Справа № 2-593/2009 року

                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                   ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

10 листопада 2009 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Сватаненко В.І.

за участю секретаря – Забегловської Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” - „Про визнання права користування та проживання житловими приміщеннями”, -  

                              ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права користування та проживання житловими приміщеннями, по якому просить суд визнати за позивачем право користування житловими приміщеннями кімнат № НОМЕР_1, НОМЕР_2 у квартирі АДРЕСА_1, а також право проживання у них відповідно зайнятих кімнат, посилаючись на те, що позивач на підставі ордеру вселилася до вказаного приміщення квартири у гуртожитку, де проживає по теперішній час.

Оскільки під час розгляду справи вищезазначені позовні вимоги позивача сторонами по справі були упущенні, учасники судового розгляду не висловлювали своєї думки з цього приводу, а також не виступали у судових дебатах стосовно заявлених вимог в цій частині, суд вважає за необхідне, викликавши та вислухавши доводи та пояснення сторін, ухвалити додаткове рішення по справі.

Відповідно до положень ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Рішення суду щодо його змісту має відповідати вимогам, які передбачені ст. 215 ЦПК України, бути повним та вичерпним, але при його ухваленні можуть мати місце помилки, які стосуються його неповноти.

У суду є право усунути недоліки рішення суду шляхом ухвалення додаткового рішення.

Так, представник позивача під час судового розгляду справи позовні вимоги позивача підтримала та просить суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” позовні вимоги позивача не визнав, посилаючись на те, що у позивач проживає у кімнаті № НОМЕР_1 на підставі ордеру, а кімнату № НОМЕР_2 вона займає незаконно, а також пояснивши, що в частині визнання за позивачами права на проживання у даних житлових приміщеннях заперечує через те, що саме право користування включає в себе й право проживання, у зв’язку з чим визнання за позивачем права проживання є зайвим, якщо в неї є право користування та не передбачено законом.

Суд, вислухавши думку, пояснення та доводи учасників судового розгляду, ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає позовні вимоги позивача не підлягаючими задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та такими, що стосуються житлових спорів, у зв’язку з чим урегульовані положеннями ЦК України та ЖК України.

По справі були встановлені наступні фактичні обставини.

Будинок АДРЕСА_1 – є сімейним гуртожитком № 4 ДП „Одеський морський торговельний порт”.

Згідно діючого законодавтва України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки (ст. 127 ЖК України).

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу (ч. 2 ст. 128 ЖК України).

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (ст. 129 ЖК України).

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.    

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 з 1994 року працювала буфетником, посудомийником в Одеському торговельному порті (а.с.53).

22.10.1996 року ОСОБА_1 отримала ордер на право зайняття житлового приміщення разом з сином ОСОБА_2 житловою площею 12,5 кв.м., яке складається з однієї кімнати № НОМЕР_2 у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.85).

Зазначений ордер був виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профкому порту від 3.09.1996 року.

У зв’язку з тим, що у позивача є в наявності ордер на вселення до приміщення вказаної кімнати - правовстановлюючий документ на зайняття нею житлового приміщення кімнати у гуртожитку, тобто у позивача є законне, ніким не оскаржене право користування вказаним житловим приміщенням, у задоволенні її вимог слід відмовити.

Право на користування кімнатою № НОМЕР_2 у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не оспорює та в позивача є належний ордер на її зайняття та користування.

Як вбачається з паспортних даних позивача по справі, вона є зареєстрованою у сімейному гуртожитку в будинку АДРЕСА_1, а також факт реєстрації та проживання позивача у житловому приміщенні кімнати № НОМЕР_1 у сімейному гуртожитку в будинку АДРЕСА_1 підтверджується відповідною довідкою витягом з домової книги про реєстрацію та склад сім’ї.

Під час розгляду справи судом приймаються до уваги положення ЖК України.

 Для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки, які реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, що закріплено у положеннях ст. 127 ЖК України.

Згідно до ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація   підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу та користування у подальшому.

  Позовні вимоги позивача в частині визнання за нею права на проживання не підлягає задоволенню, оскільки саме її проживання та користування житловим приміщенням кімнати, яку вона займає, ніким не спростовано, відповідач не позбавляє позивача права проживання у кімнаті № НОМЕР_1, яка знаходяться у користуванні позивача на підставі ордеру та на законних підставах.

Вимоги щодо визнання за позивачем права на проживання також є, зайвими, безпідставними, такими що не відповідають букві закону, оскільки наявність права на користування житловим приміщенням кімнати включає в себе таку дію та елемент як право на проживання, тобто його визнання є непотрібним, безпідставним, з обліком того, що поняття користування включає в себе поняття й проживання, через що проживання є більш вузьким поняттям, а також таке визнання права на проживання не передбачено чинним законодавством України та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права. Одним із способів захисту цивільних прав є, зокрема, визнання права.

В Україні діє принцип верховенства права.

Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові  наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 220, 223, 294 ЦПК України, ст. ст. 16, 19, 20 ЦК України, ст. ст. 127, 129 ЖК України, суд, -

                                                            ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” - „Про визнання права користування та проживання житловими приміщеннями” – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: