Справа № 22ц-7885/2010 Головуючий в 1-ї інстанції - Брежнев О.А.
Категорія - 34 Доповідач - Кондратьєва О.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 липня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючої - Кондратьєвої О.М.,
суддів -Могутової Н.Г., Бабенко П.М.,
при секретарі - Калина О.О.,
за участю - сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 5 березня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на ухвалу Київського райсуду м. Донецька від 5 березня 2010 року, якою заява позивачів про забезпечення позову задоволена частково і заборонено відповідачам вчиняти будь-які дії, пов"язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі відповідач просила скасувати зазначену ухвалу, оскільки вважала, що вона приймалась судом без наявності даних про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову Окрім цього, суддя одноособово, приймаючи ухвалу про заборону відчуження об’єкту нерухомості, не врахував принцип співмірності вимог та вартості відповідного майна.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивачів, виходив з того, що у відповідності ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо неприйняття засобів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду – скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.
Виходячи з вимог ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову– це вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати, продати, знищити або знецінити майно), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” зазначено, що „розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, переосвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з”ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з заявою, позовним вимогам”.
В порушення вказаних вимог, позивачем не надано, а судом – не знайдено доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду з боку відповідача.
В суді апеляційної інстанції відповідачі також підтвердили, що не мають наміру якимось чином розпорядитись належним їм майном.
Крім того, судом 1-ї інстанції не звернуто уваги на співмірність застосованих засобів забезпечення позову з розміром заявлених вимог про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 6125,03 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000 грн. Будь-які дані про дійсну вартість нерухомого майна відповідачів у справі відсутні.
Враховуючи викладене, Апеляційний суд вважає, що заходи забезпечення позову не повинні мати дискримінаційного характеру стосовно сторін у спорі і не повинні забезпечуватись тими способами, які не відповідають предмету позову або взагалі виходять за межі позову.
Враховуючи, що заходи забезпечення позову мають бути безпосередньо пов»язані з предметом спору, необхідними та достатніми для забезпечення виконання судового рішення, а також не завдавати шкоди інтересам відповідача, Апеляційний суд вважає, що підстави для забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження квартири, відсутні, оскільки будь-хто з позивачів не оспорює право власності ОСОБА_1 на згадану квартиру, тому ухвала суду підлягає скасуванню.
Також Апеляційний суд звертає увагу, що позивачі в заяві про забезпечення позову просили це зробити шляхом накладення арешту на майно (а.с.7), суд же застосував інший вид забезпечення позову – заборонив відповідачам вчиняти певні дії.
На підставі наведеного, ухвала суду не може бути залишена без змін і підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Що стосується доводів апеляції про розгляд питання в порушення норм ЦПК України суддею одноособово, то вони не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що питання про забезпечення позову вирішується залежно від стадії розгляду справи суддею одноособово або судом в судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 307, 312, 315 ЦПК України, Апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 5 березня 2010 року скасувати.
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: