СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
15 червня 2006 року | Справа № 2-28/3436-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Голика В.С.,
суддів Волкова К.В.,
Дугаренко О.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з’явився,
відповідача: Чурочкін А.Б. дов. №47/9/10 від 17.01.2006, Храмова Н.О. дов. №334/9/10 від 23.02.2006,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Альошина С.М.) від 10-24.02.2006 у справі № 2-28/3436-2006
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос" (вул. Леніна, 2, м. Алушта, 98500)
до Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим (вул. Леніна 22-а, м. Алушта, 98500)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
За результатами документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю "Кронос" (акт перевірки №73/23/31365395 від 30.06.2005) та у процедурі адміністративного оскарження результатів перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення –рішення №0001722301/1/1225 від 29.07.2005 яким встановлено завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у травні 2005 року у сумі 20 683, 50 грн.
На думку Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим Товариство з обмеженою відповідальністю "Кронос" необґрунтовано включило до суми податкового кредиту суми податку, сплачену у зв’язку з витратами на відрядженням працівників Щербак В.В. та Кірюхіна О.М. а також по проектним роботам, які використовуються для будівельних робіт на об’єктах незавершеного будівництва кліматолікувального повільону.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 10-24.02.2006 (суддя Альошина С.М.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос", визнано недійсним податкове повідомлення –рішення №0001722301/1/1225 від 29.07.2005.
При прийнятті постанови суд першої інстанції визнав безпідставними доводи податкового органу про порушення платником податків вимог підпункту 7.4.1. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, при віднесенні до податкового кредиту у травні 2005 року сум податку на додану вартість, сплачених за проектні роботи по будівництву кліматолікувального павільону, оскільки незавершене будівництво (не введено в експлуатацію) кліматолікувального павільону є основними фондами в розумінні Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” №334/94-ВР від 28.12.1994.
На думку місцевого господарського суду оскільки робочим місцем Щербак В.В. та Кирюхіна О.М. визначено місто Київ, то виїзд до міста Алушта за розпорядженням керівника є відрядження у розумінні Інструкції про службові відрядження від 13.03.1998 №59, при таких обставинах суд першої інстанції прийшов до висновку що, товариство формувало податковий кредит відповідно до вимог діючого законодавства.
Відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Так, відповідач вважає, що оскільки об’єкти незавершеного будівництва до прийняття у експлуатацію у господарській діяльності платника податку не використовуються, то такі об’єкти не є основними фондами у відповідності до підпункту 8.2.1. пункту 8.2. статті 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, також Державна податкова інспекція у місті Алушті в Автономній Республіці Крим вважає, що робітники Щербак В.В. та Кирюхіна О.М. є штатними робітниками підприємства та не можуть бути командировані за основним місцем роботи.
Позивач не скористався своїм правом у часті у судовому засіданні 15.06.2006.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають зі здійснення суб’єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб’єкти владних повноважень.
Податкові органи є контролюючими органами виконавчої влади і не здійснюють управлінських функцій, що передбачено Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами та доповненнями).
Згідно з пунктом 1.12 статті 1 цього Закону контролюючий орган –державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків та зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.
При виконанні управлінських функцій не вирішується питання про притягнення до відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових санкцій. Таке право надано тільки контролюючим органам.
Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до статей 2, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України за захистом прав та законних інтересів до адміністративних судів можуть звертатись будь-які фізичні та юридичні особи незалежно від виду діяльності, а Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок судового захисту прав суб’єктів господарювання (тобто юридичних та фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність).
Частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, передбачених у законодавстві; тобто передбачено інший порядок судового вирішення.
Таким чином, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, та зважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства України посилається на управлінські функції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а не функції цих же органів, які виконують функції контролю щодо суб’єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, справи між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, що стосуються господарської діяльності підлягають розгляду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Судова колегія, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу визнає такою, що підлягає зміні у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, виходячи зі наступного.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів, або нематеріальних активів, що підлягаються амортизації.
В частині 2 цього ж підпункту окремо передбачає, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних засобів, що підлягають амортизації, включаються до податкового кредиту такого звітного періоду незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податків оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
З вищевикладених норм вбачається, що суми податку на додану вартість, що сплачені платником податків включаються до податкового кредиту в трьох випадках: 1) у разі придбання оборотних активів (товарів, робіт та послуг), що використовуються у господарській діяльності; 2) у разі придбання основних засобів (фондів), що використовуються у господарській діяльності; 3) у разі придбання від третіх осіб або самостійного спорудження об’єктів, що не відносяться а ні до оборотних активів (товарів, робіт та послуг) , оскільки мають інше призначення, а ні до основних засобів, оскільки ще не введенні до експлуатації у господарській діяльності. Ці об’єкти у майбутньому призначаються до використання в якості основних фондів платника податків, але ще не введенні до експлуатації.
У зв’язку з викладеним слід погодитись з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість включення позивачем сум податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку із спорудженням кліматолікувального павільону до податкового кредиту. Разом з тим не можна погодитись з мотивуванням з боку місцевого господарського суду, про те, що незавершене будівництво (не введене до експлуатації) є „основними фондами”, оскільки кліматолікувальний павільйон як об’єкт незавершеного будівництва не може розглядатись як основні фонди, що підлягають амортизації.
Одночасно, не можна визнати правомірним включення позивачем до податкового кредиту сум витрат Товариства з обмеженою відповідальністю „Кронос” на відрядження його працівників Щербак В.В. та Кірючіної О.М.
Як вбачається із статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Кронос” його місцезнаходженням є місто Алушта, вул. Леніна, 2, отже саме його слід вважати основним місцем роботи працівників Товариства з обмеженою відповідальністю „Кронос”. Крім того, слід враховувати що Товариства з обмеженою відповідальністю „ІФД „КапіталЪ” не є структурним підрозділом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кронос”, є самостійною юридичною особою, тому директор Товариства з обмеженою відповідальністю „Кронос” не мав повноважень своїм наказом визначати основним місцем роботи працівників Товариства з обмеженою відповідальністю „Кронос” місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю „ІФД „КапіталЪ”.
Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 частини першої статті 104 , статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим задовольнити.
2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 10-24.02.2006 у справі № 2-28/3436-2006 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
2.1. Позов задовольнити частково.
2.2. Визнати недійсним податкове повідомлення –рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті в Автономній Республіці Крим №0001722301/1/1825 від 27.07.2005 у частині зменшення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у сумі 19 668, 39 грн.
2.3. В іншій частині позову відмовити.
3. Пункт третій резолютивної частини постанови господарського суду Автономної Республіки Крим від 10-24.02.2006 залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Голик
Судді К.В. Волков
О.В. Дугаренко