Справа № 2-2154/10

  ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого  2010 року Київський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого  - судді  Васильків О.В.

при секретарі   -  Дикун В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб ОСОБА_3, Державного нотаріуса Першої одеської державної нотаріальної контори  Дудінової І.Д., про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

        Позивач ОСОБА_1 звернулася до  суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, що в цілому складається з трьох кімнат, загальною площею 65,9 кв.м, житловою площею 38,4 кв.м, укладений 24 липня 2009 року між нею та ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом  Першої одеської державної нотаріальної контори Дудіновою І.Д., реєстраційний № 9-833 від 24.07.2009 року - недійсним. При цьому позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 є єдиною її родичкою, тому після похорон єдиного сина позивачки ОСОБА_5, відповідач запропонувала їй свої послуги, які полягали у наданні їй матеріальної та моральної допомоги, тобто фактично відповідач запропонувала позивачці укласти договір довічного утримання, проти чого позивач, довіряючи ОСОБА_2 як єдиній родичці, не заперечувала, оскільки знаходилась у тяжкому моральному та фізичному стані. Однак,  24 липня 2009 року, позивач вважаючи, що підписує договір довічного утримання, підписала договір дарування квартири АДРЕСА_1, що помітила пізніше. Звернення до Державного нотаріуса Першої одеської державної нотаріальної контори Дудінової І.Д. з проханням скасувати вищезгаданий договір  дарування результатів не дало, тому позивач змушена звернутись до суду.

    В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просить позов задовольнити та пояснила, що ОСОБА_6 ввела ОСОБА_1 в оману, так як вони мали намір укласти договір довічного утримання зі всіма умовами такого договору, а відповідач скориставшись похилим віком та тяжким моральним та психічним станом позивача незаконно заволоділа її майном.

        Відповідач у судове засідання не з’явилась, про місце, день та час слухання справи повідомлена належним чином, про причину неявки суду не сповістила.

    Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що при укладенні договору дарування він діяв на підставі довіреності від ОСОБА_2, посвідченої державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної  контори Дудіновою І.Д. від 13.04.2009 року, №9-470, зазначену довіреність відповідач оформляла без його присутності, і коли ОСОБА_2 вже поїхала, з’ясувалось, що довіреність видана лише на здійснення дарування квартири, що належить ОСОБА_1, та інших дій, пов’язаних  лише з договором дарування. Крім того, ОСОБА_3 пояснив суду, що з моменту від’їзду ОСОБА_2 вона більше не цікавилась ні долею ОСОБА_1, ні квартирою, що їй подарували, ніяких грошових коштів ОСОБА_2 не залишала, всі сплати здійснює сама ОСОБА_1, документи та ключі від квартири АДРЕСА_1 знаходяться у позивача. ОСОБА_3 не заперечував проти задоволення позову.

Третя особа - Державний нотаріус Першої одеської державної нотаріальної контори Дудінова І.Д. до судового засідання не з*явилась, надала суду письмові пояснення та просила розглянути справу за її відсутності, у зв*язку з великим навантаженням по роботі.

Відповідно до ст. 169 ЦПК України, суд проводить розгляд справи на підставі наявних в ній доказів, постановляє заочне рішення, проти чого позивач та її представник не заперечували.

Вислухавши представника позивача, третю особу ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

        Як встановлено судом, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, про що свідчить договір купівлі-продажу від 31.08.2007 року, посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Дудіновою І.Д., реєстраційний № 9-671.

        ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_1 - ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане Київським відділом РАЦС Одеського міського управління юстиції від 09.04.2009 року.

        Як вбачається з медичних довідок від 08.04.2009 р., 18.05.2009 р., 15.06.2009 р., 27.07.2009 р., виданих Начальником психіатричної клініки головним психіатром ВМКЦ ПР ОСОБА_7, у зв’язку з тим, що єдиний син ОСОБА_1 помер, вона знаходилась в дуже тяжкому моральному та фізичному стані, погано керувала своїми діями.

        24 липня 2009 року, позивач уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1, що в цілому складається з трьох кімнат, загальною площею 65,9 кв.м, у тому числі житловою 38,4 кв.м, з третьої особою по справі ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від відповідачки ОСОБА_2 /договір посвідчено Державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Дудіновою І.Д., зареєстровано в реєстрі за №9-839/. Вказаний договір в КП «ОМБТІ та РОН» не реєструвався. Згідно відповіді КП «ОМТІ та РОН», наданої на запит суду, власницею квартири АДРЕСА_1 по теперішній час є ОСОБА_1

        Як вбачається з наданих суду квитанцій про сплату комунальних послуг та послуг зв*язку, позивач продовжує проживати в спірній квартирі, сама сплачує за комунальні послуги та займається іншими справами, що стосуються утримання квартири, крім того як пояснила представник позивача усі документи та ключі від квартири знаходяться у ОСОБА_1, ОСОБА_2 поїхала до місця свого постійного проживання - Російської Федерації, та жодного разу не похвилювалась долею позивача, зовсім не телефонує їй, не спілкується з нею.

        Таким чином, відповідач фактично не прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.

        Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

        Згідно ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв’язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

        Відповідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.

          Згідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

        Згідно  Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»  відповідно до статей 229–233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.                                            

        Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

    Таким чином, суд вважає що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та доведеним, тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 216, 233, 717 ЦК України, ст. ст. 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд, –

                                                          ВИРІШИВ:

        Позовні вимоги ОСОБА_1  - задовольнити.

        Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, що в цілому складається з трьох кімнат, загальною площею 65,9 кв.м, житловою площею 38,4 кв.м, укладений 24 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом  Першої одеської державної нотаріальної контори Дудіновою І.Д., реєстраційний № 9-833 від 24.07.2009 року - недійсним.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ст. 295 ч.4 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя:                             О.В.Васильків