Справа № 22ц-1106/2007 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Білоус М.В.
Доповідач - Позігун М.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
ґоловуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.
суддів: ІШУТКО В.М., МЕЛЬНИЧЕНКА Ю.В.
при секретарі: ГАВРИЛЕНКО Ю.В.
з участю: представників позивача - Пилипенко І.С., Білюби Л.В.,
відповідача - ОСОБА_1., його представника - ОСОБА_3., представників співвідповідача ВАТ „СТ „Гарантія" -
Юрченка Ю.І., третьої особи - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за
апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2та Відкритого акціонерного товариства „Страхове
товариство „Гарантія" на рішення Прилуцького міськрайонного суду
Чернігівської області від 17 травня 2007 року у справі за позовом відділення
виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України в Чернігівській області до
ОСОБА_1, ОСОБА_2про
стягнення в порядку регресу витрат на відшкодування шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2006 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чернігівській області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1., в якому просило стягнути з відповідача в порядку регресу витрати, понесені Фондом на відшкодування ОСОБА_4 шкоди, спричиненої нещасним випадком на виробництві, в сумі 19391 грн. 93 коп., з яких 1898 грн. 25 коп. -виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності за періоди з 03.05.2005 року по 26.05.2005 року в сумі 404 грн. 96 коп., з 27.05.2005 року по 21.08.2005 року в сумі 1493 грн. 29 коп.; 15075 грн. 93 коп. - одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності; 1674 грн. 23 коп. - щомісячна грошова сума в разі часткової втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку; 743 грн. 52 коп. - витрати на медичну та соціальну допомогу. Свої вимоги позивач мотивує тим, що винним у дорожньо-транспортній пригоді, в результаті якої працівниці Прилуцької міжрайонної
2
МСЕК ОСОБА_4 під час виконання трудових обов'язків заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, що призвели до стійкої втрати 30% професійної працездатності, був визнаний ОСОБА_1., що підтверджується постановою Прилуцького міжрайонного суду Чернігівської області від 18.07.2005 року, в зв'язку з чим він зобов'язаний в порядку регресу відшкодувати 19391 грн. 93 коп., понесених Фондом витрат на відшкодування ОСОБА_4 шкоди.
Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 березня 2007 року до участі у справі в якості співвідповідача був залучений ОСОБА_2, а ухвалою від 19 квітня 2007 року - ВАТ „Страхове товариство „Гарантія".
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 травня 2007 року стягнуто з ОСОБА_1. 15 000 грн., з ОСОБА_2 4391 грн. на відшкодування шкоди Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чернігівській області.
ОСОБА_1. від сплати судового збору на користь держави звільнено, стягнуто з ОСОБА_2 51 грн. судового збору на користь держави.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким справедливо розподілити суму стягнення на відшкодування шкоди Фонду з учасників ДТП ОСОБА_1. та ОСОБА_2, посилаючись на те, що рішення суду суперечить фактичним обставинам справи. На думку апелянта, його вина у вчиненні ДТП реально не доведена, оскільки розслідування проводилось формально, у схемі місця пригоди, навіть, не вказаний гальмівний шлях, що не дає можливості проведення відповідної експертизи з метою визначення швидкості автомобілів учасників ДТП, зіткнення автомобілів відбулося на правій стороні дороги, що дає привід думати, що автомобіль ОСОБА_2 був технічно несправний, були відсутні гальма, на що і звернув увагу інспектор ДАІ, перевіряючи технічний стан автомобілів. За таких обставин, апелянту не зрозуміло, чим керувався суд, визначаючи ступінь вини кожного із учасників ДТП, і вважає рішення суду, яким з нього стягнуто 15000 грн. несправедливим по відношенню до нього, оскільки таке рішення поставить його родину вкрай скрутне становище, так як він є інвалідом 1 групи, має трудове каліцтво з втратою працездатності 80%, він та його дружина після ДТП потребують значних коштів на лікування, і окрім цього вони виплачують борг за кошти, які віддалиОСОБА_2. на ремонт його автомобіля і ремонт свого автомобіля.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та постанови нове рішення, яким в задоволенні позову до нього відмовити, та змінити його процесуальне становище на третю особу, посилаючись на те, що судом невірно встановлені фактичні обставини справи та неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права. Апелянт вважає, що суд грубо порушив процесуальні норми, а саме ст.ст. 33, 311 ЦПК України, залучивши його до участі у справі в якості співвідповідача, а не третьою особою, оскільки позов до нього заявлено не було і позивач не заявляв клопотання про залучення його до участі у справі в якості співвідповідача. Також судом порушені норми ст. 1191 ЦК України, відповідно до яких особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги до
3
винної особи, якою в даному випадку є ОСОБА_1. Його вина підтверджується постановою Прилуцького міськрайонного суду від 18.07.2005 року, кримінальна справа відносно нього за ч.1 ст. 286 КК України закрита за нереабілітуючими підставами. Дана постановаОСОБА_1. не оскаржувалась, набрала законної сили, а відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, що нею встановлені, не підлягають доказуванню. Крім того, під час розгляду справи позивач неодноразово наголошував, що позовні вимоги заявлено тільки до ОСОБА_1. і залишаються незмінними. Також апелянт вважає неправомірним висновок суду про недотримання ним Правил дорожнього руху, так як в даній ситуації він був об'єктивно неспроможний виявити перешкоду, оскільки будинок та зелені насадження обмежують видимість другорядної дороги, що підтвердив у судовому засіданні і свідок ОСОБА_5., але його покази суд не прийняв до уваги, а взяв на себе функцію обвинувачення, вийшов за межі позовних вимог та порушив вимоги статей 10 та 11 ЦПК України щодо принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. Суд, визначаючи розмір рідшкодування, не обґрунтував чому він має сплачувати саме таку суму, не визначив ступінь його вини.
В апеляційній скарзі ВАТ „Страхове товариство „Гарантія" просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 4 391 грн. та відмовити в задоволенні позову в цій частині, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування та незастосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Вважає висновок суду про порушенняОСОБА_2 Правил дорожнього руху невірним, оскільки ні постановою Прилуцького міськрайонного суду від 18.07.2005 року, ні іншим процесуальним документом його не визнано винним у скоєнні ДТП. Суд в порушення вимог ч.4 ст. 61 ЦПК України не взяв до уваги преюдиційну для суду в даній справі зазначену постанову суду, якою підтверджується вина ОСОБА_1. у вчиненні ДТП, і в порушення процесуальних норм залучив ОСОБА_2 до участі у справі в якості співвідповідача. Суд неправильно застосував ст. 1188 ЦК України, оскільки ні сукупності, ні взаємопов'язаності дій ОСОБА_1та ОСОБА_2, ні тим більше єдності наміру в їх діях немає, кожен діяв незалежно один від одного, а тому відсутні підстави для солідарної або часткової відповідальності згідно ст. 1190 ЦК України. Суд не з'ясував наявність чи відсутність у позивача права на регресний позов, а виніс рішення, пославшись на загальні та спеціальні норми, які регулюють деліктні зобов'язання, і не враховуючи зобов'язання, які виникають із страхування. Згідно постанови суду від 18.07.2005 року ОСОБА_1. відшкодував збитки потерпілій, але згідно ст. 988 ЦК України страхові виплати за договором особистого страхування здійснюються незалежно від сум, що виплачуються державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди, а тому потерпіла має право на страхове відшкодування незалежно від отримання нею відшкодування від заподіювача шкоди. Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які Спричинили втрату працездатності", який регулює виплату страхового відшкодування за особистим страхуванням, не містить норм щодо регресу до
4
винної особи, в разі відшкодування шкоди на користь потерпілого, тому зважаючи на вказану норму закону право регресу може мати місце лише у випадку страхового відшкодування за майновим страхуванням. Таким чином, позивач не мав права на пред'явлення позову в порядку регресу до ОСОБА_1. і ОСОБА_2 і стягненням на користь позивача відповідних сум буде позбавлено ОСОБА_4. права на звернення до відповідача з відповідним позовом, оскільки замість неї відповідні суми будуть сплачеш на користь позивача, а ОСОБА_1. не зобов'язаний двічі відшкодовувати шкоду, як і ВАТ „СТ Гарантія" в разі стягнення сум з ОСОБА_2 Подвійна відповідальність суперечить вимогам ст. 1166 ЦК України, якою передбачено відшкодування саме в повному обсязі, однак не двічі і не повторно. Крім того, в порушення вказаних норм і практики Верховного Суду України рішенням суду стягнуто суму одноразової допомоги, яка не є відшкодуванням шкоди, а є витратами Фонду, які він зобов'язаний понести відповідно до Закону.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до слідуючого висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 ЦК України регресну вимогу може бути заявлено лише до винної особи, а тому положення ч.2 ст. 1188 ЦК України не може застосовуватися до спірних правовідносин. В матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності вини ОСОБА_2 в ДТП.
За таких обставин, рішення суду в частині стягнення коштів з відповідача ОСОБА_2 не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону.
Виходячи із змісту ст.ст. 1166, 1191 ЦК України в порядку регресу відшкодуванню підлягає лише та шкода, яку повинна була б відшкодувати сама винна особа потерпілому, а відповідно до ч.1 ст. 1195 ЦК України у випадку ушкодження здоров'я потерпілому підлягає відшкодування заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду, і не передбачено відшкодування винною особою одноразової допомоги в разі стійкої втрати працездатності, обов'язок по виплаті якої, покладений на позивача відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Згідно позовної заяви Фондом виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_4 в розмірі 1898 грн. 25 коп. була проведена за рахунок страхових внесків підприємства до Фонду, що підтверджується розрахунковою відомістю про нарахування і перерахування страхових внесків та витрат коштів Фонду за II та за III квартали 2005 року, що не є відшкодуванням шкоди Фондом за потерпілого, а є виконанням обов'язку Фонду згідно закону перед страхувальником.
Крім того, з врахуванням конкретних обставин справи, наявності акту по формі Н-1, використання відповідачем транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу керівництва, що відповідач є інвалідом 1 групи Великої
5
Вітчизняної війни, особою похилого віку, а потерпіла ОСОБА_4 - дружина відповідача, також має незадовільний стан здоров'я та, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, та верховенства права, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, а тому рішення суду підлягає скасуванню з постановления рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2та Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія" задовольнити частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 травня 2007 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Чернігівській області про стягнення в порядку регресу витрат на відшкодування шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.