Справа № 2-490

2010 року

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

07 липня 2010 року                        Канівський міськрайонний суд Черкаської області

 в складі:  головуючого судді      Бурлаки О.В.

 з участю секретаря                       Румини М.В.

 позивача                                        ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Канів, Черкаської області справу за позовом ОСОБА_1 до  УПФ в м.Каневі про стягнення  заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

18 березня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Канівського міськрайонного суду із зазначеним позовом до УПФУ в м. Каневі Черкаської області про стягнення заборгованості, в якому вказала, що вона постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії. У відповідності із ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - передбачено, що громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення, а також непрацюючим, пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю, пенсії, зарплати підвищуються на одну мінімальну заробітну плату, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. В порушення цього відповідач проводив доплату щомісячно в розмірі 5,20 грн., а тому сума недоплати за період з 01.03.2007 р. по 01.03.2010 р. складає 20348,80 грн. Відповідно до ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам віднесеним до 4 категорії, додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров’ю, призначається в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком. Пенсійним фондом м. Канева додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров’ю виплачується в розмірі 5 % від прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, недоплата вказаної суми додаткової пенсії складає 2587,11 грн. з врахуванням виплаченої за період 31.03.2007р. по 01.03.10р.  Просить суд з УПФУ в м.Каневі стягнути доплату згідно ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.03.2007 р. по 01.03.2010 р., в сумі 20348,80 грн., та додаткову пенсію за вказаний період в сумі 2587,11 грн. з врахуванням виплаченої Пенсійним фондом. Зобов’язати  УПФУ в м.Каневі проводити щомісячну доплату та додаткову пенсію відповідно ст. 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач у процесі судового розгляду, скористалась своїми процесуальними правами передбаченими ст. 31 ЦПК України та доповнила позовні вимоги, в частині визнати дії УПФУ в м.Каневі такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому є неправомірними.

Позивач ОСОБА_1  в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві просить визнати дії УПФУ в м.Каневі неправомірними, зобов'язати УПФУ в м.Каневі стягнути доплату згідно ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.03.2007 р. по 01.03.2010 р., в сумі 20348,80 грн., та додаткову пенсію за вказаний період в сумі 2587,11 грн. з врахуванням виплаченої Пенсійним фондом, а також зобов’язати  УПФУ в м.Каневі проводити щомісячну доплату та додаткову пенсію відповідно ст. 39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в м.Каневі в судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Повідомлення про причину неявки в засідання відповідача до суду не надійшло, а тому суд вважає за можливе відповідно до ст. 169 ЦПК України провести розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.  

Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно з частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначає, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» № 1691- VI  від 18.02.2010р., який набрав законної сили 10.03.2010р., ч.1 ст.15 ЦПК викладено в новій редакції, згідно положень якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 2) спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них.

Таким чином суд приходить до висновку про розгляд справи за правилами Цивільного процесуального законодавства України.

Позивач в процесі розгляду справи скористувався своїм правом, визначеним ст.31 ЦПК України на доповнення чи уточнення позовних вимог.

При цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду України, висловлених в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах від 19.03.08року, позивач скористався своїм правом, визначеним ст.31ЦПК України у поєднанні зі ст.11 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи, вбачається:

- з посвідчення серії НОМЕР_2 ( а.с.9) , що ОСОБА_1 має статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, віднесена до  4 категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- з  пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_3 яке  видане 18.09.2007 р. (а.с.10),  що   позивач перебуває на обліку в УПФУ в м. Каневі, як пенсіонер за віком з 18.09.2007 р.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з неналежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХИ пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, підвищуються на одну мінімальну заробітну плату, і відповідно до        ч.7 ст.48 даного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Крім цього, з матеріалів справи (а.с.11) вбачається, що ОСОБА_1 згідно ст. 51 Закону України  про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” отримує додаткову пенсію у розмірі 5 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ст.51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» якою передбачено, що особам, віднесеним до категорії 4 призначається додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю  у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, в порушення цього відповідач виплачував 5 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Розділ 8 вищевказаного Закону передбачає, правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорії 1.2.3.4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» у п. 30 ст. 71 було зупинено дію соціальних гарантій.

В Рішенні КСУ від 9 липня 2007 року вказано, що зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт , чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби , зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом регулювань інших законів України.

Згідно підпункту 13 пункту 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було викладено в такій редакції: особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Тому на даний час позивачу призначена додаткова пенсія в розмірі  26,65 грн.

В пункті 2 резолютивної частини Рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зазначено: «Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

Згідно з частиною 3 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».

Відповідно до частини 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 «Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».

Відповідно до цього втратила чинність і норма Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині, яка стосується вищевказаного розміру додаткової пенсії особі, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішені даного спору підлягає застосуванню ст. 39 Закону України  „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, а ч.3 ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" – з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком.

В рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказано, що Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається.

Ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» із змінами та доповненнями установлено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних [] их і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Установлено з 1 листопада  2009 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 701 гривня та для тих, хто відноситься до основних   [] их і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 632 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 776 гривень; працездатних осіб - 744 гривні; осіб, які втратили працездатність, - 573 гривні.

Розміри державних [] их гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України , цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. ( доповнено частиною згідно із Законом N 1715-VI (1715-17) від 06.11.2009}  

З пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 вбачається, що “Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин ”.

Відповідно до частини 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року «Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними».

Згідно з частиною 6 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 «Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними».

Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені” .

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається.

Так, наприклад, у справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання доплати до пенсії як особа, яка постійно проживає в зоні радіоекологічного контролю засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган виконавчої влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання соціального та пенсійного забезпечення громадянину, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8 –рп/2005 ( справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які  визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його можливість, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь – яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Водночас згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, з 09 липня 2007 р. та 22 травня 2008 року була відновлена дія норм статей 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», за якими пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, до яких відноситься позивач, повинні бути підвищені на одну мінімальну заробітну плату та виплачуватися відповідачем в такому розмірі щомісячно з 18 вересня 2007р. по 31.12.2007р. та з 22 травня 2008 року по даний час.

Розмір мінімальної заробітної плати з 2004 року згідно з п.п. 5-2 п.5 ст.38 Бюджетного кодексу України (Закон України від 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ) визначається законами про державний бюджет на відповідний рік.

Мінімальна заробітна плата на момент проведення позивачу виплат згідно Закону України:

-   № 489-V від 19.12.2006р. на 2007р. становила: 01.01.2007 р.-31.03.2007р. - 400грн.; 01.04.2007 р.-30.06.2007р. - 420 грн.; 01.07.2007 р.-31.09.2007р. – 440 грн.; 01.10.2007 р.- 31.12.2007р. - 460 грн.;

-   № 107- VІ від 28.12.2007р. на 2008р. становить: з 01.01.2008 року -515 грн., з 01.04.2008 року - 525 грн., з 01.10.2008 року - 545 грн., з 01.12.2008 року - 605 грн.;

-   № 835-17 від 26.12.2008р. на 2009р   розмір мінімальної заробітної плати становив з 01.01.2009р. становить -605 грн., з 01.04.2009 року - 625 гривень, з 01.07.2009 року - 630 грн., з 01.10.2009 року - 650 грн., з 01.11.2009 року - 744 грн.

Згідно ст. 16 Конституції України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов’язком держави. Згідно ст. 22 Конституції України – конституційні права та свободи гарантуються  і не можуть бути  відмінені. При прийнятті нових законів або внесення змін в діючі закони не допускається звуження змісту та об’єму існуючих прав та свобод.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» передбачено, що тільки законами України встановлюється мінімальний розмір пенсії за віком.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина України, включаючи і право на соціальне та пенсійне забезпечення, передбачені статтями  1,3 ч. 2 ст.6, статтею 8 , ч.2 ст. 19, статтями 22,23 ч.1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері соціального і пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого ст. 8 Конституції України.

Статтею 8 ЦПК України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції України законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Також, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду» від 23.02. 2006 р. рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судом встановлено, та вбачається з матеріалів справи, що позивач не працює, являється пенсіонером, а тому  відповідно до ст. 39 Закону України  «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі одної мінімальної заробітної плати, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, для повного захисту порушених прав позивача основний розмір її пенсії повинен бути перерахований за наступний період: з 18.09.2007   р. по 31.12.2007, та з  22.05.2008 р. по 01.03.2010 р. - підвищивши пенсію позивача на одну мінімальну заробітну плату на день її виплати за вказаний період, з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд вважає, що дії відповідача щодо виплати доплати та додаткової пенсії позивачу у розмірах, менших від визначених у ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправними і порушують права позивача.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності  невиплати позивачу доплат до пенсії згідно ст. 39 та ч. 3 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача конкретну суму боргу доплати до пенсії в розмірі 20348,80 грн. та 2587,11 грн., то вони не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтується на доказах по справі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про розмір пенсії, яку позивач отримувала в зазначеному вище періоді та про виплачені їй в цьому періоді доплати до пенсії.

Крім того, відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Згідно ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи наведене та спеціальні законодавчі акти, які підлягають застосуванню у справах із соціальних правовідносин, що носять публічно-правовий характер, суд може визнати дії відповідачів законними чи незаконними та в разі незаконності їхніх дій - зобов'язати провести нарахування/перерахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Згідно п.18 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» за № 7-93 від 21.01.1993 р. громадяни, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років, та віднесені до 4 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнені від сплати судового збору.

 На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 61, 209, 212, 214-215,294 ЦПК України, суд

                                                                      ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до  УПФ в м.Каневі про стягнення  заборгованості - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду в м. Каневі Черкаської області, щодо проведення доплати до пенсії та виплати і нарахування додаткової пенсії не у відповідності до вимог ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов'язати управління пенсійного фонду України в м. Каневі здійснити перерахунок ОСОБА_1 доплати до пенсії  в розмірі мінімальної заробітної плати відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» за період: з 18.09.2007   р. по 31.12.2007, та з  22.05.2008 р. по 01.03.2010р. як непрацюючому пенсіонеру, яка постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, та додаткової пенсії  в розмірі 15%  мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 18.09.2007   р. по 31.12.2007, та з  22.05.2008 р. по 01.03.2010 р. та виплатити кошти у відповідності до здійсненого перерахунку, за виключенням отриманих раніше сум.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі проводити доплату до пенсії відповідно до вимог чинного законодавства ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» та виплату додаткової пенсії відповідно до ч.3 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Звільнити сторони від сплати судового збору.

   Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

     Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

     Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

                                Головуючий                                                                 О.В. Бурлака

З оригіналом згідно, який знаходиться

в матеріалах ц/с № 2-490/10                                                                        О.В. Бурлака

Справа № 2-490

2010 року

УХВАЛА

07 липня 2010 року         Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді                    Бурлаки О.В

за участю секретаря                  Румини М.В.

позивача                                     ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Канів, Черкаської області  цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до  УПФ в м.Каневі про стягнення  заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Управління пенсійного фонду України в  м.Каневі про стягнення  заборгованості.

Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Повідомлення про причину неявки в засідання відповідача до суду не надійшло, а тому суд, вивчивши матеріали справи, вважає за можливе відповідно до ст.ст.224, 225 ЦПК України провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 224, 225  ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провести заочний розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до  Управління пенсійного фонду України в  м.Каневі про стягнення  заборгованості.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                    О.В. Бурлака