Судове рішення 2-а-276/09 від 13.09.2010

Судове рішення #10025235

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-276/09 Головуючий у І інстанції – Матохнюк Д.Б.

Суддя-доповідач – Земляна Г.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2010 року колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – судді Земляної Г.В.

суддів Зайця В.С., Цвіркуна Ю.І.

при секретарі Дехтяренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Києва апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання дій протправними,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2 остаточно вточнивши позовні вимоги звернулась до суду з позовом про визнання дій неправомірними та зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці (далі відповідач) нарахувати на її користь недоплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2006 рік по лютий 2009 року, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці позов задоволено частково: зобов’язано відповідача перерахувати пенсію з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року включно з урахуванням її підвищеня на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністативного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що позивачу підвищення до пенсії як дитині війни має розраховуватися з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року відповідно до мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням та перебуває на обліку у відповідача.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов’язання відповідача нарахувати на його користь недоплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2006 рік, колегія суддів зазначає, що Кабінет Міністрів України, розробляючи проект Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", спочатку вніс пропозиції про зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а потім, оскільки бюджет у першому півріччі був виконаний, вніс пропозицію про відновлення та поетапне виконання вказаної норми Закону.

Отже, виконання положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" щодо підвищення на 30 відсотків пенсії громадян, на яких поширюється дія цього Закону, була пов'язана з реальними бюджетними можливостями України й з урахуванням наявності фінансових ресурсів.

Таким чином, суд правильно послались на ці обставини й вказав на те, що права позивача на отримання підвищеної пенсії за 2006 рік порушені не були, а відповідач не допустив неправомірної бездіяльності.

Розглядаючи позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача нарахувати на його користь недоплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2007 рік, колегія суддів зазначає наступне:

Пунктом 12 ст. 71 Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Проте Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

З урахуванням зазначеного, пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону, визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2007 рік правомірно застосував положення ст.ст.99,100 КАС України, як на цьому наполягав відповідач.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» внесені зміни, а саме: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавок, встановленої для учасників війни.

Проте Конституційний Суд України у рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України зауважив, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

З урахуванням зазначеного, Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині зміни редакції ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнаний неконституційним.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 22.05.2008 року підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.

Визначаючи розрахункову величину, з якої має проводитися нарахування позивачу підвищення до пенсії, відповідачу слід врахувати, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що підвищення до пенсії має обраховуватися у відсотковому відношенні до розміру мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.

При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення до пенсії позивачу як дитині війни .

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 – 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-10, 160, 195,196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці залишити без задоволення .

Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 березня 2009 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України.

Головуючий: Г.В. Земляна

Судді: В.С.Заяць

Ю.І.Цвіркун

Повний текст ухвали виготовлений 02 липня 2010 року