СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
15 червня 2006 року | Справа № 2-25/5250-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Голика В.С.,
суддів Волкова К.В.,
Дугаренко О.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з’явився,
відповідача: не з’явився,
розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 14.03.2006 у справі № 2-25/5250-2006А
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Полівтор" (вул. Тавричеська, 2а, м. Красноперекопськ, 96000)
до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Північна, 1, м. Красноперекопськ, 96001)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
За результатами комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства (акт перевірки від 30.12.2004) та у процедурі адміністративного оскарження результатів перевірки, Красноперекопською об’єднаною державною податковою інспекцією прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000022301/1 від 25.02.2005 про застосування до Відкритого акціонерного товариства „Полівтор” штрафних санкцій у сумі 12540,00 грн. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2006 у справі 2-25/5250-2006А (суддя М.В. Маргарітов) позов задоволено, вищеназване рішення податкового органу визнане недійсним.
Місцевим судом на адресу податкового органу також винесена окрема ухвала про неправильне застосування вимог підпункту 8.6.1 статті 8 Закону України № 2181 від 21.12.2000 „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
При прийнятті постанови, суд першої інстанції визнав безпідставними доводи податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 8.6.1 статті 8 Закону України № 2181 від 21.12.2000 „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” під час продажу активів, оскільки, на думку суду, відповідно до вищеназваної норми матеріального права, платнику податків дозволено розпоряджатися належними йому активами без дозволу державної податкової інспекції, якщо він продає їх за кошти за цінами, не нижчими за звичайні.
Господарським судом Автономної Республіки Крим також встановлено, що кошти від реалізації лінії по виготовленню труб ЛТМ-45 та її демонтажу були зараховані до бюджетів на погашення податкового боргу позивача за платіжними дорученнями №№ 241, 242 від 22.12.2003, № 250 від 26.12.2003.
Красноперекопська об’єднанна державна податкова інспекція оскаржує постанову суду першої інстанції у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням судом норм матеріального права.
Так, на думку відповідача, в порушення вимог підпункту 8.6.1 статті 8 Закону України № 2181 від 21.12.2000 „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, позивач 17.12.2003 здійснив продаж лінії ЛТМ-45 без письмового узгодження із податковим органом.
Висновки місцевого господарського суду про те, що кошти від продажу майна перераховані до бюджету, відповідач вважає помилковими, оскільки за платіжними дорученнями №№ 241, 242 від 22.12.2003 кошти на суму 5000,00 грн. перераховані за угодою від 18.12.2003, а за платіжним дорученням № 250 від 26.12.2003 кошти у сумі 10000,00 грн. перераховані згідно дозволу № 632040 від 25.12.2003.
Красноперекопська об’єднанна державна податкова інспекція просить також скасувати окрему ухвалу суду від 14.03.2006.
Сторони не скористались своїим правом участі у судовому засіданні 15.06.2006.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають зі здійснення суб’єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб’єкти владних повноважень.
Податкові органи є контролюючими органами виконавчої влади і не здійснюють управлінських функцій, що передбачено Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами та доповненнями).
Згідно з пунктом 1.12 статті 1 цього Закону контролюючий орган –державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків та зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.
При виконанні управлінських функцій не вирішується питання про притягнення до відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових санкцій. Таке право надано тільки контролюючим органам.
Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до статей 2, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України за захистом прав та законних інтересів до адміністративних судів можуть звертатись будь-які фізичні та юридичні особи незалежно від виду діяльності, а Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок судового захисту прав суб’єктів господарювання (тобто юридичних та фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність).
Частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, передбачених у законодавстві; тобто передбачено інший порядок судового вирішення.
Таким чином, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, та зважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства України посилається на управлінські функції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а не функції цих же органів, які виконують функції контролю щодо суб’єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, справи між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, що стосуються господарської діяльності підлягають розгляду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Судова колегія, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу визнає такою, що підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову у позові, у зв’язку з невідповідністю висновків, викладених у постанові місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, виходячи із наступного:
Так, при прийнятті постанови, суд першої інстанції встановив, що кошти від реалізації лінії по виготовленню труб ЛТМ-45 та її демонтажу були зараховані позивачем до бюджету на погашення податкового боргу, що на думку місцевого господарського суду, підтверджується платіжними дорученнями №№ 241, 242 від 22.12.2003 та № 250 від 26.12.2003. Проте дані висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи із наступного:
Як вбачається із матеріалів справи, позивач за накладною № 5 від 18.12.2003 року продав суб’єкту підприємництва Кривенко І.В. лінію по виробництву труб ЛТМ-45, вартістю 12540,00 грн., грошові кошти від реалізації якої надійшли на користь позивача 17.12.2003. Доводи про те, що кошти від реалізації вищеназваної продукції перераховані до бюджету платіжними дорученнями №№ 241, 242 від 22.12.2003 та № 250 від 26.12.2003 не підтверджуються вищеназваними платіжними дорученнями, оскільки в призначенні платежу відсутнє посилання саме на продаж лінії по виготовленню труб ЛТМ-45. Окрім того, даний факт, на думку судової колегії не має значення для розгляду справи.
Суттєве значення для розгляду справи є дотримання позивачем вимог підпункту 8.6.1 статті 8 Закону України № 2181 від 21.12.2000 „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Так, на думку місцевого господарського суду, згідно вищеназваної норми матеріального права, платнику податків, активи якого знаходяться у податковій заставі, дозволено розпоряджатися належними йому активами без дозволу податкового органу, якщо він продає їх за кошти за цінами, не нижчі за звичайні.
Проте, дані висновки місцевого господарського суду є помилковими. Так, відповідно до підпункту 8.6.1 статті 8 Закону України № 2181 від 21.12.2000 „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом.
Пунктом „а” вищеназваної норми матеріального права передбачено, що письмовому узгодженню із податковим органом підлягають операції купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
При цьому судова колегія вважає за необхідним зазначити, що об’єкт продажу, а саме лінія по виготовленню труб ЛТМ-45 не є готовою продукцією, товаром або товарним запасом позивача.
Таким чином, господарська операція по відчуженню вищеназваних активів підлягала узгодженню із податковим органом.
Відповідальність платника податків за самостійне відчуження активів передбачена підпунктом 17.1.8 статті 17 Закону України № 2181 від 21.12.2000 у вигляді сплати штрафу у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.
При таких обставинах постанова господарського суду Автономної Республіки Крим та окрема ухвала суду від 14.03.2006 у справі № 2-25/5250-2006А підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у позові.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3, 4 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим задовольнити.
2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2006 та окрему ухвалу від 14.03.2006 у справі № 2-25/5250-2006А –скасувати.
3. У позові Відкритому акціонерному товариству "Полівтор" про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення №0000022301/1 від 25.02.2005 –відмовити.
Головуючий суддя В.С. Голик
Судді К.В. Волков
О.В. Дугаренко