача оплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, Позивач нарахував неустойку за затримку повернення Відповідачем орендованого приміщення за період з жовтня по грудень 2008 року та січень 2009 року, посилаючись на те, що договір оренди № 103-2007/ТЦ від 01.03.2007р. розірвано за рішенням Господарського суду Сумської області від 18.09.2008р. у справі № 5/353-08, але Відповідачем фактично приміщення повернуто за актом приймання-передачі від 31.01.2009р.
Суди першої та апеляційної інстанції також зіслалися на рішення Господарського суду Сумської області у справі № 5/353-08, але матеріалами справи наявність такого рішення не підтверджено.
Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу, а частина 4 статті 85 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Суди попередніх інстанцій ці питання не дослідили, тобто не встановили факту про строк повернення орендарем приміщення за рішенням суду.
Крім того, пункт 6.1 Договору оренди встановлює, що орендоване приміщення підлягає поверненню протягом 3-х календарних днів після закінчення терміну оренди або при достроковому припиненні дії договору з вини Орендаря.
Матеріалами справи не доведено і судами попередніх інстанцій не досліджено вину Орендаря у достроковому припиненні договору оренди.
Також до матеріалів справи додано акт приймання-передачі приміщення від Відповідача Позивачеві, складений 31.01.2009р. (а.с. 8-зворотня сторона), на цей акт посилається Позивач у позовній заяві, але суд апеляційної інстанції в оспорюваній постанові вказує, що на час розгляду справи в суді орендоване Відповідачем майно Позивачеві не повернуто за актом приймання-передачі відповідно до пункту 6.3 договору оренди. Свою позицію апеляційний господарський суд з цього питання ніяким чином не обґрунтовує.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає безпідставним посилання в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 09.03.2010р. на частину 2 статті 786 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача –з моменту припинення договору найму, оскільки відповідно до частини 1 цієї статті позовна давність в один рік застосовується до відносин про відшкодування збитків у зв"язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі. До всіх інших вимог, які сторони відносин найму можуть пред"явити вимоги одна до одної, застосовуються загальні положення про позовну давність, визначені главою 19 Цивільного кодексу України.
Крім того, судами не досліджено питання та в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_4 є приватним підприємцем, що може вплинути на питання підвідомчості даної справи господарському суду.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі", викладених у пункті 2 постанови від 18.12.2009р. № 14 обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду першої інстанції відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України необхідно врахувати вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 у справі № 10/314-09 скасувати.
Справу № 10/314-09 передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області в іншому складі суду.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя І.М. Волік
Судді Б.М. Грек
Н.В. Капацин