< Копия >
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
29.06.10
о 09 год. 58 хв.
каб. № 3 Справа №2а-1389/10/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
судді Єфременко О.О.,
при секретарі Авчиян К.Е.
за участю представників:
позивача –Кухаренко Віри Миколаївни, довіреність № 04-03 від 08.01.2009;
відповідача –Лисікової Лідії Іванівни, довіреність № б/н, від 01.09.2009,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Приватного підприємства “Автолан”
про стягнення заборгованості в сумі 7357,62 грн.,
суть спору:
Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства “Автолан” про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 7357,62 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог діючого законодавства, що виразилося у недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
В ході судового розгляду представник позивача на позовних вимогах наполягав.
Ухвалою від 14.05.2010 відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою від 14.05.2010 закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченні за вих. №29 від 26.05.2010, вважає, що на виконання вимог статей 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875 від 21.03.1991, з наступними змінами та доповненнями (далі –Закон) їм приймалися усі заходи щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві. Вважає, що не може нести відповідальність за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів, оскільки його вина у невиконанні нормативу відсутня.
Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 08.06.2010 по 29.06.2010.
Відповідно до статей 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України представникам сторін роз’яснені процесуальні права і обов’язки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд -
встановив
Відповідно до частини першої статті 17 Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Частиною третьою статті 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, згідно частини першої статті 18 Закону, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Основні правила визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та застосування штрафних санкцій за невиконання цього нормативу встановлено статтями 19, 20 Закону.
Зокрема, згідно частини першої статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону, що передбачено частиною третьою статті 19 Закону
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 20 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Виходячи з системного аналізу положень статей 18-20 Закону, суд приходить до висновку, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, а обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Обов'язки ж роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:
а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;
б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону відмова в укладенні трудового договору, звільнення за ініціативою адміністрації, з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про зайнятість населення»інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.
Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення» працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЄК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Обчислення середньооблікової чисельності працюючих здійснюється відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722.
Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці щороку до 01 березня подають звіт, форма якого затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.2007 за № 42, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за № 117/13384.
Із Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік, поданого 17.02.2010 Приватним підприємством “Автолан” до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу склала 27 осіб, норматив для працевлаштування інвалідів склав 1 особу, а фактично на підприємстві інваліди не працювали.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем протягом 2009 року до Севастопольського міського центру зайнятості подавалася звітність про наявність вакансій за формою № 3-ПН, у тому числі і для інвалідів станом на 01.01.2009, 01.02.2009, 01.03.2009, 01.04.2009, 01.05.2009, 01.06.2009, 01.07.2009, 01.08.2009, 01.09.2009, 01.10.2009, 01.11.2009.
Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення»визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до Севастопольського міського центру зайнятості про направлення на підприємство інвалідів для подальшого працевлаштування із зазначенням вакантних посад, створених для них.
В ході судового розгляду на запит суду Севастопольський міський центр зайнятості листом за вих. № 2570/08 від 16.06.2010 повідомив, що протягом 2009 року інваліди за заявкою Приватного підприємства “Автолан” не направлялись, оскільки бажаючих працевлаштуватися за цією спеціальністю, з урахуванням рекомендацій МСЄК та нозології інвалідів, не було.
Аналіз положень Закону дає підстави зробити висновок проте, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідач виконав передбачені чинним законодавством заходи щодо створення та атестації робочих місць для працівників інвалідів, визначив види виробництва, здійснив усі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, вживав всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, покладених на нього Законом.
Частиною першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивачем не надані належні докази того, що відповідачем не виділені та не створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, не повідомив фактів відмови у працевлаштуванні з боку підприємства за безпосереднім зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.
Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів ще не є безспірною ознакою відповідальності Приватного підприємства “Автолан”, яка могла настати лише у випадку не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 05 липня 2010 року о 17-00.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
п о с т а н о в и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя < підпис > О.О. Єфременко