Справа № 2-2130/2010 р.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2010 року Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Васильків О.В.
при секретарі - Дикун В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання укладеним договору довічного утримання; та за позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення строку оскарження договору купівлі-продажу, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання укладеним договору довічного утримання, суд, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, та уточнивши вимоги, просить поновити строк оскарження договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнати договір купівлі-продажу жилого будинку із господарчими спорудами по АДРЕСА_1, укладений 04.05.2005 року між нею та ОСОБА_2 недійсним. Позивач вказує, що договір укладений нею внаслідок помилки, що мала місце з боку продавця ОСОБА_1, просить визнати його недійсним, а також визнати, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 04.05.2005 року фактично укладений договір довічного утримання, за яким ОСОБА_2 набула право власності на зазначений будинок. При цьому позивач посилається на те, що відповідачка ввела її в оману, в зв*язку з чим позивач думала, що підписує договір довічного утримання, про що також свідчила поведінка відповідачки, яка доглядала за нею, купувала ліки та таке інше, виконуючи таким чином договір довічного утримання, крім того істотні умови договору купівлі-продажу відсутні та не виконані, оскільки позивач разом зі своїм сином – третьою особою ОСОБА_3 продовжують проживати в спірному будинку, тобто нерухоме майно позивач фактично не передала, а відповідач не прийняла та не вступила в його володіння та користування, крім того не відбулася і передача грошей за отримане у власність майно, натомість були виконані усі істотні умови договору довічного утримання, у зв*язку з чим позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали уточнені вимоги та просять задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач та її представник в судовому засіданні первісний та уточнений позов не визнали, заперечували проти його задоволення, надали суду письмові заперечення, в яких просять в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, мотивуючи це тим, що позивач є рідною тіткою відповідачки і в 2005 році вона звернулася до ОСОБА_2 з проханням купити її будинок, оскільки їй потрібні були гроші на лікування сина від алкоголізму, на що відповідач погодилась, в результаті чого вони уклали договір купівлі-продажу спірного будинку, ОСОБА_2 передала позивачці гроші, тільки після того, як нотаріус з*ясувала, що ОСОБА_1 розуміє, що укладає договір купівлі-продажу і добровільно бажає це зробити, вона посвідчила цей договір.
Після укладення договору відповідач та її чоловік здійснили дії по благоустрою їх власності, а саме: провели каналізацію, здійснили газифікацію. Що ж стосується проживання позивача у спірному будинку на цей час, відповідач пояснила, що це її добра воля, оскільки позивач є її родичкою та є людиною похилого віку.
Представник третьої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_4 не заперечувала проти задоволення позову, та звернулась до суду із самостійними позовними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в яких просить поновити строк оскарження договору купівлі-продажу жилого будинку по АДРЕСА_1, який укладено між ОСОБА_1, як продавцем, та ОСОБА_2, як покупцем, визнати удаваним зазначений договір купівлі-продажу спірного будинку та визнати укладеним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_1, як відчужувателем, та ОСОБА_2, як набувачем.
ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні не заперечували проти задоволення позову третьої особи із самостійними вимогами.
ОСОБА_2 та її представник позов третьої особи із самостійними вимогами не визнали, просили відмовити у його задоволенні з тих самих підстав, що і в позові ОСОБА_1
Вислухавши ОСОБА_1, її представника ОСОБА_5, ОСОБА_2, її представника ОСОБА_6, представника третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 – ОСОБА_4, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Як встановлено у судовому засіданні, 4 травня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно якого ОСОБА_1 продала житловий будинок з господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, який належав їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 14.06.1979 року за реєстровим №3-3493, зареєстрованого в ОМБТІ в книзі 1-35 за №1865, а ОСОБА_2 його купила за 10569,00 гривень, договір купівлі-продажу посвідчено 04.05.2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 /а.с.29-30/.
Після придбання зазначеного будинку ОСОБА_2 зареєструвала право власності на нерухоме майно в КП «ОМБТІ та РОН» 2.06.2005 року.
Згідно ст. 334 ч.4 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Доводи ОСОБА_1 та її представника стосовно того, що істотні умови договору купівлі-продажу відсутні та не виконані, оскільки ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 продовжують проживати в спірному будинку, так як фактична передача майна у власність не відбулася, є безпідставними та не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зі своїм нині покійним чоловіком після придбання у позивача спірного будинку, здійснили дії з його благоустрою, а саме провели каналізацію та газифікацію, проти чого позивач ОСОБА_1, її представник та представник третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3, не заперечували, цей факт також підтверджується актом підключення до мереж каналізації від 31.10.2006 року та актом ТОВ «Трубочист» від 08.06.2006 року /а.с.54, 65-71/, з яких вбачається, що замовниками цих послуг по проведенню каналізації та газифікації є ОСОБА_2 Також була здійснена приватизація земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на ім*я ОСОБА_2, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку Серії ЯЕ №655810від 20.11.2007 року /а.с.50/.
Що ж стосується стверджень ОСОБА_1 та її представника стосовно того, що правочин було вчинено під впливом помилки, стаття 229 ЦК України встановлює, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов*язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов*язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Свідки, допитані у судовому засіданні підтвердили факт укладення договору купівлі-продажу, а не договору довічного утримання, а свідок ОСОБА_9 навіть була присутня при укладенні вказаного договору.
Крім того, свідки позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_12 та ОСОБА_8 в судовому засіданні вказували на те, що позивач ОСОБА_1, не дивлячись на свій похилий вік, добре розуміє значення своїх дій і орієнтується в тому, що вона робить, тому суд вважає доводи позивача відносно того, що вона не розуміла який договір підписує, надуманими.
Таким чином, ОСОБА_2 на підставі ст. 328 ЦК України, яка встановлює підстави для набуття права власності, правомірно набула право власності на спірний будинок, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку було дотримано усіх вимог законодавства відносно дійсності правочину. Так, сторонами договору, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, на підставі вільного волевиявлення, вчинено правочин у нотаріальній формі, спрямований на реальне настання правових наслідків, який не суперечить цивільному кодексу, іншим законам, а також моральним засадам суспільства.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, а також третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3, є необґрунтованими та не доведеними. Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надано жодних доказів на підтвердження своїх вимог.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Крім того, з урахуванням викладених обставин та досліджених в судовому засіданні доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу укладений 4.05.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 209, 212, 213, 215, 218
ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 220, 230, 235, 640, 655-657 ЦК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання укладеним договору довічного утримання, - відмовити.
В задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення строку оскарження договору купівлі-продажу, визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання укладеним договору довічного утримання, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, та шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Суддя: О.Васильків