Справа № 22-7702/2010 рік Головуючий у 1 інстанції Гапонов А.В.
Категорія 20 Доповідач Маширо О.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючої Маширо О.П.
суддів Резникової Л.В., Троценко Л.І.
при секретарі Хачатрян А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду від 6 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, третя особа: публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк» - про стягнення авансового платежу,
у с т а н о в и в :
До апеляційного суду звернувся відповідач ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на рішення суду, яким частково були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 та з ОСОБА_1 на користь позивача було стягнуто авансовий платіж у сумі 28 566 грн. 50 коп., а також судові витрати. В іншій частині позову ОСОБА_2 було відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що у лютому 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 в усній формі був укладений попередній договір купівлі-продажу автомобіля ВАЗ 21103, який належить відповідачеві на праві власності.
ОСОБА_1 передав цей автомобіль ОСОБА_2 та 15 лютого 2008 року видав довіреність на право керування цим транспортним засобом строком на три роки.
Цей автомобіль був переданий у заставу за договором про надання траншу у сумі 10 500 доларів США, укладеним 18 квітня 2007 року між ЗАТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_3, дружиною відповідача ОСОБА_1.
За попереднім договором купівлі-продажу вказаного автомобіля позивач зобов»язався виконувати умови цього банківського договору в частині повернення банку наданого ОСОБА_3 траншу у розмірі заборгованості за цим договором, процентів за його користування, комісії – у розмірі та строки, передбачені укладеним банківським договором, а ОСОБА_1 зобов»язався передати позивачеві у власність свій автомобіль.
За період з лютого 2008 року по лютий 2009 року ОСОБА_2 належним чином виконував взяті на себе зобов»язання щодо внесення встановлених платежів на рахунок банку та сплатив таким чином банківській установі 4 095 доларів США.
Вказані кошти для подальшого перерахунку банку ОСОБА_2 передавав ОСОБА_4, з яким ОСОБА_2 1 лютого 2008 року уклав договір безпроцентного цільового займу. За цим договором ОСОБА_4 зобов»язався щомісячно передавати ОСОБА_2 грошові кошти у сумі по 315 доларів США для подальшої сплати в рахунок банківського договору, укладеного ОСОБА_3.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 в рахунок договору траншу, укладеного між банком та ОСОБА_3, фактично сплачував суму авансового платежу за придбаний ним у ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ на підставі усного попереднього договору купівлі-продажу.
Оскільки у подальшому власник автомобіля ОСОБА_1 відмовився передати спірний автомобіль ОСОБА_2 у власність, суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2 сплачений ним авансовий платіж у сумі 28 566 грн. 50 коп.
У позові до ОСОБА_3 судом було відмовлено, оскільки хоча ОСОБА_2 і погашав її банківський кредит, однак власником автомобіля був ОСОБА_1, тому на думку суду тільки він має відповідати у цьому спорі.
Суд також не знайшов підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення індексу інфляції сплачених грошових коштів, 3% річних, а також витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий судовий розгляд, оскільки вважає, що рішення суду не відповідає вимогам закону.
Зокрема, на його думку суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що він продав свій автомобіль позивачеві за усним договором купівлі-продажу, оскільки насправді він передавав свій автомобіль в оренду ОСОБА_2.
До позивача і після нього цей же автомобіль орендували інші особи, які також, як і позивач сплачували йому щомісячну орендну плату.
Ніякого відношення ОСОБА_2 до кредитного договору його дружини ОСОБА_3 не має, хоча на його прохання ОСОБА_2 інколи провадив платежі в рахунок погашення кредиту, однак кошти для цього надавав позивачеві він особисто.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні його вимог, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ПроКредитБанк» був укладений договір про надання ОСОБА_3 траншу у сумі 10 500 доларів США строком на 48 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 19% (а.с.7-8).
В рахунок забезпечення виконання ОСОБА_3 вказаного договору відповідач ОСОБА_1 передав у заставу автомобіль ВАЗ 21103, який належить йому на праві власності, про що між ним та банком 18 квітня 2007 року був укладений договір застави цього транспортного засобу (а.с.9, 12).
Дійсно, 15 лютого 2008 року ОСОБА_1 строком на три роки довірив ОСОБА_2 керування та експлуатацію свого автомобіля, про що була складена та нотаріально посвідчена довіреність, зареєстрована у реєстрі за № 2-1416 (а.с.10). Однак цей документ не є доказом продажу автомобіля ВАЗ 21103 позивачеві ОСОБА_2.
Більш того, цей автомобіль перебував у заставі, тому згідно з умовами договору застави в період його дії не міг бути знятий з реєстрації та проданий іншим особам.
Апеляційний суд не може прийняти довід позивача про укладений між ним та ОСОБА_1 усний попередній договір купівлі-продажу спірного автомобіля, оскільки у відповідності до вимог ч.1 ст.635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі.
Таким чином, якщо якісь усні домовленості щодо купівлі-продажу спірного автомобіля між ОСОБА_1 та позивачем і були, апеляційний суд вважає, що у даному разі вони не мають ніякого правового значення.
Крім того, згідно з додатком № 1 до укладеного ОСОБА_3 договору траншу певна сума щомісячних внесків була узгоджена сторонами, починаючи з 10 травня 2007 року, по 10 січня 2011 року (а.с.8, зв.стор.).
На підтвердження своїх вимог позивач ОСОБА_2 надав до суду квитанції про начебто сплату ним, його матір»ю та його знайомим Бакіним грошових сум в рахунок погашення кредиту, виданого ОСОБА_3. Однак у всіх цих квитанціях прізвище платника вказане як «ОСОБА_3», ніяких даних про будь-яких інших платників вказані документи не містять (а.с.13-15, 62-85).
Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням вимог матеріального права, слід скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні його вимог, оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі.
Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд
в и р і ш и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду від 6 квітня 2010 року скасувати.
ОСОБА_2 відмовити у задоволенні його позовних вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуюча:
Судді: