Справа № 22-542-07 Категорія -Ц-11

Голов, в 1 нет.- Бондаренко Н.В. Доповідач - Василевич B.C.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 липня 2007 року                                                                                           м. Рівне

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді - Василевича B.C.

Суддів: Гордійчук C.O., Мельника Ю.М.

при секретарі Сеньків Т.Б.

з участю позивача ОСОБА_4 та його представника

адвоката ОСОБА_5.,

відповідачівОСОБА_2.,ОСОБА_3.,

ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_6.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районного суду від 15 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору найму та виселення і до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про виселення, -

Встановила:

Рішенням Здолбунівського районного суду від 15 березня 2007 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3.,ОСОБА_2 про розірвання договору найму житла і виселення.

Розірвано договір найму житлового приміщення, укладеного 22 серпня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Виселено відповідачів із квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення.

Не погодившись з рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги. Відповідачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує на незаконність рішення    через невідповідність висновків суду    матеріалам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм

2

процесуального права. Вона дотепер перебуває з позивачем в зареєстрованому шлюбі, є членом його сім'ї , наймачем житла не являється, тому застосування судом норм матеріального права про виселення її як наймача є необгрунтованим.

Ніякого попередження про необхідність звільнення спірного житла вона від позивача не отримувала, правил співжиття не порушувала.

По наведених підставах просить про скасування рішення з ухваленням нового про відмову в позові.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказує на порушення судом норм процесуального права. Справа була розглянута за її відсутності, в судове засідання не змогла з'явитись по причині хвороби.

Суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 168 ЖК України та ст. 825 ЦК України. Перешкод позивачеві в користуванні квартирою вона не чинить і правил співжиття ніколи не порушувала. Попередження про звільнення спірної квартири теж не отримувала.

Просить про скасування рішення з ухваленням нового про відмову в позові.

Аналогічні доводи містить і апеляційна скарга ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та як це встановлено судом першої інстанції, позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що стверджено договором купівлі-продажу від 29 січня 2002 року.

В серпні 2003 року він уклав з ОСОБА_2, дочкою відповідачки ОСОБА_1 договір найму кімнати площею 12 кв.м. по 22 серпня 2008 року ( а.с.-3б). По вказаній адресі вона зареєстрована 27 жовтня 2004 року постійно (а.с.12-13).

6 серпня 2004 року позивач уклав шлюб із ОСОБА_1, яка як ї її донька зареєстрована на житловій площі позивача 27 жовтня 2004 року.

8 лютого 2007 року рішенням Здолбунівського районного суду шлюб між ними розірвано.

Відповідно до ч. 4 ст.156 ЖК України припинення сімейних із влас будинку не позбавляє бувших членів сім'ї їх права користування жилим приміщенням. При відсутності згоди між власником будинку і бувшим членом його сім'ї про безоплатне користуванням житловим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 цього Кодексу.

3

Отже, за змістом вказаної норми Житлового кодексу України відповідачка як дружина позивача, з яким шлюб розірвано, не втратила права на користування житлом і вимога про її виселення з підстав наведених позивачем не являється обгрунтованою.

Не підлягають задоволенню також і вимоги позивача про розірвання договору найму житла з ОСОБА_2.

Відповідно до ч.2 ст. 168 ЖК України дострокове розірвання договору найму жилого приміщення по ініціативі наймодавця можливе лише зі згоди наймача. Такої згоди з боку ОСОБА_2 не було.

ч.3 ст. 825 ЦК України, на яку суд послався в рішенні, хоча і передбачає право наймодавця на розірвання договору найму у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї, але в даному випадку слід прийняти до уваги те, що склад сім'ї позивача не змінився. Вселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2. у його квартиру відбулось з його згоди у встановленому законом порядку, з ними він проживав, тому за таких обставин немає підстав вважати, що змінились обставини, за яких позивач вправі ставити питання про їхнє виселення. Йдеться лише про те, що змінилось ставлення позивача до відповідачів з причин розірвання шлюбу із дружиною-відповідачкою у справі. А сама по собі ця обставина не може бути підставою для розірвання договору найму житла, дія якого закінчується 22 серпня 2008 року.

Доказів про чинення відповідачами позивачеві перешкод в користуванні житлом чи порушення ними правил співжиття останнім не подано і вимог про це саме з цих підстав він не заявляв.

Що ж до відповідачаОСОБА_3., то колегія суддів теж не може визнати рішення у цій частині обгрунтованим, оскільки позивач не привів достатніх правових обгрунтувань для його виселення, а суд першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що ОСОБА_3 поселився у спірну квартиру без згоди власника.

А між тим, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 із наступними змінами та доповненнями "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснено, що відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жили приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Як видно з пояснень відповідачки ОСОБА_1 після одруження її доньки з ОСОБА_3., останній став проживати разом нею та донькою у квартирі. Позивач не привів неспростовних доказів про вселення ОСОБА_3. у спірну квартиру без його згоди і не

4

зазначає правового статусу цього відповідача як жильця  та правових підстав, з яких той підлягає виселенню.

За наведених обставин, коли рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.

На підставі наведеного керуючись п.2 ч.1 ст.307, ч.1 ст.309,ст.ст.313-314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів,-

Вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 15 березня 2007 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним чинності.