Справа №22ц –  6882/ 2010 р.                              Головуючий у 1 інстанції: Ференчук  О.В.

Категорія:  46                                                                          Доповідач:  Краснощокова Н.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23  червня  2010 р.                                          Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: судді  Краснощокової Н.С.

суддів:  Ігнатової Л.Є., Никифоряка Л.П.

при секретарі: Шатун Л.В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1   на  рішення Єнакіївського міського   суду  Донецької області     від 8 квітня  2010р.   у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1  про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання  неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про  стягнення  аліментів на утримання  двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. Посилалась на те, що відповідач  ухиляється від надання матеріальної допомоги на утримання дітей.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про  визначення місця проживання   дітей з ним. Посилався на те, що  10.12.2009р. шлюб між ним та ОСОБА_2 був розірваний з ініціативи  позивачки по причині співмешкання її з іншим чоловіком.  Він проживає один у трьохкімнатній квартирі, працює машиністом електровоза, має заробітну плату  в розмірі 2531, 76 грн., за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Зі слів дітей та знайомих йому відомо, що позивачка проживає на зйомній квартирі,  між нею та співмешканцем часто  виникають суперечки, які вони вирішують за допомогою не нормативної лексики. З моменту розлучення  зі слів вчителів син  почав гірше навчатись як у загальноосвітній школі, так і у музичній. Музичний інструмент, на якому він  повинен постійно  займатись,  знаходиться у  його квартирі, позивачка досі не перевезла музичний інструмент за місцем проживання дітей, чим  створює перешкоди  для нормальних занять сина у музичній школі.  Оскільки  позивачка проживає у  зйомній квартирі, має  менший, ніж у нього дохід, майже не займається вихованням дітей, бо зайнята облаштуванням  особистого життя, з врахування думки сина, який бажає проживати з ним, просив суд визначити місце проживання дітей з ним.

Рішенням Єнакіївського міського   суду  Донецької області     від 8 квітня  2010р.  позов ОСОБА_2 задоволено, стягнено аліменти з ОСОБА_1 на її користь на утримання  двох  неповнолітніх дітей у розмірі  1/3 частини всіх  видів прибутку, починаючи з 11 грудня 2009р. до повноліття сина ОСОБА_3,  а, починаючи з  20 листопада 2015р.  у розмірі ј частини всіх видів заробітку на утримання дочки ОСОБА_4 до  її повноліття. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду  та ухвалити нове рішення, яким задовольнити  його позовні вимоги та визначити місце проживання дітей з ним.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи  ОСОБА_1  у задоволенні позову про визначення з ним місця проживання двох неповнолітніх дітей, суд  обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог діючого законодавства. Так, ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.  Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно із ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.  Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

У даному випадку суд встановив, що   сторони розірвали шлюб,   проживають окремо,  на час розгляду справи судом  двоє неповнолітніх дітей сторін проживають з матір’ю. Суд правильно прийшов до висновку про те, що   обоє з батьків не можуть бути визнаними такими, що  не мають права на  проживання з  ними дітей. І позивач і відповідачка працюють,  мають можливість утримувати дітей,   і той факт, що  відповідач має більший заробіток не є визначальним для   визначення місця проживання дітей з ним.

Згідно  з принципом 6 Декларації  прав дитини від 20 листопада 1959р.   малолітня дитина  не повинна  бути розлучена із своєю матір’ю,  крім тих випадків, коли маються виключні обставини.

Згідно з ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини  в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 1 ст. 9 цієї Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У даному випадку  сторони мають  двох неповнолітніх дітей,  син ОСОБА_3, якому  12 років висловив  бажання проживати з сестрою та батьком. Дочці ОСОБА_4 9 років,  згідно із .1 ст. 160 СК України її місце проживання визнається за згодою батьків, а, оскільки згоди не досягнуто,  питання вирішується судом.

З врахуванням віку   дочки,  тієї обставини, що діти   мають проживати разом,  за умов, що   жоден з батьків не може бути визнаний таким, що не має права на проживання з ним дітей, суд обґрунтовано визначив місце проживання  дітей з матір’ю.

Доводи апеляційної скарги про те, що  між  позивачкою та її співмешканцем  часто виникають суперечки,  які вони вирішують за допомогою ненормативної лексики  необґрунтовані, оскільки не підтверджені належними доказами.

Рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

 Керуючись  ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилити.

Рішення Єнакіївського міського   суду  Донецької області     від 8 квітня  2010р.  залишити без зміни.

Ухвала  апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України   протягом двох місяців з  дня набрання законної сили.

Судді: