Судове рішення 2а-4006/09/0670 від 13.09.2010

Судове рішення #10024871

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-4006/09/0670 Головуючий у 1 інстанції Чернова Г.В. Суддя доповідач Вівдиченко Т.Р.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2010 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючої:

Суддів:

при секретарі: Вівдиченко Н.М.

Літвіної Н.М.

Ситникова О.Ф.

Демченко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року у адміністративній справі за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка хмелярів та пивоварів» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про стягнення коштів, мотивуючи позовні вимоги тим, що позивачем не додержано нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно позовні вимоги задовольнити.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу позивача від інших осіб у встановлений судом строк до апеляційного суду не надійшло.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підприємстві відповідача у 2008 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 118 осіб. Кількість інвалідів, штатних працівників, які повинні працювати у 2008 році на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становила 5 осіб.

Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік фактично на підприємстві працювало 1 інвалід.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2008 році становила 10637 грн. 29 коп. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення адміністративного-господарських санкцій за 4 незайнятих інвалідами робочих місця в сумі 43485,26 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зробив усе залежне від нього щодо створення робочих місць для забезпечення зайнятості людей з фізичними чи психічними вадами, зокрема вчасно протягом 2008 року подавав звіти форми № 3-ПН до районного центру зайнятості, проте останній не вжив заходів та не направив відповідачу необхідну кількість інвалідів для працевлаштування.

З таким висновком суду колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з наступних підстав.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості 1 робочого місця.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві ( в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського Кодексу України.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 цього Кодексу є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Позивачем надано до Чуднівського районного центру зайнятості Житомирської області звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою №3-ПН станом на 01.01.2008 року, 01.02.2008 року, 01.03.2008 року, 01.04.2008 року, 01.05.2008 року, 01.06.2008 року, 01.07.2008 року, 31.08.2008 року, 01.09.2008 року, 01.10.2008 рок, 01.11.2008 року, 01.12.2008 року.

Таким чином, відповідач протягом 2008 року належним чином звітував про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У постанові Верховного Суду України від 20 липня 2004 року (справа №2-23/9789-03) вказано, що аналіз положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Враховуючи те, що позивач систематично інформував органи Державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, та зазначеними органами інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем виконано вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування”, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження Товариства інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Вказана правова позиція ґрунтується на висновках, викладених в постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року по справі №21-2151во09.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оцінюючи досліджені докази по справі в їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2009 року у – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Літвіна Н.М.

Ситников О.Ф.

Повний текст ухвали виготовлений 22 червня 2010 року.