У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 липня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів - Василевича В.С., Демянчук С.В.,
з участю секретаря судового засідання - Чалої Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 апеляційна скарга на рішення Здолбунівського районного суду від 5 травня 2010 року в справі за позовом Акціонерного товариства „Банк „Фінанси та кредит” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Здолбунівського районного суду від 5 травня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ „Банк „Фінанси та кредит” заборгованість по кредиту в сумі 4956 грн. 70 коп., комісію у сумі 1386 грн. 41 коп. та пеню в розмірі 5000 грн., а всього заборгованість на загальну суму 11343 грн. 11 коп..
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вказуючи, що дане рішення у частині стягнення пені є незаконним. Свої доводи мотивує тим, що згідно з ст. 3 ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року з наступними змінами розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вимоги цього Закону позивачем проігноровано.
На думку апелянта помилковим є висновок суду про те, що вказаний Закон не поширюється на спірні правовідносини, оскільки ОСОБА_1 є споживачем банкінських послуг.
Вказує, що позивачем порушено вимоги законодавства щодо строків нарахування штрафних санкцій, зокрема п. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України та п. 3.2 кредитного договору.
Представник відповідача вважає, що розмір штрафних санкцій, нарахованих кредитором, майже вдвічі перевищує суму заборгованості за кредитом. Тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 553 ЦК України є підстави для зменшення розміру санкцій. При застосуванні зазначеної норми закону суд зменшив розмір пені, однак несуттєво. При цьому не врахував, що Банком збитки фактично не понесені.
Крім того, позивачем подано позовну заяву з пропуском строку позовної давності і поважних причин для її поновлення не наведено.
Просить змінити оскаржуване рішення і в частині стягнення пені відмовити у зв”язку з пропуском строку позовної давності.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 порушив свої зобов”язання за кредитним договором від 23 квітня 2008 року, а саме - не сплачував кредитні ресурси у передбачені договором строки.
З таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погоджується.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що 23 квітня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № Ф 1-08/47887-216 за яким відповідач отримав кредит у розмірі 9900 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,0001% річних (а.с. 4-6).
Пунктом 6.1 кредитного договору передбачено, що за прострочення кредитних ресурсів та сплати процентів, позичальник сплачує пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.
Своїх зобов”язань ОСОБА_1 належним чином не виконав.
За таких обставин, місцевий суд правильно застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 526, 530, 610-612 ЦК України.
Покликання автора апеляційної скарги на порушення ст.ст. 2, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 3 ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” є помилковим, оскільки відповідач отримав кредит як фізична особа.
Суд першої інстанції врахував обставини справи, майновий стан ОСОБА_1 та вірно зменшив розмір пені до 5000 грн..
Решта доводів апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи про що у рішенні суду наведені відповідні мотиви.
За таких обставин, мотиви апеляційної скарги і зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Підстав для скасування чи зміни судового рішення немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду від 5 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно. Вона може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
Головуючий-суддя С.С. Шимків
Судді : В.С. Василевич
С.В. Демянчук