СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

15 червня 2006 року

Справа № 2-28/3427-2006А

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Голика В.С.,

суддів                                                                      Волкова К.В.,

                                                                                          Дугаренко О.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з’явився,

відповідача: Обухова А.В. дов. від 02.03.2006,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя    Альошина С.М.) від 27.02.2006 у справі № 2-28/3427-2006А

за позовом           Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" (вул. Батуріна, 13, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95015)

до           Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, 95053)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

За результатами позапланової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Державним підприємством "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" за період з 01.04.2002 по 30.04.2004 (акт перевірки №277/23-1/01190126 від 07.03.2005) податковим органом прийняті  податкові повідомлення - рішення на підставі підпункту 17.1.6. пункту 17.1. статті 17 Закону України „“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-Ш від 21.12.2000: від 08.04.2005 №0004612301/0 про донарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 1 236 229, 00 грн., у тому числі 620 553, грн. –основний платіж, 615 676, 00 грн. –штрафні санкції (за порушення підпункту 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”); №0004622301/0 від 08.04.2005 по нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 592 145, 00 грн., у тому числі 343 754, 00 грн –основний платіж, 248 391, 00 грн. –штрафні санкції ( за порушення підпункту 11.3.1. пункту 11.3. статті 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 №283/97-ВР); №0004662301/0 від 08.04.2005, яким визначено податкове зобов'язання зі сплати податку на землю у сумі 45 547,01 грн., у тому числі основний платіж –30 364, 67 грн., штрафні санкції –15 182, 34 грн. за порушення позивачем статей  2, 5, 7, 14, 15  Закону України "Про плату за землю".

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.02.2006 позов Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим"  задоволено, визнані недійсними податкові повідомлення –рішення від 08.04.2005 №0004612301/0, №0004622301/0,  №0004662301/0.

При прийнятті постанови суду першої інстанції виходив з того, що Державне підприємство "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" при виконанні державного замовлення по розповсюдженню телерадіопрограм, відповідно до договору №10 від 17.02.2003 та договору №10 від 16.01.2004, за рахунок бюджетних коштів мав право проводи облік грошових коштів у складі валових доходів і витрат відповідно до вимог підпункту 11.3.5. пункту 11.3. статті 11 Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 №283/97-ВР по надходженню грошових коштів за виконані роботи.

Також місцевий суд посилався на вимоги підпункту 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону України „Про податок на додану варність” відповідно до якого, датою виникнення податкових зобов’язань у разі поставки товарів (робот, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації в якому –небудь іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом та зазначив, що позивач правомірно застосував касовий метод при нарахуванні податку на додану вартість  в частині оплати робіт (послуг) по розповсюдженню програм державного мовлення (на трансляцію яких передбачено державне фінансування).

Задовольняючи позовні вимоги в частині нарахування позивачу податку на землю, господарський суд першої інстанції виходив з того, що статтею 5 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.1997 № 540/97-ВР, передбачено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури. Тому Державне підприємство "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" відповідно до пункту 4 статті 12 Закону України "Про плату за землю" звільнено від сплати земельного податку.

Відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так відповідач вважає, що підприємство необґрунтовано включило отримані грошові кошті як сплату за виконані роботи за рахунок бюджетних коштів, оскільки кошти отримані від Концерну РРТ на рахунки Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим"  не є бюджетними.

Також, відповідач посилається на те, що Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" не є спеціальним законом з питань оподаткування, а відповідно до статті 12 Закону України "Про плату за землю" державні підприємства зв’язку, які займаються розповсюдженням друкарської продукції, теле та радіопрограм, не включені до переліку платників, яким надана пільга щодо сплати земельного податку, крім того, позивач є державним підприємством з видом діяльності у сфері радіомовлення та телебачення, а не закладом, у зв'язку з чим його не можна віднести до вітчизняних закладів культури.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів  віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають зі здійснення суб’єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб’єкти владних повноважень.

Податкові органи є контролюючими органами виконавчої влади і не здійснюють управлінських функцій, що передбачено Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 1.12 статті 1 цього Закону контролюючий орган –державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків та зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.

При виконанні управлінських функцій не вирішується питання про притягнення до відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових санкцій. Таке право надано тільки контролюючим органам.

Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи  здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі   відносин власності.

Відповідно до статей 2, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України за захистом прав та законних інтересів до адміністративних судів можуть звертатись будь-які фізичні та юридичні особи незалежно від виду діяльності, а Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок судового захисту прав суб’єктів господарювання  (тобто юридичних та фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність).

Частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, передбачених у законодавстві; тобто передбачено інший порядок судового вирішення.

Таким чином, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, та зважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства України посилається на управлінські функції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а не функції цих же органів, які виконують функції контролю щодо суб’єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, справи між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, що стосуються господарської діяльності підлягають розгляду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Судова колегія розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін у судовому засіданні 25.05.2006 апеляційну скаргу визнає не підлягаючою задоволенню, виходячи із наступного:

Як вбачається з матеріалів справи з четвертого кварталу 2001 року Державний комітет зв’язку і інформаційної політики України був головним розпорядником бюджетних коштів та державним замовником на трансляцію теле- радіопрограм, уклав з Концерном  радіомовлення, радіозв’язку та телебачення контракти на виконання державного замовлення по трансляції держаних теле- радіопрограм

Між Концерном радіомовлення, радіозв’язку та телебачення та Державним підприємством "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" були укладені договори №10 від 17.02.2003 та від 16.01.2004 на виконання державного замовлення.

Відповідно до статті 21 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм  та  заходів,  які  проводяться  за рахунок    коштів    бюджету,   бюджетні   асигнування   надаються розпорядникам  бюджетних   коштів.   За   обсягом   наданих   прав розпорядники    бюджетних    коштів    поділяються   на   головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників  бюджетних  коштів нижчого рівня. Кошти  бюджету,  які  отримують  фізичні особи та юридичні особи,  що  не  мають  статусу  бюджетної   установи   (одержувачі бюджетних коштів),  надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

При таких обставинах судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач виконував державне замовлення про розповсюдженню теле- радіопрограм за бюджетні кошти, отримані від розпорядника бюджетних коштів - Концерну  радіомовлення, радіозв’язку та телебачення.

Згідно із підпунктом 11.3.5. пункту 11.3.статті 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” датою  збільшення  валового  доходу  в  разі  продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок  бюджетних  коштів  є дата   надходження  таких  коштів  на  поточний  рахунок  платника податку або дата отримання відповідної  компенсації  у  будь-якому іншому  вигляді,   включаючи   зменшення   заборгованості   такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом.  

Таким чином, позивач проводив облік надходження грошових коштів у складі валових доходів і витрат відповідно до вимог вищевказаної статті.

Відповідно до підпункту 7.25. пункту 7.2. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою   виникнення  податкових  зобов'язань  у  разі поставки  товарів  (робіт,  послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів  є  дата  надходження  таких  коштів  на  поточний  рахунок платника  податку  або  дата  отримання  відповідної компенсації у  будь-якому  іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом, таким чином позивач правильно застосував касовий метод при нарахуванні податкового зобов’язання по податку на додану вартість в частині оплати робіт (послуг) по розповсюдженню програм державного мовлення.

Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів і як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері (преамбула Закону).

У частині першій статті 1 цього Закону державна підтримка засобів масової інформації визначена як сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Визначаючи сферу дії цього Закону, законодавець поширив його норми також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність засобів масової інформації (частина друга статті 2).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" телерадіоорганізація (редакція, студія, агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція, тощо) - зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа,  яка  на  підставі  виданої Національною  радою  України  з питань телебачення і радіомовлення ліцензії  на  мовлення  створює  або  комплектує   та/чи   пакетує телерадіопрограми  і/або  передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення;

Відповідно до довідки Державного комітету статистики Автономної Республіки Крим від 18.12.2003 № 09/2-6-19/3206 Державне підприємство "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" є державним підприємством з видом діяльності за КВЕД 92.20.0 "діяльність у сфері  радіомовлення і телебачення".   

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги.

Питанням податкового, митного, валютного, тарифного регулювання присвячена стаття 5 цього Закону, частиною п'ятою якої встановлено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури (частина п'ята статті 5).

Таким чином, системний аналіз норм Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" дає підставу для висновку щодо наявності зв'язку між змістом статті 4 стосовно організації фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової інформації і статті 5, положення якої забезпечують цю підтримку.

Слід зазначити, що частиною п'ятою статті 5 цього Закону не встановлюються пільги щодо плати за землю, яка справляється зазначеними в ній державними підприємствами зв'язку, а передбачено граничний рівень такої плати, який не може перевищувати розмір плати за землю закладами культури. Тим самим законодавець запровадив однаковий підхід при визначенні обов'язків щодо плати за землю до суб'єктів господарювання, які діють в інформаційній сфері та потребують державної підтримки. Згідно з пунктами 1, 2 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" цей Закон введено в дію з 1 січня 1998 року та передбачено, що до приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно пункту 4 статті 12 Закону України "Про плату за землю" від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури...

Таким чином суд першої інстанції дійшов до правильного висновку що позовні вимоги Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим"  обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим  від 27.02.2006 у справі № 2-28/3427-2006А залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим –без задоволення.           

          

Головуючий суддя                                                  В.С. Голик

Судді                                                                                К.В. Волков

                                                                                О.В. Дугаренко