АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22ц-9687\10 Категорія № 53
Головуючий першої інстанції Ільченко Н.А.
Суддя-доповідач Сидоренко І.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів – Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С., при секретарі – Пугачової Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Західно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2010року по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних ресурсів та регулювання рибальства в Одеській області про стягнення заборгованості з розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
встановила:
30.09.2008р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Одеській області, посилаючись на те, що з 28.04.2007р. по 01.07.2008р. вона працювала у відповідача на посаді юрисконсульта 1 категорії, звідки її було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України, але в порушення вимог ст.44, ч. І ст.83 і ст.116 КЗпП України відповідач дотепер не запровадив виплату належних їй грошових виплат. На підставі наведеного, остаточно уточнивши свої позовні вимоги, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь компенсацію за 19днів невикористаної відпустки в сумі 1106грн.18коп., вихідну допомогу в сумі 1413грн.86коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2008р. по день фактичного розрахунку (а.с.1,42).
Представник відповідача позов визнав в частині стягнення компенсації за 19днів невикористаної відпустки в сумі 1106грн.18коп. та вихідної допомоги в сумі 1413грн.86коп., і не визнав позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на скрутне фінансове становище в підприємстві.
Рішенням суду від 23.04.2010р. позов ОСОБА_2 задоволений. Суд стягнув з Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Одеській області на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1106грн.18коп. та вихідну допомогу в сумі 1413грн. 86 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку з 01 липня 2008р. по 23 квітня 2010р. в сумі 34486грн.56коп. без урахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.
Суд стягнув з Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Одеській області на користь держави судовий збір в сумі 370 грн..60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30грн. (а.с.116-117).
В апеляційній скарзі Західно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким стягнути судовий збір в сумі 370грн 60коп. та витрати на ІТЗ в сумі 30грн. з позивача, відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.07.2008р. по 23.04.2010р. в сумі 34486грн.56коп., в іншій частині рішення суду залишити без змін. При цьому апелянт посилається на те, що суд не врахував положення ч.3 ст.117 КЗпП України, що позивачка після звільнення була працевлаштована та отримувала заробітну плату, що позивачка не зверталася до КТС по вирішенню даного спору, а відразу до суду, чим порушила норми КЗпП України (а.с.120-123).
Колегія суддів, заслухав суддю–доповідача, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні ОСОБА_2 було порушено вимоги ст.44, ч.1 ст.83 і ст.116 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам КЗпП України.
Згідно ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку. У відповідності до ч. І ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. На підставі ч. І ст.116 КЗпП України при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Судом встановлено, що з 28.04.2007р. по 01.07.2008р. позивачка ОСОБА_2 працювала у відповідача на посаді юрисконсульта 1 категорії. У відповідності до наказів Головного державного управління охорони, використанні і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Одеській області від 10червня 2008р. за № 98-к та від 01 липня 2008р. за № 109-к юрисконсульта ОСОБА_2 звільнено за п.1 ч. І ст.40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією Головного державного управління „Одесадержрибоохорона" з 01 липня 2008р. (а.с.5-8,9)
Судом встановлено, проти чого сторони не заперечували, що відповідач не запровадив виплату позивачу в день її звільнення всіх сум, що належали останній від відповідача при звільненні, а саме - виплату компенсації за невикористану відпустку (24 дні) в сумі 1397грн.28коп. та вихідної допомоги в сумі 1413грн.86 коп. Лише в жовтні 2008р. відповідач виплатив ОСОБА_2 компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки в сумі 291грн.10коп. Таким чином, відповідач не виплатив ОСОБА_2 компенсацію за 19днів невикористаної відпустки в сумі 1106грн.18коп. і вихідну допомогу в сумі 1413грн.86коп., що разом складає 2520грн.04коп., чим порушив вимоги ст.44, ч. І ст.83 і ст.116 КЗпП України.
В цій частині рішення суду не оскаржується та відповідно до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.
Згідно ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки
визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як вбачається з матеріалів справи за травень та червень 2008р. заробітна плата ОСОБА_2 в травні 2008р. за 16 відпрацьованих календарних днів за відрахуванням розміру допомоги з тимчасової непрацездатності у розмірі 300грн.21коп. склала 1591грн.71коп. (1891,92грн.-300,21грн.=1591,71грн.), та в червні 2008р. за 19 відпрацьованих календарних днів в сумі 1236грн., а отже середньоденний заробіток позивача за два останніх місяці, що передували її звільненню, складає 80грн.79коп. (1591,71грн.+1236,00грн.=2827,71грн.: 35дн.=80,79грн.).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідності до ч. І ст.117 КЗпП України відповідач повинен виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 464 календарних робочих днів за період з 01.07.2008р. по 23.04.2010р., тобто по день ухвалення судом рішення у даній справі, що складає 34486грн.56коп. (80,79грн.х464дн.=34486,56грн.).
Доводи апелянта відносно того, що суд, стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не врахував, що позивачка після звільнення була працевлаштована та отримувала заробітну плату, а суд не застосував положення ч.3 ст.117 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки частину 3 ст. 117 КЗпП України виключено на підставі Закону за N3248-IV (3248-15) від 20.12.2005р., який набрав чинність ще 05.01.2006р.
Заперечуючи проти вимог позивача в частині стягнення на її користь з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, представники відповідача посилалися на скрутне фінансове становище відповідача, але як зазначив Пленум ВСУ у п.20 постанови за № 13 від 24.12.1999р. суд на підставі ст.117 КЗпП
стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Доводи апелянта відносно того, що позивачка порушила процедуру вирішення спору, звернувшись відразу до суду з позовом, без звернення до КТС, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п.1 «Перехідних положень» Конституції України трудові спори, що не вказані у ст.232 КЗпП України, вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду КТС.
Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п.8 постанови від 01.11.1996р. N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.
Згідно ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в сумі 370грн.06коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30грн.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак, представник відповідача не довів суду обґрунтованість своїх заперечень проти позову, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.304,307,317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Західно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства – відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2010року – залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду Одеської області І.П.Сидоренко
С.О.Погорєлова
Є.С. Сєвєрова