Справа № 22ц-7146/2010 р. Головуючий в 1 інстанції Гайдар А.В.
Категорія 26 Доповідач Азевич В.Б.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Зубової Л.М.,
суддів: Бабенка П.М., Азевича В.Б.,
при секретарі Голубцові А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 8 квітня 2010 року, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 8 квітня 2010 року позов задоволено частково, на користь позивача з відділення виконавчої дирекції Фонду стягнуто на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.
На дане рішення відділення виконавчої дирекції Фонду подало апеляційну скаргу.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
На думку Фонду, суд не вірно посилався на ст. 58 Конституції України, та не врахував рішення Конституційного Суду України по справі №1-7/99 від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України.
Законом України від 23.02.2007 р. №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» абзац 4 статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей) викладено у новій редакції, п. п “е” п.1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 4 ст. 34 виключено.
Відповідно до розділу ХІ Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування моральної шкоди припиняється з 1 січня 2008 року, незалежно від часу настання страхового випадку.
Таким чином, відповідач вважає, що на момент розгляду справи у суду не було правових підстав для стягнення моральної шкоди.
На думку апелянта, позивач на довів факту завдання йому моральної шкоди, оскільки такий факт встановлюється лише на підставі висновку відповідної МСЕК. Висновок МСЕК про встановлення розміру втрати працездатності є лише підставою для виплати одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат, тому його не можна розцінювати як підтвердження факту спричинення моральної шкоди.
Фонд вважає, що відшкодовувати моральну шкоду повинно підприємство на підставі ст. 237-1 КЗпП України.
Представник відділення виконавчої дирекції Фонду Некіпілов М.А. підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Фонду, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення - зміні з наступних підстав.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Судом першої інстанції по справі встановлено, що під час роботи на підприємствах вугільної промисловості позивач отримав професійне захворювання – хронічний обструктивний бронхіт, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від 10 вересня 2004 року.
Висновком МСЕК від 21 вересня 2004 року позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 50% за сукупністю, а саме: 40% вперше, у зв’язку з хронічним обструктивним бронхітом, та 10 % працездатності повторно у зв’язку з травмою 1987 року, безстроково.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999р. (надалі Закон № 1105-XIV )
Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 24.01.2004 року №1-9 рп/2004 9 (про страхові виплати), суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок професійного захворювання заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, що зазнав позивач у зв’язку з ушкодженням здоров’я.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотно дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до рішення Конституційного Суду України по справі №1-7/99 від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України, за загальним принципом права закони та інші нормативні акти не мають зворотної дій у часі, а дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 ЦК України передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Оскільки, на момент виникнення правовідносин, а саме встановлення позивачу вперше на підставі висновку МСЕК від 21 вересня 2004 року 40% стійкої втрати працездатності у зв’язку з професійним захворюванням, діяли норми п. п. «е» п.1 ч. 1 ст. 21 та ч. 3 ст. 28 Закону № 1105-XIV, тому обов’язок по відшкодуванню потерпілому грошової компенсації моральної шкоди повинен нести Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди і законодавчих актів, що передбачають відшкодування Фондом такої шкоди застрахованим особам, оскільки страховий випадок стався до набрання законної сили нормативними актами, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі (щодо зупинення виплати та виключення норм закону про відшкодування моральної шкоди). Тобто до події, якою є настання страхового випадку (встановлення висновком МСЕК стійкої втрати працездатності), слід застосовувати закон під час якого вона настала або мала місце.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності, в зв’язку з чим суд обґрунтовано, виходив з положень ст. ст. 21, 28, 34 Закону № 1105-XIV та дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Проте визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховував, що позивач втратив 50% професійної працездатності безстроково, та визначив розмір моральної шкоди в сумі 15 000 грн.
Судова колегія не може погодитися з розміром грошового відшкодування, визначеної судом першої інстанції, оскільки суд помилково врахував втрату працездатності у сукупності, та не звернув уваги на те, що 10% витрати працездатності позивачу встановлено повторно по травмі 1987 року, тобто в той час, коли не діяли норми Закону № 1105-XIV.
Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що з відділення виконавчої дирекції Фону на відшкодування моральної шкоди слід стягнути 12 000 грн.
В решті рішення суду першої інстанції відповідає нормам процесуального і матеріального права. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення - зміні в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.3, 314 ч.2, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області задовольнити частково.
Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 8 квітня 2010 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, 12 000 (дванадцять тисяч) грн.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: