Справа № - 22 ц - 1522 Головуючий по 1-й інстанції
2007 року Яковенко Н.Л.
Суддя-доповідач: Дряниця Ю.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року липня місяця 19 дня м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Дряниці Ю.В.
Суддів: Прядкіної О.В., Карнауха П.М.
при секретарі: Ткаченко Т.І.
з участю представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2007 року
по справі за позовом ЗАТ КБ „Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Української міжрегіональної біржі „Відродження", ВДАІ УМВС України в Полтавській області про визнання договорів купівлі-продажу недійсним
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Дряниці Ю.В., -
ВСТАНОВИЛА:
В січні 2005 року ЗАТ КБ „Приватбанк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Української міжрегіональної товарної біржі „Відродження", ВДАІ УМВС України в Полтавській області про визнання договорів купівлі-продажу недійсним, зазначивши, що 10.06.2003 року ОСОБА_3 уклав з ЗАТ КБ „Приватбанк" договір про відкриття картрахунку і встановлення кредитного ліміту. Банк надав йому кредит в сумі 30000 Євро терміном на 18 місяців.
З метою забезпечення виконання договору ОСОБА_3 заставив належний йому на праві власності автомобіль, згідно договору застави від 10.06.2003 року, а також причіп, згідно договору застави від 10.06.2003 року.
Застава була внесена до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
ОСОБА_3 свої зобов'язання перед банком не виконав, реалізував заставлений автомобіль та причеп відповідачу ОСОБА_2, без згоди заставодержателя, договори були оформлені на біржі „Відродження".
Позивач просив суд постановити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки MAN 19.372 типу сідловий тягач - Е, 1996 року випуску, кузов НОМЕР_1, білого кольору, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 20 грудня 2003 року на Полтавській філії Української міжрегіональної товарної біржі „Відродження", а також визнати недійсним договір
купівлі-продажу причепу бортового марки ENTAM FPUEHAUF, 1990 року випуску, шасі (кузов НОМЕР_2), сірого кольору, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_220 грудня 2003 року на Полтавській філії Української міжрегіональної товарної біржі „Відродження".
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2007 року позовні вимоги Закритого акціонерного товариства КБ „Приватбанк" задоволені.
Постановлено договір від 20 грудня 2003 року купівлі-продажу автомобіля марки MAN 19.372 типу сідловий тягач - Е, 1996 року випуску, кузов НОМЕР_1, білого кольору, укладений між приватним підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований на Полтавській філії Української міжрегіональної товарної біржі „Відродження" за № 165/П визнати недійсним.
Визнано недійсним договір від 20 грудня 2003 року купівлі-продажу причепу бортового марки ENTAM FPUEHAUF, 1990 року випуску, шасі (кузов НОМЕР_2), сірого кольору, укладений між приватним підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований на Полтавській філії УМБТ „Відродження" в реєстрі за № 165/П.
Сторони за договором повернуто в первісний стан.
Зобов'язано ОСОБА_2 зняти з державного обліку в органах ДАІ автомобіль марки MAN 19.372 типу сідловий тягач - Е, 1996 року випуску, кузов НОМЕР_1, білого кольору та причеп бортовий марки ENTAM FPUEHAUF, 1990 року випуску, шасі (кузов НОМЕР_2), сірого кольору.
Зобов'язано відділ ДАІ УМВС України у Полтавській області здійснити реєстрацію транспортних засобів за ПП ОСОБА_3
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ЗAT КБ „Приватбанк" сплачене держмито з кожного в сумі 8 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення місцевого суду скасувати та постановити нове рішення про відмову позивачеві в позові до нього, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема: ст. 145 ЦК України (ред. 1963 року) та ст. 20 Закону України „Про заставу".
В суді апеляційної інстанції сторони підтримали свої доводи, на які посилались в суді першої інстанції як на підтвердження та заперечення заявлених позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з підстав, визначених п.п. 3; 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, тобто в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Судом першої інстанції було встановлено і це вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що 10.06.2003 року ОСОБА_3 уклав з КБ „Приватбанк" договір про відкриття картрахунку і встановлення кредитного ліміту (а.с. 7-8), за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 30000 Євро на термін 18 місяців.
З метою забезпечення виконання вказаною кредитного договору ПП ОСОБА_3 уклав договір застави автотранспорту від 10.06.2003 року (а.с. 8-10), за умовами якого він заставив належні йому на праві власності автомобіль та причеп. Договір застави було посвідчено 10.06.2003 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі.
Заставу було внесено до Державного реєстру обстежень рухомого майна (а.с. 13).
Сторонами також не заперечується той факт, що ОСОБА_3 зобов'язання перед банком не виконав, заборгованість за кредитним договором не погашав. 20.12.2003 року ОСОБА_3 реалізував заставлений автомобіль та причеп ОСОБА_2 без згоди заставодержателя, оформивши на біржі „Відродження" (а.с. 12; 118).
В подальшому, визначаючи необхідність задоволення заявлених позовних вимог банку, суд першої інстанції таку необхідність обґрунтував вимогами ст. 17 Закону України „Про заставу", згідно якої заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згоди заставодержателя, а також вимогам ст. 48
ЦК України (ред. 1963 року), згідно якої недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
При цьому місцевий суд дійшов до висновку, що ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем майна.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки апеляційним судом було встановлено, що 24.03.2005 року ст. слідчим СВ ПМУ УМВС України в Полтавській області було винесено постанову про зупинення провадження по кримінальній справі та оголошення обвинувачених в розшук (т.1 а.с. 56), з якої вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вчинили стосовно ОСОБА_2 шахрайські дії, заволодівши грошовими коштами останнього на загальну суму 140000 грн. Факт передачі ОСОБА_3 коштів ОСОБА_2за придбані автотранспортні засоби, крім вищезазначеного підтверджується і наданими в розпорядження апеляційної інстанції копіями рахунку від 4.12.2003 року та платіжним дорученням № 164 від 5.12.2003 року (т.2 а.с. 63, 64), з яких вбачається, що частина коштів була передана ОСОБА_2., ОСОБА_3 Підтвердження передачі коштів на користь останнього в сумі 65500 грн. знаходиться у відповідача ОСОБА_3, цей факт підтверджено постановою слідчого.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що є безпідставними посилання суду першої інстанції на те обставини, що ОСОБА_2не надано належних доказів сплати за спірними договорами коштів ПП ОСОБА_3 за придбані транспортні засоби та відсутності належного підтвердження, що спірні договори купівлі-продажу були укладені внаслідок обману.
Отже, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна в розумінні ст. 145 ЦК України (ред. 1963 року), Згідно якої, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права на його відчудження, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. ОСОБА_2 не знав і міг знати про наявність застави та перебування транспортних засобів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Крім того банк діяв без дотримання вимог ст. 20 Закону України „Про заставу". За наявності фактів постійної несплати ОСОБА_3 за кредитним договором він мав своєчасно звернути стягнення на, заставлене ОСОБА_3 майно, оскільки останній перебував у договірних відносинах з банком.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстави для визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними, у відповідності до вимог ст. 48 ЦК України (ред. 1963 року), відсутні, з урахуванням статусу ОСОБА_2, як добросовісного набувача майна, навіть за наявності його перебування в заставі банківської установи.
З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є незаконним, воно підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог до ОСОБА_2
Керуючись ст. ст. 303; 309 ч.1 п.п. 3; 4; 316 ЦПК України, ст. ст. 28; 145 ЦК України (ред. 1963 року), колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовільнити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2007 року скасувати.
Відмовити Закритому акціонерному товариству КБ „Приватбанк" в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договорів купівлі-продажу автомобіля MAN 19.372 типу сідловий тягач - Е, 1996 року випуску, кузов НОМЕР_1, білого кольору та причепу бортового марки ENTAM FPUEHAUF, 1990 року випуску, шасі (кузов НОМЕР_2), сірого кольору, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 20 грудня 2003 року на Полтавській філії Української міжрегіональної товарної біржі „Відродження".
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.