КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09 червня 2010 року                             м. Київ

Головуючого судді                 Ситникова О.Ф.

   Суддів:                     Вівдиченко Т.Р.

Хрімлі О.Г.

розглянувши  в порядку письмового провадження  в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни,

      В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області нарахувати на його користь недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неповне з’ясування судом 1-ої інстанції обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати  справу в порядку письмового провадження, так як відповідно до ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції  може  розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не  підлягає задоволенню, виходячи  з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції  залишає апеляційну скаргу  без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив  обставини  справи та ухвалив  судове рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.

Згідно  ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Задовольняючи позовні  вимоги частково, суд 1-ої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача згідно ч. 2 ст.11 КАС України та Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області провести позивачу перерахунок пенсії з урахуванням її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 05.12.2007 р. по 31.12.2007р., з 22.05.2008 року по 31.12.2008р. та забезпечити її виплату, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням, копію якого долучено до справи.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якої діяла до 1 січня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Її дію  відновлено Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року , яким виключено пункт 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", а статтею 110 установлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Вказані положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не скасовані та не були визнані неконституційними, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006 рік.

Також Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено.

Однак, 9 липня 2007 року рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 (справа № 1-29/2007)   були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (№489-V від 19.12.2006р.), зокрема, пункт 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 цього Закону,  дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (№ 2195 - IV від 18.11.2004р.),   згідно з якою  дітям війни пенсії  або  щомісячне  грошове  утримання  чи державна  соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються  на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Крім цього, пунктом 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції. За цією редакцією дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, згідно рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу 11 зазначеного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ).

За ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають  чинність  з дня ухвалення  Конституційним Судом України  рішення про їх  неконституційність.

З урахуванням того, що відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, а причинами пропущення строку звернення до адміністративного суду є те, що позивач дізнався про порушення його прав з висвітлення у пресі подій, пов»язаних з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, які суд 1-ої інстанції  обґрунтовано не визнав поважними, та не вбачаючи підстав для поновлення строку на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України,  прийшов до висновку, що   необхідно відмовити  в частині вимог позивача по 05.12.2007 року, оскільки позивач звернувся до суду лише 05.12.2008 року, за необґрунтованістю та  пропуском ним строку звернення до суду.  

Розмір мінімальної пенсії за віком згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-IV від 09.07.2003 р.) встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Законом, який визначає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у даному випадку  є Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (№ 489-V від 19.12.2006 р.), статтею 62  якого затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік, та Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтею 58  якого затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2008 рік.

З урахуванням вищенаведеного дії відповідача  в  період з 05.12.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008р.  є  протиправними, вчиненими не відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.3 ст. 2 КАС України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що  постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року ґрунтується на всебічному, повному та

об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі Чернігівської області відмовити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в порядок і строки, визначені ст.ст. 325, 327 ЦПК України.

Головуючий суддя:         _________________     Ситников О.Ф.

        Судді:         _________________     Вівдиченко Т.Р.

                __________________        Хрімлі О.Г.