Справа № 22ц-7087/2010 р. Головуючий у 1 інстанції Циктіч В.М.
Категорія 46 Доповідач Азевич В.Б.
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Зубової Л.М.,
суддів: Бабенка П.М., Азевича В.Б.,
при секретарі Голубцові А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ясинуватського міськ районного суду Донецької області від 22 квітня 2010 року , -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2009 року позивачка звернулася з позовом до суду про розподіл сумісного майна подружжя - предметів домашнього побуту та обстановки, а також квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Просила поділити порівну речі, та виділити їй 2/3 частки квартири з урахуванням інтересів дітей.
Відповідач позов визнав частково, а саме: заперечував проти поділу квартири, оскільки придбав її за кошти, які отримав у борг від свого брата.
Рішенням Ясинуватського міськ районного суду Донецької області від 22 квітня 2010 року частково задоволені позовні вимоги. Суд поділив в натурі предмети домашнього побуту та обстановки за згодою сторін, та виділив позивачці ОСОБА_1 2/3 частки квартири, а відповідачу ОСОБА_2 - 1/3 частку квартири.
Не погодившись з рішенням суду в частині поділу квартири відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в цій частині змінити, та виключити з нього як об’єкт спільної власності подружжя спірну квартиру. Посилається не те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а вирішуючи спір, суд не вірно застосував норми матеріального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи питання про поділ квартири суд не врахував тієї обставини, що він купив її за особисті кошти, які отримав у борг від свого брата ОСОБА_3 Його дружині про даний факт не було відомо, та вона не приймала участі при оформлені договору купівлі-продажу спірної квартири. Оскільки відповідно ч. 3 ст. 65 СК України позивачка не надавала згоди на укладення даної угоди, тому спірна квартира не може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Вважає, що він надав суду докази його заперечень, а позивачка пропустила строк позовної давності в частині поділу квартири.
На його думку, суд прийняв суперечливе рішення стосовно поділу сумісного майна, а саме, речі поділив порівну, а приймаючи рішення щодо поділу квартири відступив від рівності часток, виділивши позивачці 2/3 частки, а йому – 1/3. Позивачка не довела суду обставин, які би давали суду підстави відступити від засади рівності часток.
Він матеріально забезпечує дочок та сплачує на їх утримання достатньо аліментів, оскільки має високий стабільний заробіток.
Відповідач та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги.
Позивачка просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Апеляційний суд вважає, що місцевий суд повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, встановлені факти, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом першої інстанції встановлено, що перебуваючи у шлюбі в 2001 році сторони придбали спірну квартиру за гроші, які відповідач отримав у борг. Вказана квартира була придбана для задоволення потреби сім’ї у житлі, де вони постійно проживали та використовували за призначенням.
Задовольняючи позов в частині поділу квартири, суд виходив з того, що сторони мають двох неповнолітніх дітей на утримання яких відповідач сплачує аліменти у розмірі 1/3 частини заробітної плати, який не може забезпечити повноцінного всебічного розвитку, що дає підстави відступити від засади рівності часток подружжя у спірному майні. Тому суд прийняв до уваги доводи позивачки та виділив їй 2/3 частки квартири.
Даний висновок суду першої інстанції ґрунтується на положеннях норм сімейного законодавства.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної власності подружжя.
Суд поділив предмети обстановки та побуту за згодою сторін, чого вони не оспорюють, а рішення в цій частині не оскаржується.
Згідно ст. 70 СУ України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11, при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.
Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 серпня 1994 року по 09.06.2009 року, від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи відповідача стосовно того, що квартира придбана за його особисті кошти – гроші, які він узяв у борг у свого брата, оскільки вони не ґрунтуються на обставинах справи. Як пояснили сторони, житло було придбане для потреб сім’ї, між ними не було укладено ніякої домовленості щодо спірної квартири. На момент її придбання сторони проживали однією сім’єю та вели спільне господарство. Відповідач не заявляв позову про визнання квартири його особистою власністю.
Не можна прийняти до уваги аргумент скарги щодо відсутності згоди позивачки на придбання квартири, оскільки згідно ч. 2 ст. 23 КоБС України, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу, при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, відповідач не надав переконливих доказів того, що спірна квартира придбана за його особисті кошти.
Рішення суду щодо відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні ґрунтуються на законі і обставинах справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Апеляційний суд вважає, що при встановлені зазначених фактів і постановлені рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, тому підставу для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ясинуватського міськ районного суду Донецької області від 22 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: