Справа № 2-974/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2010 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
в складі : головуючого – судді Грубіян Л.І.,
при секретарі – Ткачовій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Тріумф” про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та стягнення моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
Позивачка ОСОБА_1 з 2001 року працювала в ПП «Тріумф» на посадах спочатку адміністратора, потім директора, з січня 2009 року знову адміністратором. Наказом № 8 від 23 березня 2009 року була звільнена за ст.40 п.1 КЗпП України за скороченням штату працівників.
ОСОБА_1, звернулася з позовом до суду та просить визнати звільнення незаконним поновити її на посаді адміністратора готелю ПП «Тріумф», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду.
Підтримуючи позов пояснила, що з 02.01.2002 року на підставі наказу №1 працювала директором ПП «Тріумф» В січні 2009 року, їй було запропоновано звільнити посаду директора для іншого працівника, про що вона не заперечувала та була переведена на посаду адміністратора готелю. 23 січня 2009 року їй запропонували звільнитися за власним бажанням, вона відмовилась, в цей же день її попередили про скорочення чисельності штату працівників, при цьому запропонували іншу вакантну посаду, від якої вона відмовилася. Не бажаючи звільнятися, вона вирішила використати невикористані відпустки про що написала заяву та відпочивала 24 календарних днів. Після виходу з відпустки обстановка не змінилася, та їй було запропонована відпустка ще на 24 календарних дня з 17 лютого 2009 року, яка була не використана за період роботи на підприємстві.
12 березня 2009 року вона в третє подала заяву на відпустку на роботу не виходила оскільки думала, що її задовольнили, але наказу про відпустку не бачила. 23 березня 2009 року була звільнена, своє звільнення вважає незаконним, та безпідставним, так як звільнена під час відпустки, являється більше кваліфікованим працівником має переважне право залишення на роботі, неодноразово заохочувалася та нагороджувалася.
В судовому засіданні представник відповідача за довіреністю Арнаут А.Г., позовні вимоги не визнав, вважає позов не обгрунтованним, та таким, що не підлягає задоволенню, пояснивши, що при звільнені ОСОБА_1 підприємством були дотримані всі норми закону: попереджена за 2 місяці до звільнення, надані списки про вивільнення до Центру зайнятості, вакантні посади не пропонувались так як таких не було, в день звільнення проведено повний розрахунок з позивачкою.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, було прийнято на підприємство згідно наказу від 03.12.2001 року № 1 на посаду адміністратора. За наказом від 02.01.2002 р., № 1 її призначено на посаду директора.
09 січня 2009 року, засновником – власником підприємства ОСОБА_3, на підставі заяви ОСОБА_1 про переведення видано наказ № 1 про переведення її на посаду адміністратора з 10 січня 2009 року, з наказом вона ознайомлена. До наказу додано заяву ОСОБА_1, з проханням перевести її на посаду адміністратора. Наказ до трудової книжки не внесено, але внесення записів в трудові книжки працівників підприємства мала робити позивачка.
Згідно інструкції п 2.4 про порядок ведення трудових книжок працівників, яку затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики від 29.07.1993 року № 58 “Про затвердження «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників”, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу посаду постійну роботу, або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - в день звільнення, і повинні точно відповідати тексту наказу.
ОСОБА_4, на посаду директора підприємства призначено наказом № 2 через 10 днів після переведення ОСОБА_1, тобто з 19 січня 2009 року.
В зв‘язку із спадом економіки в цілому, власником підприємства надана відповідна вказівка директору про проведення скорочення штату з 23 січня 2009 року, та попереджено наказом № 5 від 23.01.2009 р., про скорочення однієї ставки адміністратора, про що ОСОБА_1 була ознайомлена під розпис в той же день, що відповідає вимогам ч.1 ст. 49-2 КЗпП України про персональне попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв‘язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. За відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Ці вимоги законодавства на підприємстві виконано. Звіт про фактичне звільнення ОСОБА_1 подано до центру зайнятості 25.03.09 р., в установлений законом термін.
23 березня 2009 року ОСОБА_1, була звільнена з роботи у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі наказу № 8 від 23.03.2009 року.
Згідно штатного розпису підприємства, веденого в дію з 20.01.2009 р., кількість працівників підприємства – 3 особи: директор, бухгалтер, адміністратор.
Штатним розписом від 01.04.2009 року, встановлено кількість працівників: дві особи: директор, бухгалтер.
Кількість працюючих збільшилась тільки наприкінці року: Наказом від 27.01.2009 року № 10 прийнято на роботу покоївка з 28 жовтня 2009 року. Наказом від 02.11.2009 р., № 11 прийнято на роботу прибиральницю, охоронника на 0,5 ставки. Таким чином, на момент видання наказу про скорочення штату – 23 січня 2009 року, вільних посад, іншої роботи, які б можливо було запропонувати ОСОБА_1, для працевлаштування на тому самому підприємстві – не було.
Не бажаючи бути звільненою позивачка вирішила використати відпустки так з 24 січня 2009 року наказом № 6 ОСОБА_1, надано чергову відпустку строком на 24 календарних дні по 16.02.2009 року. на підставі особистої письмової заяви з наказом вона ознайомлена під розпис.
17 лютого 2009 року, наказом № 7 на підставі особистої письмової заяви їй надано другу відпустку строком на 24 календарних дні по 12 березня 2009 року.
Третя відпустка їй надана не була, тому відсутні наказ про надання цієї відпустки, а на заяві написано заперечення щодо надання відпустки. За період з 13 березня до 22 березня за 8 робочих днів та за один місяць згідно ст. 44 КЗпП України ОСОБА_1, отримала вихідну допомогу у розмірі 872,29 грн., з чого виходить що вона не була у відпустці в період з 12 березня 2009 року і таким чином її звільнення не сталося в період відпустки.
Графік відпусток на 2009 рік на підприємстві відсутній, повинен був складатися не пізніше 5 січня поточного року, до 9 січня директором була сама ОСОБА_1
Згідно частини 1Х ст.10 Закону України “Про відпустки” черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власниками або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до
відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
З врахуванням викладеного суд не вбачає в діях адміністрації ПП «Тріумф» порушень законодавства при звільнені ОСОБА_1
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 57, 60,212-215 ЦПК України, ст. ст. 40 п.1, 235 КЗпП України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Тріумф” про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та стягнення моральної шкоди – відмовити.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя