Справа № 2-239-1/10

РІШЕННЯ
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 21 червня   2010 року Солом’янський районний суд м. Києва  в складі:

головуючого - судді Макухи А.А.

при секретарі Лісовій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Київського національного  економічного  університету  ім. В.Гетьмана  про поновлення порушеного  права на відпустку, а  також  на продовження дії трудового договору,-

в с т а н о в и в :

            Позивач  звернувся до суду із зазначеним позовом  і просить  визнати дії Київського національного  економічного  університету  ім. В.Гетьмана   по відмові у наданні йому  основної щорічної відпустки  та заміні її грошовою компенсацією  незаконними та такими, що порушують його право на відпустку та по  відмові йому у  переукладенні трудового договору на 2008-2009 рік та по оголошенню конкурсу на посаду, яка не було вакантною, незаконними, змінити дату  звільнення  його з роботи  на посаді  доцента кафедри управління  персоналом та економіки праці  Київського національного  економічного  університету  ім. В.Гетьмана   з 30.06.2008 року на 26.08.2008 рік та стягнути на його користь з відповідача  моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., заподіяну  йому  неправомірною відмовою в переукладенні строкового договору.

 Позовні вимоги мотивує тим, що  він 01.07.1994 року був зарахований на посаду  доцента кафедри Київського національного  економічного  університету  ім. В.Гетьмана. У подальшому його трудовий договір з відповідачем було перекладено на строковий трудовий договір на рік, який щороку переукладався. Таким чином 01.09.2007 року він  був прийнятий на посаду доцента кафедри відповідача за строковими трудовим договором  на 2007-2008 навчальний рік, строком по 30.06.2008 року.

10 червня 2008 року він подав заяву про надання йому чергової оплачуваної відпустки  за відпрацьований 2007-2008 навчальний рік. Проте  відповідач відмовив  у наданні відпустки  посилаючись на те, що  він звільнений  із займаної посади 30.06.2008 року у зв’язку із закінченням  строку трудового договору згідно наказу, у зв’язку  з чим  чергова відпустка не може бути надана.

Таким  чином відповідач  незаконно позбавив його права на основну чергову відпустку.  

Крім  цього відповідач відмовив йому у  переукладанні (продовженні)  строку трудового договору,  що порушує його право на працю. Крім того вважає, що   незаконна відмова у наданні йому відпустки  та у продовженні  у зв’язку з цим дії строкового трудового договору призвела до інших порушень – незаконного оголошення  конкурсу  ( на посаду, яка не була вакантною) та до незаконного його звільнення..

 Крім  того  позивач просить суд визнати поважними причини  пропущення ним строку позовної давності з підстав його юридичної необізнаності.            

     В судовому засіданні  позивач  підтримав позовні вимоги та просив про їх задоволення з підстав, викладених в позовній заяві.

   Представник відповідача в судовому засіданні  позовні вимоги не визнав в повному обсязі та про їх задоволення заперечував та одночасно заперечував проти задоволення заяви про поновлення  строку позовної давності.

  Суд заслухавши думку сторін та  вивчивши  матеріали справи не знаходить підстав для  визнання причин пропуску  строку позовної давності поважними, оскільки  як вбачається з матеріалів справи  позивач 15.10.2008 року  вже звертався до Солом"янського районного суду м. Києва  з позовною заявою  про зобов’язання  відповідача вчинити  дії  (справа № 2-3966), але Ухвалою суду від 31.12.2008 р. позовну заяву було визнано не поданою  та повернуто позивачу. Повторне звернення  позивача  10.03.2009 року до Солом"янського районного суду м. Києва  з заявою про поновлення  строку позовної давності є необґрунтованим оскільки будь-яких поважних причин які б перешкоджали ОСОБА_2  в наданий законодавцем  трьохмісячний строк звернутися до суду за захистом своїх прав він не наводить. Посилання ОСОБА_1 на  його  юридичну необізнаність, як на причини пропуску строку позовної давності нє є поважною та не приймається судом до уваги.

        Слід зазначити, що  ОСОБА_1 звертався до Солом"янського  районного суду м. Києва 10.10.2008 року  з позовною заявою  до відповідача  про поновлення трудового стажу  ( про часткове скасування наказів в частині дати звільнення,  зобов’язання нарахувати збір на загальнообов’язкове державне пенсійне  страхування) та стягнення  моральної шкоди.    

     Рішенням Солом"янського районного суду м. Києва від 23.01.2009 року  в задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідача було відмовлено.    

    Суд, розглянувши  матеріали справи, заслухавши пояснення  осіб, які беруть участь у справі приходить до висновку,  що заявлені позовні  вимоги  не підлягають  задоволенню з таких підстав.      

     Відповідно до  п.2 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може укладатися безстроково, на визначений строк, встановлений за погодженням  сторін, на час виконання певної роботи.

       Згідно з ч.2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається  у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на  невизначений строк з урахуванням  характеру наступної роботи, або умов його виконання, або інтересів працівника та в інших випадках передбачених законодавчими актами.

     Згідно п.10 Положення про обрання та прийняття на роботу  науково-педагогічних працівників  вищих навчальних  закладів третього  і четвертого  рівня акредитації, затвердженого  наказом МОН України від 24.12.2002 р. № 744 встановлено, що  відповідно до чинного законодавства  при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників  може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору  встановлюється за погодженням сторін. Вносити  пропозиції щодо терміну трудового  договору має право  кожна із сторін.          

        Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем були укладені строкові трудові договори  на визначений строк, який вказувався ОСОБА_1  у  його заявах, які він подавав до відділу кадрів  відповідача.

    Таким чином, керуючись  чинним  законодавством, на підстави заяви позивача  наказом  від 11.07.2007 року № 513-к з позивачем укладено строковий  трудовий договір з 01.09.2007 року по 30.06.2008 року.

    Відповідно до  п.2 ст. 36 КЗпП України закінчення  строку трудового договору є підставою для  його  припинення, тому роботодавець до закінчення цього строку повинен  видати  наказ про звільнення працівника. А тому  відповідач видав наказ  від 17.06.2008 року № 636-к про звільнення позивача з займаної посади з 30.06.2008 року у зв’язку із закінченням  терміну строкового трудового договору.

    Позивач зазначає, що  в середині червня подав заяву  про продовження  строку трудового договору, але доказів цього суду не надано.  Натомість  01.07.2008 року позивач звернувся з заявою про продовження терміну  перебування на посаді доцента до 26.08.2009 року, тобто після закінчення строку трудового договору, погодженого сторонами при його укладанні,  тому на заяві є резолюція завідуючого кафедрою від 04.07.2008 року про відмову, у зв’язку з тим, що  на посаду  доцента кафедри  управління персоналом та економіки  праці оголошено конкурс. Після розгляду заяви  ректором 07.07.2008 р.  вона передана до відділу кадрів і 09.07.2008 року позивача з нею було ознайомлено, про  що на оригіналі  є підпис.

    Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону України « Про освіту»  педагогічні та  науково-педагогічні  працівники  приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору. Прийняття на роботу  науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

    Порядок обрання за конкурсом  осіб на вакантні  посади науково-педагогічних  працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівня  акредитації»,  затвердженого наказом  Міністерства  освіти і науки України від 24.12.2002 р. № 744, яким передбачено, що конкурс на заміщення  вакантних посад оголошується керівником  вищого навчального закладу.

           В газеті « Голос України» від 04 липня 2008 року № 124 (4374) розміщено оголошення  університету  про конкурс на заміщення вакантних посад на різних кафедрах Університету, в тому числі  і на посаду доцента ( 1 од) кафедри управління персоналом  та економіки праці.

    10 червня 2008 року позивач  звернувся до  відповідача з заявою про надання чергової оплачуваної відпустки з 01 липня  2008 року  по 26 серпня  2008 року, тобто після закінчення  строку трудового договору, погодженого   сторонами при його укладанні.

    Відповідно до загальної норми  зазначеної в абзаці 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки»  у разі звільнення працівника у зв’язку  із закінченням строку трудового договору  невикористана відпустка може за його бажанням  надаватися й тоді, коли  час відпустки повністю  або частково  перевищує  строк трудового договору. У цьому  випадку чинність  трудового договору   продовжується  до закінчення  відпустки.

    Однак, позивач  не просив надати відпустку  у період роботи по строковому договору, а вже після його закінчення, тобто з 01 липня 2008 року. Листом від 24.06.08 р. № 18/27-181 відповідач надав позивачу відповідь  про неможливість надання  такої відпустки , у зв’язку з  закінченням терміну строкового трудового договору, який вручив позивачу.

    Відповідно до  п.2 ст. 24 «Про відпустки», п.2 ст. 83 КЗпП України та абзацу 2 п.6 «Порядку  надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам  навчальних закладів  та установ  освіти, навчальних  (педагогічних) частин   (підрозділів) інших установ і закладів,  педагогічним, науково – педагогічним працівникам та науковим працівникам», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346, у разі звільнення   педагогічних і  науково – педагогічних працівників навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали  не менше  як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за невикористані дні  щорічної основної відпуски з розрахунку  повної її тривалості.

    Таким чином, відповідно до чинного законодавства, при звільненні  позивачу була виплачена грошова компенсація  за невикористану  відпустку  з розрахунку повної її тривалості, тобто за 56 днів.

    Щодо тверджень  позивача  про  несвоєчасність  видачі трудової книжки, то з цим не можна погодитися, оскільки позивач  знав, що  буде звільнений  з 30.06.2008 р., оскільки власноруч  і без примусу  писав  заяву про укладення строкового  трудового договору з 01.09.2007 року по 30.06.2008 року. Також позивача було ознайомлено з   наказом про звільнення  від 17.06.2008 року № 636 –к вже 09.07.2008 р. про що свідчить його підпис на копії наказу з проханням зберегти трудову книжку  у відділі кадрів  до звернення позивача  про її отримання. Крім того відповідач листом від 04.09.2008  р. № 18/27-214 просив терміново з"явитися до відділу кадрів  для отримання  трудової книжки, яку він і отримав  09.09.2008 року.

 Таким чином,  у діях відповідача не вбачається  вини у порушенні п.4.1 Інструкції  про порядок ведення трудових книжок працівників, а тому, у даному  випадку,  день видачі трудової книжки не може бути днем звільнення  позивача.

Відповідно до  п.13 Постанови  Пленуму Верховного суду  України  «Про судову практику у справах  про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року ( зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 року № 5) та згідно ст.. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав  працівника  у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум) відшкодування власником  або уповноваженим ним органом моральної шкоди  працівнику провадиться  у разі, якщо порушення його законних  прав призвели до моральних страждань, втрати  нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації  свого життя.

При цьому п.3  вищезазначеної Постанови  Пленуму Верховного суду  України  передбачає, що під моральною шкодою слід розуміти  втрати немайнового характеру внаслідок моральних  чи фізичних страждань або інших негативних явищ,  які заподіяні  фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, тобто за наявністю вини останніх.

З урахуванням вищевикладеного  суд не знаходить підстав для  відшкодування  моральної шкоди позивачу, а тому приходить до висновку про відмову в задоволені позовних вимог позивача повністю.      

      На підставі викладеного та  керуючись «Положенням про обрання та прийняття на роботу  науково-педагогічних працівників  вищих навчальних  закладів третього  і четвертого  рівня акредитації», затвердженого  наказом МОН України від 24.12.2002 р. № 744,  Законом України «Про відпустки», Постановою  Пленуму Верховного суду  України  «Про судову практику у справах  про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року ( зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 року № 5),   статтями 10, 11, 57-60,   208, 209, 212 -215  ЦПК України, на підставі статтей  23, 36, 83, 232, 233,  237-1 КЗпП  України , суд,-

в и р і ш и в :

В задоволенні  позову ОСОБА_1  до Київського національного  економічного  університету  ім. В.Гетьмана  про поновлення порушеного  права на відпустку, а  також  на продовження дії трудового договору – відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження  рішення суду  може бути подано протягом  10 днів  з дня проголошення рішення .

Апеляційна скарга  на рішення суду подається протягом 20 днів  після подання заяви про  апеляційне оскарження.

Суддя: