РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року серпня місяця „06" дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Курської А.Г.
Суддів: Горбань В.В.
Берзіньш B.C.
При секретарі: Іванові O.K.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного санаторію „Південнобережний", виконкому Алупкінської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним, скасування рішення виконкому Алупкінської міської ради та визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, за апеляційною скаргою представника Головного санаторію „Південнобережний" Щебетіної Н.М. на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
31.01.2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 в
своїх інтересах і в інтересах неповнолітньої дочкиОСОБА_5 звернулися
до суду з позовом до Головного санаторію „Південнобережний", виконкому Алупкінської
міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання
ордеру недійсним, скасування рішення виконкому Алупкінської міської ради, визнання за
ними права користування жилим приміщенням. Вимоги мотивовані тим, що рішенням
Ялтинського міськвиконкому від 28.11.1986 року за № 471 було дозволено на період
будівництва об'єктів у м. Алупка використати багатоквартирний будинок санаторію
„Піденнобережний" під гуртожиток будівельників. З санаторієм „Південнобережний" і трестом
ПСМО „Ленгидроенергоспецтсрой" було укладено договір оренди від 31.03.1992 року, строк
оренди був встановлений до 01.01.1993 року, після закінчення строку договір пролонгованим не
був. Квартира АДРЕСА_1 була по ордеру надана позивачеві
на склад сім'ї з трьох осіб - його, дружину і дочку. Після закінчення строку договору оренди
між санаторієм і трестом, санаторій „Південнобережний" звернувся до суду з позовом про
виселення позивачів з гуртожитку. Рішенням Ялтинського міського суду від 23.11.1995 року
позивачів було виселено з спірної квартири без надання іншого жилого приміщення. Вважають,
що оскільки вони проживають в квартирі з 1988 року, постійно оплачують квартплату і
комунальні послуги, вони придбали право на проживання в квартирі. Рішенням Алупкінської
міської ради № 148 від 21.07.2004 року затверджено постанову сумісного засідання профкому і
адміністрації санаторію „Південнобережний" № 114 від 23.02.2004 року про надання квартири,
в якій проживають позивачі, ОСОБА_3 на склад сім'ї з двох осіб. Позивачі просили
скасувати зазначене рішення Алупкінської міської ради, визнати ордер, виданий на ім'я
ОСОБА_3, недійсним і визнати за ними право на проживання в квартирі АДРЕСА_1. В процесі розгляду справи позивачі доповнили позовні вимоги і .
просили визнати свідоцтво про право власності, видане 20.08.2004 року адміністрацією
санаторію „Південнобережний" на ім'я ОСОБА_3 і ОСОБА_4, недійсним, оскільки вважають, що при його видачі було порушено п. 2 ст. 8
Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", а саме свідоцтво про право
власності на квартиру було видано особам, які в квартирі не проживають і не проживали.
Справа № 22-ц-3797/2007 р Головуючий в 1 інстанції Слєзко Т.В.
Доповідач Горбань В.В.
Ухвалою Ялтинського міського суду від 05.03.2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 залишені без розгляду.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2007 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного санаторію „Південнобережний", виконавчого комітету Алупкінської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання ордера недійсним, скасування рішення виконавчого комітету Алупкінської міської ради та визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним задоволено. Скасовано рішення Алупкінського міськвиконкому № 148 від 21 липня 2004 року про затвердження постанови сумісного засідання профкому і адміністрації санаторію „Південнобережний" про надання ОСОБА_3 на сім'ю з двох чоловік квартири АДРЕСА_1. Визнано недійсним ордер від 27 липня 2004 року на ім'я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 20 серпня 2004 року за № 21163-1, який видано Головним санаторієм „Південнобережний" на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Стягнуто зі ОСОБА_3, ОСОБА_4, Гловного санаторію „Південнобережний", виконавчого комітету Алупкінської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 98 грн. 18 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи Ялтинським міським судом у розмірі З грн. 75 коп., всього 101 грн. 93 коп. з кожного. Стягнуто зі ОСОБА_3, ОСОБА_4, Головного санаторію „Південнобережний", виконавчого комітету Алупкінської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 98 грн. 18 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи Ялтинським міським судом у розмірі 3 грн. 75 коп., а всього 101 грн. 93 коп. з кожного.
В апеляційній скарзі представник Головного санаторію «Південнобережний» за довіреністю - Щебетіна Н.М. просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з'ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивачів, їх представника, представника відповідачів, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що на час прийняття рішення виконавчим комітетом Алупкінської міської ради від 21.07.2004 року про затвердження постанови № 114 від 23.02.2004 року про надання ОСОБА_3 на сім'ю з двох осіб квартири АДРЕСА_1 та видачі 27.07.2004 року ордера на зазначену квартиру, спірне жиле приміщення не було вільним, в ньому проживала сім'я ОСОБА_1, що являється підставою для визнання ордеру недійсним.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені по неповно з'ясованним обставинам, які мають суттєве значення для справи та не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що власником житлового будинку АДРЕСА_1, є Головний санаторій «Південнобережний». В 1988 роціОСОБА_1, який знаходився у трудових відносинах з Мобільним СМУ, була надана тимчасово для проживання з сім'єю спірна квартира, розташована в будинку № 7 за зазначеною адресою, який на той час мав статус гуртожитку. Рішенням Ялтинського міського суду від 23 листопада 1995 року, яке ухвалою судової колегії у цивільних справах Верховного суду Автономної Республіки Крим від 29.01.1996 року залишено
без змін, ОСОБА_1 були виселені із займаної ними квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (а.е. 21, 102-103). Але до теперішнього часу рішення суду в повному обсязі не виконано, оскільки позивачі ОСОБА_1 чинять перешкоди державним виконавцям для примусового виконання судового рішення. При цьому значаться зареєстрованими за іншою АДРЕСА_2. Крім того, згідно з рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 410 (2)ОСОБА_1 на сім'ю з трьох осіб була надана квартира АДРЕСА_3, яка придбана за рахунок цільових коштів Республіканського комітету у справах національностей і депортованих громадян, із зняттям їх з квартирного обліку (а.с. 59). Зазначену квартиру ОСОБА_1 в подальшому 05.02.2003 року продав за договором купівлі-продажу за згодою всіх членів сім'ї.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки даним обставинам і фактично судом з'ясовувалося лише одне питання, чи проживали позивачі на момент видачі ордера на спірне жиле приміщення відповідачці ОСОБА_3 у спірній квартирі, тобто чи було спірне жиле приміщення вільним.
Але при цьому поза увагою суду першої інстанції залишилося питання щодо правомірності заняття позивачами спірної квартири.
Посилання суду першої інстанції на порушення відповідачем правил ст. 58 ЖК України як на безумовну підставу для визнання ордера на спірне жиле приміщення недійсним є помилковим, оскільки грунтується на неправильному тлумаченні вимог закону, що застосовується при вирішенні такиї спорів.
Згідно з ч. 2 ст. 58 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Аналізуючи зазначені норми закону, суду першої інстанції необхідно було прийняти до уваги те, що законодавець при визнанні ордера недійсним з мотивів, що він виданий на зайняте приміщення передбачив, що воно може мати місце у тому разі, коли жиле приміщення було зайнято правомірно.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що спірне жиле приміщення зайнято позивачами, після їх виселення з останнього згідно з рішенням Ялтинського міського суду від 23.11.1995 року, неправомірно. Сам по собі факт незаконного утримання і проживання позивачів у спірному жилому приміщенні не породжує для них будь-яких правових наслідків для виникнення у них права на зазначене приміщення.
Таким чином, оскільки позивачі проживають у спірній квартирі неправомірно і у них не виникло право на зазначене жиле приміщення, підстав для визнання ордеру недійсним з мотивів, що він виданий на зайняте приміщення у суду першої інстанції не було.
Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначений позивачами предмет та підстави позову, з яких вбачається, що предметом спору є правомірність видачі відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ордера на спірне жиле приміщення і свідоцтва про право власності на спірну квартиру.
Разом з тим згідно зі ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішення у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Зі змісту рішення Ялтинського міського суду від 23.11.1995 року слідує, що у позивачів не виникло право на спірне жиле приміщення.
Дані обставини знову при розгляді даної справи не підлягають доказуванню.
Саме по собі продовження неправомірного проживання позивачів у спірній квартирі після ухвалення рішення суду про їх виселення не свідчить про виникнення у них права на користування спірним жилим приміщенням.
З матеріалів справи вбачається, що з початку позивачі звернулися до суду з позовом про визнання за ними права користування спірним жилим приміщенням, але в процесі розгляду справи вони просили залишити їх позов про визнання за ними права користування спірним жилим приміщенням без розгляду на підставі ст. 210 ЦПК України. Ухвалою Ялтинського міського суду від 05.03.2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 залишені без розгляду.
За таких обставин встановивши, що позивачі не мають права на користування спірним жилим приміщення, колегія суддів вважає, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не належать до тих суб'єктів, які відповідно до вимог статті З ЦПК України, мають право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Оскільки таке право у них не виникло, тому не може вважатися і порушеним у зв'язку з виданням відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ордера на зазначене в ордері жиле приміщення та свідоцтва про право власності на останнє.
Оскільки при вирішенні справи фактичні обставини встановлені повно, проте неправильно застосовано процесуальний і матеріальний закон, колегія суддів вважає за необхідне в межах своїх повноважень на підставі п. 3 ч. 1, ч. З ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника Головного санаторію «Південнобережний» за довіреністю - Щебетіної Н.М. задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2007 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного санаторію «Південнобережний» виконавчого комітету Алупкінської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним, скасування рішення виконавчого комітету Алупкінської міської ради та визнання свідоцтва про право власності на квартиру - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.