Справа №2-373/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     25 червня 2010 року  Кам»янський районний суд, Черкаської області, в складі головуючого судді: Коваленка В.І. при секретарі -   Кравченко Т.В.,

  розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Кам»янці цивільну справу за позовом  

 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,

 встановив:

     ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом  про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину вона була власником АДРЕСА_1 Оскільки вона є жінкою похилого віку, одинока, а тому щоб їй була хоч якась допомога зі сторони інших осіб, то вона стала проживати ОСОБА_3 у віці 68 років. Прожила вона з ОСОБА_3 до 2008 року. Проте, що вона  має намір розлучитися та розірвати шлюб з ОСОБА_3 вона поділилась з ОСОБА_4. остання стала її запевняти  в тому, що після розлучення її чоловік відбере у неї половину її будинку і налякала її цим. Щоб ОСОБА_3 не забрав у неї половину будинку, вона запропонувала їй фіктивно переоформити свій будинок по договору дарування на її сина ОСОБА_2. При цьому завірила, що по першому її проханню вона з своїм сином також по договору дарування так само переоформить на неї будинок.

     Після цього вона 8 липня 2008 року уклала договір дарування з відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Кам»янського районного нотаріального округу ОСОБА_5.

     Вважає, що вказаний      вище договір дарування вона уклала під впливом обману. Оскільки у неї не було бажання дарувати будинок, вона не має іншого житла, відповідач ввів її в оману, позбавивши права власності на вказаний будинок.

     Позивачка свої позовні вимоги підтримала повністю.

     Відповідач з позовними вимогами  не згідний.

     Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

     Судом  встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

   Матеріалами справи встановлено, що  відповідно до свідоцтва про право на спадщину позивачка була власником АДРЕСА_1 Оскільки вона є жінкою похилого віку, одинока, а тому щоб їй була хоч якась допомога зі сторони інших осіб, то вона стала проживати ОСОБА_3 у віці 68 років. Прожила вона з ОСОБА_3 до 2008 року. Проте, що вона  має намір розлучитися та розірвати шлюб з ОСОБА_3 вона поділилась з ОСОБА_4. остання стала її запевняти  в тому, що після розлучення її чоловік відбере у неї половину її будинку і налякала її цим. Щоб ОСОБА_3 не забрав у неї половину будинку, вона запропонувала їй фіктивно переофомити свій будинок по договору дарування на її сина ОСОБА_2. При цьому завірила, що по першому її проханню вона з своїм сином також по договору дарування так само переоформить на неї будинок.

     Після цього вона 8 липня 2008 року уклала договір дарування з відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Кам»янського районного нотаріального округу ОСОБА_5.

  Про те, що сторони підтримували нормальні стосунки підтвердили свідки, які були допитані в судовому засіданні.

      Суд вважає, що  оскільки договір дарування, що оспорюється позивачкою, був  укладений з порушенням чинного законодавства та  без дійсного волевиявлення на це, тому такий договір повинен бути визнаний недійсним.

    Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарувння одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

    Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

      Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторні, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість викоритсання за цільовим призначенням.

    Згідно з ч. 3 ст.  203 ЦК України  волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

     Суд вважає, що у позивачки  не було бажання дарувати будинок, вона не має іншого житла, відповідач ввів її в оману, користуючись тим, що вона  є жінкою похилого віку, позбавивши права власності на вказаний будинок.

  Позивачка просила поновити строк позовної давності, однак суд вважає, що зазначене питання не підлягає вирішенню, оскільки вона строк позовної давності не пропустила. Відповідно до вимог ст.  728 ЦК України позовна давність застосовується до вимог про розірвання договору дарування, а в даному випадку мова йде про визнання договору дарування недійсним. В даному випадку є  загальна позовна давність.        

   Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України,  ст. 16, 203, 229, 230,  717 ЦК України, суд,

вирішив:

     Позовні вимоги задовольнити.

     Визнати недійсним договір дарування будинку за АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 8 липня 2008 року.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. судові витрати в сумі 17 грн.  і 37 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

     Рішення може бути оскаржене в  апеляційному    порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної  скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

         Суддя: