КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-3165/09/0617 Головуючий у 1-й інстанції Білоусенко І.В.

Суддя доповідач Заяць В.С.  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2010 року                                                           м. Київ.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

Суддів:    

        Зайця В.С.,

Земляної Г.В.,

Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою   управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 23 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради про стягнення коштів, передбачених  Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до УПСЗН Коростенської міської ради про стягнення невиплачених коштів, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.09.1996 року по 31.12.2008 року (ст. 39) та за період з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року (ст. 37) в сумі 42 023,70 грн.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 23.03.2009 року позов задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_4 з управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради, передбачену ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплату до заробітної плати за період з 01.09.1996 року по 31.12.2008 року в сумі 41 929 грн. та за ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року в сумі 1 711,20 грн.

На вказану постанову суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову з ухваленням нового рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції слід скасувати частково та змінити в іншій частині з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проживає та працює в с. Овручі Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення – 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Згідно абзацу 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення проводиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Виплата зазначеної щомісячної грошової допомоги проводилась УПСЗН Коростенської міської ради Житомирської області у розмірах, які було встановлено постановою КМ України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із загальних засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами та посилався на рішення Конституційного Суду України   від 09.07.2007 року за № 6-рп і аналогічні рішення з практики Європейського Суду з прав людини, при цьому вважав за необхідне застосувати до вказаних правовідносин положення ст. 233 КЗпП України, тому суд першої інстанції зробив висновок про можливість визнати протиправними дій відповідача щодо виплат у меншому розмірі допомоги та доплати, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та стягнути на користь позивача заборгованість по вказаним соціальним доплатам, а саме по статті 39 Закону за період з         01.09.1996 року по 31.12.2008 року в сумі 41 929,00 грн. та по статті 37 Закону за період з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року в сумі 1 711,20 грн.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на слідуюче.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує: чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Оскільки позивач отримує доплату громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення з 1998 року, тому даний спір виник з моменту виплати позивачу такої доплати в меншому розмірі. З мотивувальної частини постанови не вбачається, що судом першої інстанції було встановлено інші фактичні дані, які мають значення для справи, а саме: пропущення строку звернення до суду з позовною заявою. Вирішуючи дану справу, суд першої інстанції не підтвердив своїх висновків нормами процесуального права та взагалі не з’ясував з яких причин позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду.

Вимогами ч. 2 ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше,  обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 100 КАС України передбачено, що пропуск строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін

Так як позивач до суду першої інстанції з даним позовом про стягнення доплати до заробітної плати згідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.09.1996 року по 31.12.2008 року звернувся лише в лютому 2009 року, жодної поважної причини пропущення строку звернення до суду ним не було зазначено, а відповідач в запереченнях проти позову (а.с. 7) наполягав застосувати до вказаних правовідносин наслідки пропуску річного строку для звернення до адміністративного суду з позовом, то висновки суду першої інстанції щодо можливості задовольнити позов за період з 01.09.1996 року по 21.05.2008 року колегією суддів визнаються ухваленими з порушенням вказаних вимог процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині позовних вимог за вказаний період.

Щодо частини задоволених позовних вимог про стягнення допомоги згідно ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008 рік, то колегія суддів вважає за можливе частково погодитись з висновками суду першої інстанції, проте вважає за необхідне додатково зазначити слідуюче.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дію положень ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено на 2006 рік та на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно з Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік», до цього Верховна Рада України ніяких законів з цих питань не приймала.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, п. 30 ст. 71 Закону, яким було зупинено дію ст.ст. 37, 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

22 травня 2008 року Конституційним Судом України ухвалене рішення, яким визнано ряд положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними, зокрема положення, якими зупинено дію ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зазначеними Рішеннями КС України визначено, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

А відтак, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

В свою чергу, вимогами ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

За таких умов, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з посиланням суду першої інстанції на те, що закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами, тому при вирішенні даного спору підлягають застосуванню саме положення ст.ст. 37, 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та положення зазначених вище Законів про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не постанови Кабінету Міністрів України.

Проте, ухвалюючи по суті правильне рішення в цій частині позовних вимог за 2008 рік, суд першої інстанції помилково визначив початкову дату періоду, за який відповідачу необхідно провести перерахунок та виплату недоотриманих коштів згідно ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також помилково вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача фіксовану суму, що слідує зі змісту третього абзацу резолютивної частини оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог за період з 01.09.2006 року по 21.05.2007 року, тому відповідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, оскаржувана постанова підлягає скасуванню в цій частині з постановленням нового рішення, яким в позові необхідно відмовити, а в іншій частині задоволених позовних вимог оскаржувану постанову слід змінити у зв’язку з правильним по суті вирішенням справи, однак із помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 201, 202, 205, 207 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 23 березня 2009 року в частині стягнення передбаченої ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплати до заробітної плати позивача за період з 01.09.1996 року по 21.05.2008 року скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині задоволених позовних вимог постанову змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини постанови наступним чином.

Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області зробити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_4 доплату до заробітної плати, передбачену ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування, передбачену ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена за правилами цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

      Головуючий суддя:

Судді:    

        _____________________В.С. Заяць

_____________________Г.В. Земляна

_____________________Ю.І. Цвіркун