КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

16 червня 2010 року                             м. Київ

Головуючого судді                 Ситникова О.Ф.

   Суддів:                     Вівдиченко Т.Р.

Хрімлі О.Г.

розглянувши  в порядку письмового провадження  в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва на постанову Печерського районного суду м. Києва від  31 березня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену державну соціальну надбавку як дитинів війни,

      В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом її порушених прав за період з 01.01.2006 р. по теперішній час; визнати діяння (бездіяльність та відмову в перерахунку) Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої їй державної соціальної допомоги з 01.01.2006 р. по теперішній час протиправними; зобов'язати   Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності нарахувати   їй до виплати у повному обсязі недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну 30% надбавку, що передбачена ст. 6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 01.01.06 р. по 31.12.08 р. загальною сумою 3 891 гривень 90 коп.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від  31 березня 2009 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування судом 1-ої інстанції обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати  справу в порядку письмового провадження, так як відповідно до ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції  може  розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не  підлягає задоволенню, виходячи  з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції  залишає апеляційну скаргу  без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив  обставини  справи та ухвалив  судове рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.

Згідно  ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд 1-ої інстанції вірно зазначив про те,  що слід визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_3 щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року – протиправною; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_3 щомісячну державну соціальну 30 % надбавку до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням, копію якого долучено до справи.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якої діяла до 1 січня 2008 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Її дію  відновлено Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року , яким виключено пункт 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", а статтею 110 установлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Також Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено.

Однак, 9 липня 2007 року рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 (справа № 1-29/2007)   були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (№489-V від 19.12.2006р.), зокрема, пункт 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 цього Закону,  дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (№ 2195 - IV від 18.11.2004р.),   згідно з якою  дітям війни пенсії  або  щомісячне  грошове  утримання  чи державна  соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються  на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Крім цього, пунктом 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції. За цією  редакцією дітям   війни    ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим згідно рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу 11 зазначеного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ).

За ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають  чинність  з дня ухвалення  Конституційним Судом України  рішення про їх  неконституційність.

Про це також вказано і в ст.73 Закону України „Про Конституційний Суд України", в п.3 рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007року  № 6-рп/2007р. та в п. 5 рішення Конституційного Суд України від 22.05.2008 № 10-рп/2008р.

Розмір мінімальної пенсії за віком згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-IV від 09.07.2003 р.) встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Законом, який визначає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у даному випадку  є Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (№ 489-V від 19.12.2006 р.), статтею 62  якого затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік, та Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтею 58  якого затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2008 рік.

З урахуванням того, що відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, а причинами пропущення строку звернення до адміністративного суду є те, що позивач дізналась про порушення її прав з висвітлення у пресі подій, пов»язаних з рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/07 від 09.07.2007 року та № 10-рп від 22.05.2008 року, які суд 1-ої інстанції  обґрунтовано не визнав поважними, та не вбачаючи підстав для поновлення строку на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України,  прийшов до висновку, що   необхідно відмовити  в частині вимог позивача по 08.01.2008 року, оскільки позивач звернулась до суду лише 08.01.2009 року, за необґрунтованістю та  пропуском нею строку звернення до суду.  

При цьому колегія суддів зазначає, що з п.3 мотивувальної частини  рішення Конституційного Суду України  від 03.10.1997 р. №4-зп  вбачається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас  врегульована  однопредметними нормативними правовими актами  однакової сили, які за змістом  суперечать один одному. При наявності декількох законів, норми яких по-різному  регулюють   конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення  спорів у цих відносинах  суди  повинні  застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка  прийнята пізніше.

Отже, на період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року діяв Закон України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції від 28 грудня 2007 року, який істотно звужує обсяг прав встановлених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», редакція якої діяла до 1 січня 2008 року.

З урахуванням вищенаведеного дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо відмови в перерахунку позивачу підвищення  пенсії на 30%  мінімальної  пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист  дітей війни» в  період з 22.05.2008 по 31.12.2008 є  протиправними, вчиненими не відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.3 ст. 2 КАС України.

Що стосується  захисту прав позивача на майбутнє, то при  цьому колегія суддів зазначає, що  судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин, а Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва зобов’язане діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, тому в цій  частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що  постанова Печерського районного суду м. Києва від  31 березня 2009 року ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва відмовити, а постанову Печерського районного суду м. Києва від  31 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в порядок і строки, визначені ст.ст. 325, 327 ЦПК України.

Головуючий суддя:         _________________     Ситников О.Ф.

        Судді:         _________________     Вівдиченко Т.Р.

                __________________        Хрімлі О.Г.