АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 9кв-183/2007 року Головуючий по 1 інстанції
Категорія 5 Корольова Г.Ю.
Доповідач в апеляційній інстанції Білецький О.М.
Доповідач в касаційній інстанції Качан О.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2007 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області у складі головуючого Вініченка Б.Б.
суддів Храпка В.Д., Магди Л.Ф., Качана О.В., Бородійчука В.Г.
розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, встановлення порядку користування земельною ділянкою, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, встановлення порядку користування земельною ділянкою, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинковолодіння, його розподіл та встановлення порядку користування земельною ділянкою, за позовом ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання за нею та її неповнолітнім сином ОСОБА_5 права власності на 1/4 частину жилого будинку АДРЕСА_1 та виділу її в натурі, розділ земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_6, представника ОСОБА_1, на рішення колегії' суддів апеляційного суду Сумської області від 1 листопада 2004 року,
встановила:
У червні 1999 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розділ майна подружжя - жилого будинку АДРЕСА_1, речей домашнього вжитку, а також просив встановити порядок користування присадибною земельною ділянкою. Підставою позовних вимог вказав у заяві про те, що з відповідачкою він проживав в зареєстрованому шлюбі з 29.07.1994 року, 6.05.1997 року вони за спільні кошти придбали АДРЕСА_1 жилий будинок, який зареєстровано за відповідачкою. У відповідності до вимог ст. 22, 28, 29 КпШС України просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного будинковолодіння та провести його розподіл в натурі. Для встановлення варіанту розділу просив призначити судово-технічну експертизу. Крім того, просив суд розділити земельну ділянку, на якій розташоване будинковолодіня, виділивши йому 1/2 її частину та для встановлення варіантів розподілу ділянки призначити судово-технічну експертизу. Із речей домашнього вжитку просив виділити йому майна на суму 7020 грн.
У липні 1999 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом та вказала, що речі домашнього вжитку ОСОБА_1 забрав самовільно, а в спірному будинку залишились лише її особисті речі та речі її сина ОСОБА_3. Будинок вона купила на гроші отримані від продажу квартири, яка належала їй та сину ОСОБА_3 на праві власності, та її особистої дачі, тому спірний будинок належить їй в силу ст. 24 КпШС України, як придбаний за кошти належні їй до шлюбу. За свої особисті кошти ОСОБА_1 купив автомобіль ВАЗ-2107, грошей у будинок не вкладав. Просила врахувати наведене в її заяві та відмовити ОСОБА_1 в позові, стягти з нього в її користь 1640 грн компенсації за речі, які забрав ОСОБА_1 самовільно.
4.07.2000 року Охтирським міськсудом прийнято рішення по даному спору, яке було скасоване 13.09.2000 року колегією суддів Сумського обласного суду з направленням справи на новий судовий розгляд.
13.10.2000 року ОСОБА_2 доповнює позовні вимоги і просить визнати за нею також право власності на 1/2 частину автомобіля, мисливської рушниці, човна.
13.10.2000 року ОСОБА_3 звертається з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 3/8 частини спірного жилого будинку АДРЕСА_1 та виділу її в натурі, розділу земельної ділянки, мотивуючи вимоги тим, що він куплений на гроші отримані від продажу належної йому та матері квартири та за гроші його сестри ОСОБА_4, яка також продала належну їй квартиру а гроші віддала для купівлі квартири АДРЕСА_1. Він із матір'ю та сестрою робили ремонт та добудову в будинку, внаслідок чого змінилась його вартість.
16.10.2000 року до суду звернулася з позовом ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання за нею та її неповнолітнім сином ОСОБА_5 права власності на 1/4 частину жилого будинку АДРЕСА_1 та виділу її в натурі, розділу земельної ділянки, мотивуючи вимоги тим, що будинок куплено на гроші отримані від продажу квартири, яка належала їй та її сину, а після купівлі будинку вона робила в ньому переобладнання та добудову.
Під час судового розгляду позивачі неодноразово змінювали та
доповнювали позовні вимоги.
Рішенням Охтирського районного суду Сумської області від 30.09.2002 року в позовах ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено, позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3. задоволено частково і визнано за ними право власності на 1/2 частину жилого будинку за кожним.
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 9.12.2002 року рішення суду скасовано частково - в частині визнання права власності та розподілу жилого
будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання права власності на автомобіль ВАЗ-2107 та направлено на новий судовий розгляд. В частині розділу майна домашнього вжитку рішення залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17.10.2003 року ухвала колегії суддів апеляційного суду залишена без змін.
1.06.2004 року ОСОБА_4 подала заяву про відмову від позову і просила справу в цій частині закрити.
Решта позивачів уточнили свої вимоги та просили: ОСОБА_1 -визнати за ним право власності на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 та виділити її в натурі, встановити користування земельною ділянкою відповідно до долі в будинку, ОСОБА_2 - визнати за нею та за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинковолодіння за кожним, реально розділити будинок та земельну ділянку, визнати ОСОБА_1 втративши право користування жилим будинком, визнати автомобіль ВАЗ-2107 власністю ОСОБА_1, ОСОБА_3 - визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного будинковолодіння, реально його розділити, встановити порядок користування земельною ділянкою, решту 1/2 частину будинковолодіння розділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 29.07.2004 року позов ОСОБА_1 задоволено частково - стягнуто в його користь компенсацію за 1/4 частину його частки в будинковолодінні, в решті вимог відмовлено. Вимоги ОСОБА_2 задоволено частково - стягнуто з ОСОБА_1 в її користь компенсація за 1/2 частину автомобіля ВАЗ-2107, визнано за нею право власності на 54/100 частин спірного будинковолодіння та виділено частку в натурі, виділено в користування частину земельної ділянки, в решті відмовлено. Вимоги ОСОБА_3. задоволено частково - визнано за ним право власності на 46/100 частин спірного будинковолодіння та виділено його частку в натурі, виділено в користування частину земельної ділянки, в решті позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Сумської області від 1.11.2004 року рішення суду скасовано та постановлено нове, яким всі позовні вимоги задоволено частково - визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину жилого будинку та господарських споруд у спірному будинку, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на 3/8 частини жилого будинку та господарських споруд у спірному будинку, стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 4238,9 грн вартості проданого автомобіля ВАЗ-2107. В решті позовних вимог відмовлено.
В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, в зв'язку з чим ставить питання про скасування обох судових рішень та просить винести нове рішення, яким повністю задовольнити його позов та відмовити в позові
ОСОБА_3
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до часткового
задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів
сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Аналогічні вимоги містились у ст. 15-1 ЦПК України від 1963 року, який діяв на час.розгляду справи.
Позовна заява від 16.10.2000 року подана ОСОБА_4 від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина - т. 2 а.с. 12-13. 1.06.2004 року ОСОБА_4 подала заяву про відмову від своїх позовних вимог - т. З а.с. 31. Заяви про відмову від вимог в інтересах неповнолітнього не подано. Всупереч вимогам ст. 15-1 ЦПК України в ред. 1963 року при вирішенні справи суд позов в інтересах неповнолітнього не вирішував і рішення в цій частині не приймав.
Заяву ОСОБА_4 про відмову від позову та закриття провадження у справі суд зобов'язаний розглянути у судовому засіданні з винесенням окремого процесуального документу - ухвали, в порядку встановленому ст. ст. 227, 232, 233, 234 ЦПК України в ред. 1963 року (ст. 205, 209, 210 ЦПК України в ред. 2005 року). Всупереч наведеним процесуальним вимогам стосовно заяви ОСОБА_4 в протоколі судового засідання суду першої інстанції зроблено запис: "Суд виніс ухвалу про закриття справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3." - т. З а.с. 49. Стосовно позовних вимог в інтересах неповнолітнього навіть протокольного рішення не приймалося.
Апеляційний суд вказані порушення цивільно-процесуального закону не усунув, позов пред'явлений в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 ОСОБА_5 та її клопотання про закриття справи не розглядав.
Вирішуючи позови ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3. суд першої інстанції в рішенні від 29.07.2004 року виходив з наступних обставин.
29.07.1994 року укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
6.05.1997 року, в період проживання в зареєстрованому шлюбі, на ім'я ОСОБА_2 куплено будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1. Вказаний будинок куплено за гроші отримані від продажу квартири в місті Усинськ, Російської Федерації, яка належала в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3, і від продажу квартири в м. Охтирка, яка належала ОСОБА_4 та її неповнолітньому сину. Оскільки будинок куплено за гроші від продажу майна належного ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу та ОСОБА_3, суд визнав за ними право власності на 54/100 частин та на 46/100 частин. За ОСОБА_1 визнано право власності на 1/4 частину, але з яких підстав, у рішенні не наведено. Мотивуючи фактичним не проживанням ОСОБА_1 в спірному будинку, суд стягнув на його користь грошову компенсацію за його 1/4 частину, не вказавши в ркиенні з кого стягується така компенсація. Судом також встановлено порядок користування прибудинковою земельною ділянкою розміром 2044,78 м . Стягнуто в користь ОСОБА_2 компенсацію за 1/2 частину автомобіля ВАЗ-2107 в розмірі
4239,30 грн.
Скасовуючи вказане рішення в повному об'ємі колегія апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про придбання спірного будинку за кошти сторш, які отримані від продажу квартир ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_1 По наведеним мотивам колегія визнала за ними право спільної часткової власності на спірний будинок. Вкладення в купівлю будинку коштів ОСОБА_4 та її сина колегія не встановила.
Колегія встановила частку ОСОБА_1 в будинку в розмірі 1/4 частини, не навівши, як і суд першої інстанції, жодного розрахунку на підтвердження такого висновку.
Частку ОСОБА_2 та ОСОБА_3. колегія встановила у 3/8 частин кожному, не навівши мотивів та розрахунків, на підставі яких вони встановлені.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частину автомобіля ВАЗ-2107 в розмірі 4238,90 грн.
В решті позовних вимог позивачам відмовлено.
В частині реального розподілу будинку, господарських споруд, земельної ділянки колегією позов не розглядався.
Повністю погодитися з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано вказівок ухвали колегії' суддів апеляційного суду Сумської області від 9.12.2002 року, залишеної без змін ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17.10.2003 року - т. 2 а.с. 389, та роз'яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4.10.1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок".
Вказаною ухвалою суду, у повній відповідності із роз'ясненнями Пленуму, вказано на обставини, при наявності яких за сторонніми особами та іншими членами сім'ї суд може визнати право власності на частину жилого буднику, придбаного подружжям - наявність письмового договору або вкладання членами сім'ї праці та коштів у будівництво чи купівлю будинку з метою створення спільної власності. Розглядаючи такі спори слід виходити з того, що майно придбане подружжям в період проживання в зареєстрованому шлюбі є його спільною сумісною власністю. Особа, яка оспорює таке право власності, повинна довести вказані нею обставини. Отже при розгляді позову ОСОБА_3. предметом доказування були наступні обставини: чи відносився ОСОБА_3 до членів сім'ї подружжя ОСОБА_1 на час купівлі будинку, чи вкладав він свою працю та кошти в придбання та будівництво будинку, якщо вкладав, то в якому розмірі, чи була між ОСОБА_3 та подружжям ОСОБА_1 домовленість про створення спільної власності на будинок. Для встановлення факту, чи відносився ОСОБА_3 до членів сім'ї сторони повинні бути надати докази наявності чи відсутності спільного його проживання з подружжям ОСОБА_1, ведення спільного господарства, внесення ним частки до спільного бюджету сім'ї та розмір такої частки, інші обставини та факти які підтверджують набуття ним статусу члена сім'ї. При оцінці доказів слід визначити, які докази є належними та допустимими для встановлення таких фактів. Зокрема слід враховувати положення ЦК України в ред. 1963 року про форму угоди в залежності від її суми. Слід також врахувати, що вкладення особистої праці у побудову надвірних споруд не створює права власності на будинок, тому слід встановити об'єм та об'єкти вкладення ОСОБА_3 своєї праці та коштів у добудову спірного будинку. Вказаних вимог закону судами не виконано.
Розглядаючи справу суди не звернули увагу на те, що вимоги про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку ОСОБА_3 не ставив. Визнавши за ним право власності на частину будинку і не визнавши частково недійсним договір купівлі-продажу суди створили проблеми при реєстрації права власності в органах БТІ, адже за різними правовстановлюючими документами визнано право власності на будинок за
різними особами.
Встановивши за ОСОБА_3 право власності, суд першої інстанції та судова колегія не вказали мотиви не застосування строків позовної давності, які на час винесення рішення суди зобов'язані застосовувати в обов'язковому порядку. З дня укладення договору - 6.05.1997 року, до дня подачі позову ОСОБА_3 -13.10.2000 року минуло більше трьох років.
Апеляційним судом допущено порушення процесуального закону, яке призвело до неправильного вирішення спору - в мотивувальній частині рішення вказано, що колегія не розглядає вимоги про реальний розділ будинку та земельної ділянки, оскільки позовні вимоги в таких варіантах не ставились, а в резолютивній частині вказано про відмову в позові в цій частині. Оскільки позивачі ставили такі вимоги при зверненні до суду і їх вирішив суд першої інстанції, такі вимоги зобов'язаний розглянути і апеляційний суд. Якщо варіанти розподілу у частинах, визнаних за сторонами апеляційним судом, у висновках експерта відсутні, апеляційний суд наділений правом призначення експертиз та дослідження нових доказів. Таким чином апеляційним судом розглянуто не всі позовні вимоги, а вказані мотиви не розгляду процесуальним законом не передбачені.
При розгляді спору в частині права власності на автомобіль слід виходити із наступного. Вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 11.06.1996 року (а.с. 43 т. 2) в частині його вартості, ОСОБА_2 не ставила, тому у судів не було підстав при розділі майна брати за основу іншу ціну, ніж указана в договорі - 2000 грн. При наявності договору та самого автомобіля суди незаконно взяли для розподілу майна середньостатистичну вартість абстрактного аналогічного автомобіля в даному регіоні - а.с. 56.
Не виконана ухвала апеляційного суду від 9.12.2002 року і в частині встановлення законності користування земельною ділянкою біля будинку.
Так, згідно змісту договору купівлі-продажу спірного будинку (а.с. 44 т. 1) будинок розташований на земельній ділянці розміром 600 м2. Відповідно до висновків проведених експертних досліджень сторони користуються надлишками земельної ділянки розміром 2044,78 м2, та на законних підставах - 600 м2 - а.с. 25 т. 1. У розподіл експертом і судом першої інстанції включено всю ділянку, разом з лишками. На яких правових підставах до розділу включено лишки, експертами та судами не вказано. З наявних матеріалів справи законність користування лишками не встановлена, хоч в ухвалі апеляційного суду від 9.12.2002 року міститься пряма вказівка, яка судами не виконана, про витребування правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
За таких обставин неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і у відповідності з вимогами ст. 341 ЦПК України є підставою для скасування судових
рішень.
За наявності наведених порушень процесуального закону касаційна інстанція позбавлена можливості винести нове рішення, тому, у відповідності із вимогами ст. 338 ЦПК України, матеріали справи підлягають направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22.02.2007 року, ст. 338, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати
у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області
ухвалила:
касаційну скаргу ОСОБА_6, представника ОСОБА_1, задовольнити частково.
Рішення колегії суддів апеляційного суду Сумської області від 1 листопада 2004 року та рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 29 липня 2004 року скасувати.
Матеріали справи направити до Охтирського міськрайонного суду Сумської області для розгляду по суті.
Ухвала оскарженню не підлягає.