УХВАЛА
іменем України
30 червня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Мельник Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Вагилевича В.С.
при секретарі Сеньків Т.Б.
з участю представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 23 березня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним
в с т а н о в и л а:
У вересні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був укладений відповідачами 29 жовтня 2007 року.
Вимоги обґрунтовував тим, що вказана квартира належала йому та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя., але ОСОБА_2 без згоди позивача продала 29 жовтня 2007 року вказану квартиру ОСОБА_3
У листопаді 2009 року позивач доповнив свої позовні вимоги і просив також визнати цей правочин недійсним і через те, що при вчиненні договору купівлі-продажу було порушено права та інтереси неповнолітніх дітей –ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки їх було позбавлено права на житло.
Окрім того вказував , що ОСОБА_2 не набула право власності на спірний об’єкт нерухомості , а тому не мала права його відчужувати.(а.с.89).
Із цих підстав позивач просив визнати вказаний правочин недійсним та поновити його право на реєстраційний облік у цьому житловому приміщенні.
Рішенням Рівненського міського суду від 23 березня 2010 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з надвірними будівлями - навіс «г» , навіс «е», погріб «Пг/е» , що був укладений 29 жовтня 2007 року.
У задоволенні позову про поновлення права на реєстраційний облік позивачеві було відмовлено.
Одночасно суд вирішив питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду в частині визнаня правочину недійсним, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій вказував на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що , на його думку, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 при продажі квартири вступили у злочинну змову і навмисно продали йому квартиру з порушенням норм закону. Окрім того , вказує, що він є добросовісним набувачем і майно в нього не може бути витребуване.
Із цих підстав просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У судовому засідання апеляційного суду ОСОБА_3 та його представник, давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просили її задовольнити в повному обсязі.
Представник ОСОБА_5 вказувала на безпідставність доводів апеляційної скарги і просила її відхилити .
ОСОБА_2 просила задовольнити апеляційну скаргу. Заслухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги , колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із таких міркувань.
Визнаючи недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу , місцевий суд виходив із того , що ОСОБА_2 не набула права власності на спірний об’єкт нерухомості й без згоди іншого співвласника квартири - ОСОБА_5 продала її ОСОБА_3, та виходив із того , що продажем спірного житлового приміщення було порушено право неповнолітньої ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Справа № 22-800 -10 Головуючий в 1 інст. Куцоконь Ю.П.
Категорія 19.20 Суддя – доповідач Мельник Ю.М.
на житло.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду і вважає, що він ґрунтується на досліджених судом доказах та відповідає вимогам закону.
Із матеріалів справи вбачається , що станом на 28 березня 2006 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ( а.с. 67)
24 жовтня 2006 року ОСОБА_11 та ОСОБА_8 подарували ОСОБА_2 належні їм по 1/10 частині цієї квартири. ( а.с. 70).
Із зазначеного вбачається, що квартира АДРЕСА_1 в м. Рівне перейшла у власність ОСОБА_2 (4/20 частини будинку) та ОСОБА_6 (1/20 частина будинку).
Судом першої інстанції вірно встановлено , що ОСОБА_2, під час перебування у шлюбі із ОСОБА_5, демонтувала квартиру АДРЕСА_2 і самовільно добудувала до будинку двоповерхову житлову добудову.
Технічний паспорт на цю добудову вказує на те, що вказана добудова була незавершена будівництвом і була збудована самочинно.
24 листопада 2006 року Рівненський міський суд задовольнив позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рівненської міської ради і визнав право власності ОСОБА_2 на самосинно збудоване майно – квартиру АДРЕСА_3 та зобов’язав Комунальне підприємство Рівненське міське бюро технічної інвентаризації здійснити реєстрацію права власності.( а.с. 27)
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 9 грудня 2009 року вказане рішення місцевого суду було скасоване , а справу направлено на новий розгляд до Рівненського міського суду.( а.с. 98).
4 червня 2009 року Рівненський міський суд своєю ухвалою залишив позовну заяву ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудоване майно без розгляду.
Відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна , не набуває права власності на нього.
Оскільки ОСОБА_2 не набула права власності на самочинне будівництво , то вона відповідно до ст.. 658 ЦК України не мала права продажу цього майна .
Окрім того , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вказують , що самовільне будівництво квартири вони здійснювали під час перебування у шлюбі і за спільні кошти. Доказів , які б спростовували такі твердження, сторони суду не надали.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 здійснила відчуження самовільно збудованої житлової добудови до будинку № 130 по вул.. Кн. Володимира в м. Рівне без згоди іншого члена подружжя , то місцевий суд вірно вказав, що цим було порушено вимоги ст. 63 та ст. 65 СК України.
У той же час , судом встановлено , що ОСОБА_2 демонтувала квартиру АДРЕСА_1 , де були зареєстровані та проживали її неповнолітні діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а після демонтажу самовільно збудувала на місці квартири житлову добудову і здійснила відчуження цієї добудови, не забезпечивши неповнолітніх дітей житлом та не отримала попередньої згоди від органу опіки та піклування на відчуження майна.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Оскільки дочка ОСОБА_2 – ОСОБА_6 ( а.с. 60) на час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 була співвласником цієї квартири , а дочка - ОСОБА_7 . ( а.с. 95) була членом сім»ї власника квартири й були неповнолітніми , та під час відчуження квартири орган опіки та піклування не давав попередньої згоди на відчуження цієї квартири , то суд 1 інстанції відповідно до вимог закону визнав договір купівлі-продажу спірного об’єкта нерухомості недійсним і з цієї підстави.
Враховуючи , що рішення місцевого суду було ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, тому колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.. 308 , ст. 315 , ст. 317 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити , а рішення Рівненського міського суду від 23 березня 2010 року - залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: