Справа № 22ц-723/07 Головуючий в 1 інстанції - Іщук Л.П.
Категорія -39 Доповідач - Стрільчук В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ іменем України
28 серпня 2007 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів - Киці С.І., Мудренко Л.І.,
при секретарі - Савчук О.В.,
з участю представника позивача Яремчук P.P., представника відповідача Голубської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства (далі - КП) «Луцькводоканал» про зміну дати і формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача КП «Луцькводоканал» на рішення Луцького міськрайонного суду від 21 червня 2007 року,
встановила:
ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона працювала на посаді головного бухгалтера КП «Луцькводоканал». 5 жовтня 2006 року вона подала відповідачу заяву, в якій просила звільнити її з роботи за власним бажанням з 19 жовтня 2006 року, а також - провести розрахунок і видати трудову книжку, однак відповідач ці вимоги не виконав. Після порушення даної справи в суді наказом № 17-к від 14 лютого 2007 року її було звільнено з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Таке звільнення є безпідставним та необгрунтованим і заподіяло їй моральну шкоду. Тому просила змінити причини та дату звільнення, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки і моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 21 червня 2007 року позов задоволено частково.
Постановлено змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера КП «Луцькводоканал» з 14 лютого 2007 року на 19 жовтня 2006 року.
Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера КП «Луцькводоканал» з п. 1 ст. 41 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України з ініціативи працівника.
Стягнути з КП «Луцькводоканал» на користь ОСОБА_1 9993,60 грн. середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, 500 грн. моральної шкоди та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і в доход держави - 116,93 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач КП «Луцькводоканал» просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, покликаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
З матеріалів справи вбачається, що з 3 червня 2002 року позивач ОСОБА_1 працювала на КП «Луцькводоканал» головним бухгалтером (а. с. 45). 5 жовтня 2006 року вона подала відповідачеві заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 19 жовтня 2006 року, яка в день подачі була прийнята підприємством і зареєстрована (а. с. 17).
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні.
За змістом наведеної правової норми таке право працівника передбачає обов'язок роботодавця виконати його вимогу і видати відповідний наказ після закінчення строку попередження. Причому виконання цього обов'язку закон не пов'язує з наявністю чи відсутністю будь-яких інших обставин, в тому числі необхідністю передачі документів, підписання актів, складання звітів тощо.
Порушивши зазначену вимогу та ст. 47 КЗпП України, відповідач не звільнив з роботи позивача 19 жовтня 2006 року, не провів з нею розрахунок, а трудову книжку видав їй лише 6 березня 2007 року.
Наказом № 17-п від 14 лютого 2007 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за п.1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (а. с. 73). Однак, в чому полягало це порушення, в наказі не зазначено, а підставою звільнення вказано акт перевірки договірних зобов'язань, розрахунків з підприємствами та приватними підприємцями від 27 вересня 2006 року по КП «Луцькводоканал» і акт ревізії КРВ в місті Луцьку і Луцькому районі фінансово-господарської діяльності КП «Луцькводоканал» за період з 1 січня 2004 року по 1 листопада 2006 року № 940-13 від 15 січня 2007 року.
З акту від 27 вересня 2006 року (а. с. 51) також не вбачається, в чому конкретно проявилося одноразове грубе порушення позивачкою своїх трудових обов'язків, визначених її посадовою інструкцією (а. с. 64-66).
Інших доказів вчинення ОСОБА_1 одноразового грубого порушення трудових обов'язків відповідач суду не надав.
Крім того, відповідачем порушений встановлений ст. 148 КЗпП України строк для застосування дисциплінарного стягнення, що не повинен перевищувати одного місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Порушення, на думку відповідача, трудових обов'язків позивачем КП «Луцькводоканал» виявило принаймні 27 вересня 2006 року, тобто в день
складання вищезгаданого акту перевірки. Згідно з поданими самим відповідачем доказами ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 5 жовтня 2006 по 3 січня 2007 року (а. с. 55-56). Однак наказ про її звільнення виданий більш ніж через один місяць після закінчення лікування - 14 лютого 2007 року.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 в частині зміни дати та формулювання причин звільнення її з роботи.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Сам по собі факт незаконного звільнення з роботи ОСОБА_1 з підстав порушення трудових обов'язків при фактичній відсутності такого порушення свідчить про заподіяння моральної шкоди, оскільки безумовно тягне за собою моральні страждання.
Виходячи з наведеного, давши вірну правову оцінку наведеним обставинам справи, суд обгрунтовано задовольнив позов у частині зміни формулювання причин та дати звільнення позивача з роботи і відшкодування моральної шкоди. Розмір цього відшкодування визначений судом з врахуванням глибини душевних страждань незаконно звільненого працівника, вимог розумності і справедливості.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 пред'явила позов у межах передбаченого цією статтею тримісячного строку з дня, коли вона дізналася про порушення своїх прав - 2 січня 2007 року (а. с. 1-2).
З огляду на вищевикладене також не заслуговують на увагу доводи апелянта про неврахування судом вимог законодавства при визначенні розміру і стягненні моральної шкоди.
Рішення в означеній частині постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Разом з тим, оскаржуване рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки суперечить вимогам трудового законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Отже обов'язковою умовою стягнення з відповідача зазначених коштів є вимушений прогул працівника, який означає неможливість особи працевлаштуватися і отримувати відповідну винагороду за свою працю, а середній заробіток за час вимушеного прогулу - це компенсація втрати заробітної плати за вказаний період.
Згідно з наявним у матеріалах справи доказом - листом закритого акціонерного товариства «Волиньтурист» № 214/1.6а від 16 листопада 2006 року -ОСОБА_1 працює в цьому товаристві по трудовій угоді з 20 жовтня 2006 року (а. с. 54), тобто з наступного дня після того, коли вона просила звільнити її з роботи у відповідача, а відтак з вказаної дати новий роботодавець зобов'язаний
виплачувати їй заробітну плату і допомогу по тимчасовій непрацездатності. Тому несвоєчасна видача трудової книжки не потягнула за собою для ОСОБА_1 вимушеного прогулу. Доказів про те, що заробіток за новим місцем роботи позивача (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності) були меншими, ніж її середній заробіток у відповідача, вона всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України суду не надала, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.
Оскільки суд першої інстанції при вирішенні зазначеної позовної вимоги не врахував наведених обставин і вимог законодавства, рішення в цій частині слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаної вимоги.
Відповідно невірно вирішено судом і питання про розмір судового збору, стягнутого з відповідача в доход держави. З врахуванням викладеного цей розмір підлягає зменшенню на 99 грн. 93 коп. (1 % від визначеного судом першої інстанції розміру середнього заробітку), в зв'язку з чим рішення в цій частині слід змінити.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу відповідача КП «Луцькводоканал» задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 21 червня 2007 року в даній справі в частині стягнення з КП «Луцькводоканал» на користь ОСОБА_1 9993,60 грн. середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до комунального підприємства «Луцькводоканал» про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки відмовити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 21 червня 2007 року в частині стягнення з комунального підприємства «Луцькводоканал» в доход держави 116,93 грн. судового збору змінити, зменшивши розмір вказаного стягнення до 17 (сімнадцяти) грн.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.