Справа  №  2-1941/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

07 липня 2010  року     Солом’янський  районний суд м. Києва

у складі суду: головуючого   судді          - Калініченко О.Б.

                                    при секретарі         - Кучерявець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Фінексбанк», треті особи: ПП «Інтеркомплекс», ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві, ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», про визнання недійсним кредитного договору та позовом третьої особи з самостійними вимогами ПП «Інтеркомплекс» до Відкритого акціонерного товариства «Фінексбанк», приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_2, треті особи: ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві, ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

15.03.2010 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним Кредитний договір №/156-0000 від 21.09.2007 року, укладений між нею та відповідачем  ВАТ «Фінексбанк».

Свої вимоги мотивує тим, що 21.09. 2007 року між нею та відповідачем був укладений Кредитний договір №/156-0000, на підставі якого відповідач зобов’язався надати їй кредитні кошти готівкою через касу банку в розмірі 170 000, 00 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами 14 % в іноземній.

Виконання зобов’язань за Договором було розпочате, в тому числі й повернення позичальником тіла кредиту та процентів. Проте, як зазначає позивачка, даний договір суперечить положенням ч.1 ст. 203 ЦК України, що в свою чергу є підставою для визнання його недійним, т. я. договір укладений щодо виконання грошових зобов’язань в іноземній валюті, а не у грошовій одиниці України – гривні, більше того в даному договорі не визначений  грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.  

26.05.2010 року ПП «Інтер – Комплекс» як третя особа з самостійними вимогами звернулось із позовом до ВАТ «Фінексбанк» та ПНКМНО ОСОБА_2, в якому просить суд визнати недійсним Кредитний договір №/156-0000 від 21.09.2007 року, укладений між ВАТ «Фінексбанк» та ОСОБА_1

В позові посилається на те, що укладений 21.09.2007 року між ВАТ «Фінексбанк» та ОСОБА_1 Кредитний договір №/156-0000 має бути визнаний недійсним, оскільки його положення суперечать чинному законодавству України, т. я.  кредит був наданий в іноземній валюті.

Так, положення ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» встановлюють загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та визначає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно ч.4, ч.4 ст.5 Декрету НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разовою валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Проте у ВАТ «Фінексбанк», а відтак і у ОСОБА_1, на момент укладення спірного договору індивідуальна ліцензія, видана НБУ, на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним Договором була відсутня.

Таким чином, ОСОБА_1 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірним Договором та внесення плати за користування кредитом на користь ВАТ «Фінексбанк» шляхом внесення доларів США в касу банку.  

Враховуючи вищенаведене просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Позивачка та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі і просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

Свої заперечення мотивував тим, що дійсно 21.09.2007 року сторонами був укладений Кредитний договір №К/156-0000, згідно п.1.1. якого відповідач надав позивачці кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі 170 000,00 доларів США, а позивач зобов'язаний повернути кредит (грошові кошти) в іноземній валюті та сплатити проценти за його користування в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Представник відповідача зазначає, що надання позивачці кредиту в іноземній валюті не суперечило вимогам ст. 524 ЦК України та чинному законодавству України, оскільки згідно ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.  

Крім того, як вбачається з листа Національного банку України «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» від 07.12.2009 р. N13-210/7871-22612, операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

03.10.2005 року ВАТ «Фінексбанк» були видані Національним банком України банківська ліцензія за №180 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл №180-4 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» .

Згідно додатку до дозволу №180-4 від 19.10.2009 року серед переліку операцій, які має право здійснювати ВАТ «Фінексбанк», зазначені операції з валютними цінностями.

Наявність індивідуальної ліцензії потребує лише така операція як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На момент укладення Кредитного договору та його виконання не було встановлено меж щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті, перевищення яких зобов'язувало отримувати індивідуальні ліцензії на здійснення такої валютної операції, тому посилання позивачки на необхідність ВАТ «Фінексбанк» отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції, відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позови задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачена можливість сторони в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Судом встановлено, що 21.09. 2007 року між сторонами був укладений Кредитний договір №К/156-0000, згідно з п.1.1. якого відповідач надав позивачці кредит в іноземній валюті в сумі 170 000,00 доларів США, а позивачка зобов'язувалася повернути кредитні кошти в іноземній валюті та сплатити проценти за його користування в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором .

Так,  підписанням Кредитного договору, позивачка свідчила про те, що всі умови Кредитного договору їй зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтверджувала свою здатність виконувати умови договору. А відтак і не скористалась наданим їй правом положеннями ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п.5.2 Кредитного договору і відповідно протягом 14 календарних днів не відкликала свою згоду на укладення договору, що підтверджує усвідомлення позивачкою своїх дій при укладенні Кредитного договору.

Більше того, з моменту укладення Кредитного договору позивачка деякий час належним чином виконувала його умови, та сплачувала грошові кошти за користування кредитом, що підтверджується розрахунком нарахування відсотків за заборгованістю та пені за несвоєчасне погашення кредиту і відсотків за його користування, і до подачі позову не висловлювала свої письмові заперечення/незгоду про можливі порушення своїх прав або про невідповідність Кредитного договору в передбаченому законодавством порядку.

Ст. 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України  є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні  у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок використання іноземної валюти на території України визначаються ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про Національний банк України» і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківська діяльність – це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банківським кредитом згідно положень вищезазначеного закону є будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії – документу, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність, банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном «кошти» відповідно до ст. 2 даного закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Частиною 1 ст. 49 цього ж Закону передбачено, що розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією. Згідно п.1 ч. 2 ст. 47 цього Закону, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.

Положеннями ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Отже, наявність у банку генеральної ліцензії надає йому права на здійснення валютних операцій, за винятком тих, які згідно із п.4 ст. 5 Декрету мають проводитись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»  до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Пунктом 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року N200 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923 передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року N275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 року за №730/5921 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 за N 15-93.

03.10.2005 року ВАТ «Фінексбанк» були видані Національним банком України банківська ліцензія за №180 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл №180-4 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до дозволу №7-1 від 03.12.2001 року.

Згідно додатку до дозволу №180-4 від 19.10.2009 року серед переліку операцій, які має право здійснювати ВАТ «Фінексбанк», зазначені операції з валютними цінностями.

Таким чином, посилання позивача на необхідність ВАТ «Фінексбанк» отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції, відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є необґрунтованими.

Відповідно до п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Встановлено, що на момент укладення Кредитного договору №К/156-0000 від 21.09.2007 року та надання (одержання) кредиту законодавством України не було встановлено меж щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті, перевищення яких зобов'язувало отримувати індивідуальні ліцензії на здійснення такої валютної операції.

Відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребує така операція, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.04 №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 року за №1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Відповідно до п.1.4 цього Положення, ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», уповноважений банк – будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення спірного Кредитного договору та на час його виконання, ВАТ «Фінексбанк» мав статус уповноваженого банку, мав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які дозволяли йому, при укладенні цього кредитного договору та його виконанні, використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Таким чином, при укладенні та виконанні Кредитного договору №К/156-0000 від 21.09.2007 року не було порушено чинне законодавство, зокрема положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та Цивільного Кодексу України, а твердження позивачки щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України з підстав так чи інакше пов'язаних з тим, що валютою кредитування є долари США, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно положень Постанови Правління НБУ від 29.12.2008 року N 469 «Про запровадження Національним банком України валютних аукціонів» було запроваджено аукціони з продажу іноземних валют за гривні з метою, зокрема, задоволення потреб клієнтів банків фізичних осіб - резидентів, які обумовлені необхідністю погашення ними заборгованості за кредитами, отриманими в іноземній валюті. Це, в свою чергу, також надавало і надає можливість позивачці виконувати свої зобов'язання і в гривні за офіційним курсом відповідної валюти, в якій отримано кредит, на день платежу.

Офіційний курс гривні по відношенню до долара США розраховується на рівні курсу, установленому на міжбанківському валютному ринку України за результатами функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України, що склався за попередній робочий день.

При збільшенні офіційного курсу гривні до іноземної валюти різниця курсу, тобто переоцінка, обліковується на доходи, а зменшення офіційного курсу - навпаки зменшує доходи відповідача як банку.

Перерахування дебіторської заборгованості в даний час не по курсу НБУ, а за станом на момент видачі кредитних коштів призведе до зменшення фінансового результату відповідача від торгівлі валютою, відповідно і зменшаться валові його доходи, що приведе до зменшення податку на прибуток, та, як наслідок, кошти податку на прибуток не надійдуть до державного бюджету України. Така діяльність відповідача як банку може кваліфікуватись органами державної служби як порушення платником податку чинного законодавства та накладення на нього штрафних санкцій.

Згідно вимог ст.ст. 57, 58, 59, 60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі та надав позивачці кредитні кошти в іноземній валюті, а остання отримала та користувалася зазначеними грошовими коштами, суд приходить до висновку, що позивачка усвідомлювала наслідки   вчинення ним даного правочину,  можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту,   а викладені нею обставини на даний час є лише маніпулятивним інструментом, за допомогою якого вона намагається уникнути цивільно-правової відповідальності, оскільки доказів, які б підтверджували викладені в обґрунтування її вимог обставини суду надано не було.

Керуючись ст. ст. 10-11, 57-60, 88, 169, 209,212-215, 218 ЦПК України,  ст. ст. 6, 627, 628, 1046, 1054 ЦК України, Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року N 200 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року N 483 «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», Постановою Правління НБУ від 29.12.2008 року N 469 «Про запровадження Національним банком України валютних аукціонів» , суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Фінексбанк», треті особи: ПП «Інтеркомплекс», ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві, ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», про визнання недійсним кредитного договору та позов  третьої особи з самостійними вимогами ПП «Інтеркомплекс» до Відкритого акціонерного товариства «Фінексбанк», приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_2, треті особи: ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві, ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», про визнання недійсним кредитного договору залишити без задоволення.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: